Головною метою петрашевців була підготовка сил для боротьби проти самодержавства й кріпосництва в Росії. Революційно-демократична частина (М.В. Петришевський, М.О. Момбеллі, М.О. Спєшнєв та ін.) виступала за повалення самодержавства і встановлення республіки, скасування кріпацтва, рівноправність народів, запровадження загальної освіти. М.В. Петрашевський склав «Проект про звільнення селян». Значну увагу петрашевці приділяли поширенню революційних ідей. У «Кишеньковому словнику іншомовних слів, що увійшли до складу російської мови» вони пропагували ідеї утопічного соціалізму. У відозвах до селян («Десять заповідей») і солдатів («Солдатська бесіда») містився заклик до повалення влади поміщиків і самодержавства. Петрашевці обговорювали питання про створення таємного товариства, його програми й тактики боротьби. Загалом діяльність петрашевців відіграла визначну роль в активізації визвольної боротьби нового покоління революціонерів, вихованих на ідеях декабристів, В.Г. Бєлінського, О.І. Герцена.
Оцінюючи велику позитивну діяльність прогресивних сил Росії за чверть століття після повстання декабристів, О.І. Герцен писав: «...Всередині держави здійснювалась велика робота – робота глуха і мовчазна, але діяльна і безперервна; скрізь зростало невдоволення, революційні ідеї за ці двадцять п'ять років поширились більше, ніж за все попереднє століття...». Так було і на Україні, де прогресивні сили гуртувалися навколо Т.Г. Шевченка.
Таким чином, історичний період, що настав після повстання декабристів, характеризувався в Росії інтенсивним розкладом феодалізму, кризою та розвитком в надрах старої кріпосницької системи капіталістичного Укладу, посиленням класової боротьби пригноблених народних мас і розвитком визвольного руху проти самодержавства й кріпосництва. Все це дало можливість Ф. Енгельсу зробити досить широкий висновок про становище в Росії. «В Росії, – писав він у статті «Рухи 1847 року», – розвиток промисловості йде гігантськими кроками і навіть бояр все більше і більше перетворює в буржуа. Кріпосне право в Росії і в Польщі обмежуємося, що означає ослаблення дворянства в інтересах буржуа і створення класу вільних селян, в якому буржуазія всюди мав потребу». У той час боротьба усіх прогресивних сил спрямовувалась проти кріпосного права гальмувало загальний розвиток суспільства.
Визначною подією в історії загальноросійського визвольного руху на дворянському етапі було виникнення на Україні, майже одночасно з організацією петрашевців, таємного Кирило-Мефодіївського товариства з революційною програмою, ідейним натхненником якого став революціонер-демократ Т.Г. Шевченко. Молоді прогресивні сили України замислювались над долею пригнобленого народу, мріяли про його визволення від кріпацької неволі, шукали шляхи повалення самодержавства.
У січні 1846р. професор Київського університету М.І.Костомаров, чиновник М.І. Гулак та студент В.М. Білозерський заснували політичну організацію, названу на честь слов'янських просвітителів «Слов'янське товариство святих Кирила і Мефодія». Однак товариство ставило не лише освітні цілі, як здавалося б на перший погляд. З самого початку воно мало політичний характер: висувало питання про визволення і єднання слов'янських народів, ліквідацію самодержавства, кріпосництва, запровадження загальної освіти простого народу тощо. Саме ці питання хвилювали уми прогресивних сил не лише Росії, а й країн Європи. Таємне товариство виникло у Києві і діяло 15 місяців (січень 1846 – березень 1847). До нього вступили поет-революціонер Т.Г. Шевченко, студенти університету О.О. Навроцький, О.В. Маркович, І.Я. Посяда, Г.Л. Андрузький і О.Д. Тулуб, вчителі П.О. Куліш і Д.П. Пильчиков, поміщик М.І. Савич. Товариство об'єднувало 12 осіб.
До середини 40-х років XIX ст. вже сформувався світогляд Т.Г. Шевченка як революційного демократа. Його проповідь селянської революції знайшла відгук серед широкого кола передової інтелігенції України і сприяла згуртуванню радикальних сил. Та й сам поет Шукав тоді спільників і однодумців для організації більш ефективної боротьби проти самодержавства і кріпосництва.
У квітні 1846 р. відбулася особиста зустріч Т.Г. Шевченка з М.І. Костомаровим у Києві. Його глибоко зацікавило повідомлення про утворення таємного Кирило-Мефодіївського товариства. «Коли я, – писав у спогадах М.І. Костомаров, – розповів Шевченкові про існування товариства, він зразу ж виявив готовність пристати до нього, але поставився до його ідей з... крайньою нетерпимістю, що призвело до багатьох суперечок між мною і Шевченком». Революційний демократ виступив з рішучою критикою поміркованих ліберально-реформістських принципів програми товариства, що її висував М.І.Костомаров. Полеміка між Т.Г. Шевченком і М.І. Костомаровим виявила наявність двох тенденцій – революційно-демократичної та ліберально-буржуазної – у визвольному русі. Відбувалося поступове розмежування поглядів його учасників на шляхи і методи боротьби проти самодержавства й кріпосництва. Відповідно до цього об'єктивного процесу групувалися й члени Кирило-Мефодіївського товариства.
Під проводом Т.Г. Шевченка у товаристві згуртувалася революційно-демократична частина, що в питаннях здійснення програми соціальних перетворень стояла на радикальних позиціях (М.І. Гулак, О.О. Навроцький, І.Я. Посяда, Г.Л. Андрузький), виступала поборницею революційних ідей.
Прихильниками буржуазно-ліберальних поглядів у товаристві були М.І. Костомаров, В.М. Білозерський, П.О .Куліш, О.В. Маркович, О.Д. Тулуб, Д.П. Пильчиков, М.І. Савич. Провідне місце серед буржуазно-ліберальної частини товариства належало М.І. Костомарову і П.О. Кулішу.
Революційно-демократичні сили справили позитивний вплив на зміст програмних документів, що були вироблені до літа 1846p.; «Статуту Слов'янського товариства св. Кирила і Мефодія» і «Книги буття українського народу», а також інших документів, складених учасниками товариства. Там вперше знайшли місце ідеї революційного демократизму, що зростали в боротьбі з лібералізмом.
Постановка питання про відображення декабристської програми і тактики у діяльності Кирило-Мефодіївського товариства вимагає попереднього з'ясування можливості знайомства членів цієї організації з документами дворянських революціонерів. На той час всі матеріали слідства, а також програмні документи декабристів залишались замкненими у сховищах жандармів III відділу. Царський уряд опублікував у газетах маніфест, донесення слідчої комісії і кілька інших офіційних повідомлень, де висував свою версію про повстання і програму декабристів. Реакційна урядова концепція мала на меті приховати від широкої громадськості справжній сенс подій на Сенатській площі та на Україні, не допустити поширення революційної програми декабристів, виставити останніх як злочинців, що прагнули вбити Царя й захопити владу заради своїх користолюбних цілей. Проте й крізь пелену урядової фальсифікації проглядалися справжні наміри декабристів – повалити самодержавство, знищити ненависного царя, скасувати кріпацтво, ввести республіканське правління, провести соціальні реформи в країні.
Важливим джерелом для знайомства з програмою декабристів та їх тактикою боротьби стали свідчення очевидців подій. Ще до вступу до таємного Кирило-Мефодіївського товариства Т.Г. Шевченко познайомився з цими джерелами і висловив свою революційно-демократичну концепцію розуміння повстання декабристів у Поемах «Тризна» і «Сон», а також містерії «Великий льох». Ці твори поширювалися серед членів таємного Товариства, більшість яких мала певне уявлення про вміст діяльності та перебіг повстання декабристів, їх революційної програми. Тому питання про вплив чи відображення програми і тактики декабристів у діяльності Кирило-Мефодіївського товариства має науковий інтерес.
Одним з найважливіших програмних документів Кирило-Мефодіївського товариства є «Статут Слов'янського товариства св. Кирила і Мефодія», що складається з двох частин під назвою «Головні ідеї» і «Головні правила». Оскільки товариство створювалося як слов'янське, то і статут присвячений долі слов'янських народів, що зазнавали соціального і національного гноблення.
Долею слов'янських народів глибоко цікавилося декабристське Товариство об'єднаних слов'ян. Присяга цього товариства містила клятву борця: «Пройду тисячі смертей, тисячі перешкод, пройду і присвячу останній подих свободі й братерському союзові благородних слов'ян». Декабрист І.І. Горбачевський у спогадах конкретизував це положення: «Товариство мало головною метою звільнення всіх слов'янських племен від самодержавства; знищення існуючої між деякими з них національної ненависті і возз'єднання всіх населених ними земель у федеративний союз».
Революційний демократ Т.Г. Шевченко услід за декабристами виступив за соціальне і національне визволення слов'янських народів і задовго до утворення Кирило-Мефодіївського товариства висловив думку про їх дружбу і братерство на основі взаємного довір'я.
Ідеї декабристів і Т.Г. Шевченка в питанні про визволення та об'єднання слов'янських народів знайшли відображення в програмних документах Кирило-Мефодіївського товариства, де йшлося про ліквідацію самодержавства і деспотизму, скасування кріпацтва, визволення їх від іноземного поневолення, об'єднання в республіканську федерацію, запровадження освіти серед простого народу.
У «Головних ідеях» статуту говориться, що «духовне політичне об'єднання слов'ян є тим справжнім призначенням, до якого вони повинні прагнути». При об'єднанні кожний слов'янський народ мав дістати собі незалежність, «народне правління» (республіку), додержуватися «рівності співгромадян» незалежно від їх походження, віровизнання і соціального становища. Вимога такої рівності відповідала поширеному в той час буржуазному природному праву людей, що протиставлялось кріпосному праву. Керівним органом федерації слов'янських республік оголошувався «загальний слов'янський собор» з представників усіх народів.