Смекни!
smekni.com

Джейн Ейр Шарлотти Бронте як соціально-психологічний роман виховання (стр. 2 из 3)

Довідавшись, що її улюблений одружений, Джен іде з його будинку і скитается без гроша по великих дорогах. Їй приходиться ночувати в полі, під стогом сіна. Ніхто не пускає її під дах, вона не може добути хліба навіть в обмін на дорогу шийну косинку. У країні безробітних і бездомних кожен бідняк викликає в ситих людей підозру в злодійстві й обрікаїться на голодну смерть.

Сучасного читача може здивувати поводження Джен Эйр. Адже містер Рочестер зв'язаний шлюбними узами з буйною божевільною і по англійських законах не може розлучитися з нею. Його нещастя і його щира любов до Джен повинні були б зломити її опір. Він пропонує їй виїхати з ним в Італію, де їх ніхто не знає, і щасливо прожити з ним за кордоном до кінця днів. Про свою хвору дружину він буде продовжувати піклуватися. Що ж заважає безмежно люблячої Джен прийняти його пропозицію?

Звичайно, Шарлотта Бронте залишається тут дочкою свого століття, коли всякий неофіційний союз вважався ганьбою і злочином. Але рішення її героїні психологічно зрозуміло: Джен Эйр — горда і чиста натура; сама думка про те, що все життя прийдеться брехати, усе життя бути удалечині від батьківщини, залежачи від найменшої примхи деспотичної і запальної (хоча й улюбленої) людини, нестерпна для неї. І вона віддає перевагу убогості і розлуці.

Надзвичайний успіх роману порозумівався і тією сміливістю, з яким письменниця малює почуття любові; навіть перед письменниками-чоловіками тієї епохи (Діккенс і Теккерей) не зважувалися на таке зображення. Тим більше несподіваним для англійської публіки був голос справжньої пристрасті, що пролунала на сторінках роману, написаного жінкою, провінційною гувернанткою. У Рочестера це пристрасть, що змітає всі перешкоди, у Джен — пристрасть, що вступила в боротьбу з загостреним почуттям боргу.

Сюжет роману зв'язаний із тривалою романтичною традицією: він не дуже правдоподібний, хоча в цьому приховано і своєрідна чарівність. Позначилося читання готичних романів і добутків романтиків. Замок Рочестера, що ховає похмуру таємницю, раптові появи жахливої жінки, прерване весілля, отримана героїнею багата спадщина, пожежа, у якій гине дружина Рочестера і його замок, нарешті, щасливий кінець — усе це цілком відповідає канонам захоплюючого, романтичного роману. В образі Рочестера явно відчуваються байронічні риси.

Але Шарлотта Бронте залишається реалісткою в самому головному — у правдивому і типовому зображенні соціального середовища, соціальних відносин і людських характерів. Дочка священика, вона не зупинилася перед убивчою сатирою на духівництво. Найбільш відразливий і гротескний образ у романі — священик Броклхерст, “попечитель” і, по суті, убивця дівчинок-сиріт у Ловудской школі. Ідеалізовані образи священиків, лагідних і далеких користі, що наводнювали вікторіанську літературу, відкинуті Шарлоттой Бронте, що добре знала клерикальне середовище. У ній вона зустрічала два типи священиків — суворих фанатиків і сімейних деспотів (такий був її батько) і лицемірів, що прикривають благочестивими фразами свою прихильність до земних благ. Обоє ці типи виведені в її романі.

Молодий пастор Сент-Джон наділений красою і чеснотою, вірністю релігійному боргу; але, власне кажучи, це педант і фанатик, що приносить у жертву всі живі почуття і людські відносини. Письменниця тонко помічає навіть відтінок сухого егоїстичного розрахунку в ідеалах і вимогах Сент-Джона, у його міркуваннях про вищий християнський борг: пропонуючи Джен Эйр шлюб без любові і спільну місіонерську діяльність в Індії, він прагне придбати покірну і покірливу подругу, майже рабиню. Недарма Джен Эйр відповідає йому гнівною одповіддю: вона бачила і випробувала сама дійсну любов і, хоча бігла від неї, тепер застрахована від холодних догматів, що принижують людське почуття. Земна пристрасть і земне щастя залучають її, а не самогубне місіонерське служіння. У пориві гніву вона говорить Сент-Джону, що нехтує і його самого і його любов. Скільки сміливості потрібно було молодій письменниці, дочці пастора, щоб відкрито повстати проти релігійних ідеалів самозречення, проти традиційного (і в основі своєї шовіністичного) прославляння британського місіонерства!

Настільки ж нещадна Шарлотта Бронте і до будь-яких проявів накопичення, преклоніння перед грошима. Жахлива історія шлюбу, що перетворився для містера Рочестера в безвихідну трагедію: спочатку, у юності, він стає жертвою мерзенної торгашеської угоди між двома багатими родинами, що сховали від нього щиросердечну хворобу нареченої; потім він виявляється прив'язаним на все життя до невигойно хворої, помішаному жінки. Письменниця виступає тут проти англійських державних законів про шлюб, починає суперечку, що продовжать такі колоси, як Ґолсуорсі і Шоу.

Фінал роману, коли Джен Эйр повертається до покаліченого, осліплого, збіднілого містера Рочестеру і приносить йому допомогу і розраду, перетворюється у своєрідний апофеоз героїні. Світло жертовного служіння Джен Эйр коханій людині, а також уміння письменниці передати розжарення пристрастей, глибину виникаючих у героїв питань і переживань знімають той відтінок солодкуватості і фальші, що був звичайно присущ happy end, щасливому кінцю вікторіанського роману.

Шарлотта Бронте — майстер пейзажу. Вона бачила світ очима художника — так вона і була не тільки письменником, а і художником. Прекрасні і нескінченно різноманітні ландшафти в її романах рідної північної Англії, усі ці верескові долини і пагорби, то обкутані голубим серпанком, то залиті місячним світлом чи обмерзлі, висічені холодним вітром.

Ідея рівності людей стає лейтмотивом книги, просякає кожну її сторінку, супроводжує кожну думку авторки. Емансипація жінки, боротьба за її рівність з чоловіком — лише один з аспектів цієї ідеї. Недаремно в сцені освідчення в коханні маленька Джен пилко відстоює не тільки свою жіночу, а насамперед людську гідність. «Ви гадаєте, що коли я бідна, непоказна, проста й маленька, то я не маю ні душі, ні серця?.. Ви помиляєтесь!.. Я маю таку саму душу, як і ви.. і таке саме серце!».

4. Трагедійність сюжету

Власне, і трагедійність сюжету випливає з того, що героїня над ставить свою людську гідність, їй здаються принизливими подарунки, якими її осипає Рочестер. Для неї неможливе щастя, побудоване на обмані,— воно теж принижує людську гідність. Тільки віра у справедливість власних вчинків дає Джен силу високо тримати голову.

Не в багатстві і спокої вона вбачає своє щастя. Для неї ідеал людського щастя — активна діяльність на благо інших. Джен пе­реконана, що краще бути сільською вчителькою, бідною і чесного, ніж коханкою свого господаря, втішаючись уявним щастям, а потім заливатися сльозами каяття й сорому.

Авторка надає можливість своїй героїні розбагатіти і не одружившись з містером Рочестером (вона дістає спадщину від неві­домого їй померлого дядька). Але Джен відмовляється від більшої частини своєї спадщини, бо їй не потрібне зайве багатство, а лише той мінімум, що дасть їй незалежність. Головне багатство для неї - це скарби духовні. Знайти своїх родичів, зробити їм добро, не бути самотньою, відчувати людське тепло і своїм теплом зігрівати інших — ось що для неї головне. Сам ідеал служіння людям письменниця розуміє гуманістично: служіння не повинно бути жертвою, яку людина примушує себе принести іншим. Воно повинно втілитися в такі форми, щоб збагачувати і того, хто віддає себе цьому служінню.

З Рочестером зв'язані і всі романтичні переживання героїні, вся містичність, що подекуди з'являється в творі. Це сильні почуття, викликані коханням, це сни, які здаються віщими, це голо­си, що звучать крізь відстані часу і простору... Джен неодноразово стверджує, що своїми смаками і уподобаннями вона дуже близька Рочестерові. Мабуть, його образ і символізує собою, дає вихід тій романтичності, яка характерна для її натури, але не має змоги знайти собі вихід у буденному житті бідної дівчини.

Органічне поєднання реалістичної правдивості й романтичного темпераменту, щирість і безпосередність і становлять головний «секрет» привабливості книг Бронте. «Гаряча сила протесту, якимдихають її романи, примушує забувати про недоліки її письмен­ницької майстерності: схильності до мелодраматизму, до екзальтованої сентиментальності, до штучних і інколи безпорадних при­йомів, що накладають відбиток старомодності на деякі з її сторі­нок»,— справедливо відзначає радянська критика.

Серед російських читачів Шарлотта Бронте знайшла численних прихильників свого таланту, її романи перекладались російською мовою зразу ж після виходу в світ - в 1849 році в «Отечественных записках» друкувалась «Джен Ейр», після чого М. Г. Чернишевський занотував у своєму щоденнику: «.„дуже добре, тільки шкода, що й тут намагаються вмішати трагічні сцени до мелодраматичного і страшні пригоди — цього не слід було робити». 1

5. Висновки.

Кращі романи письменниці видаються у нас і тепер. Разом із своїми великими сучасниками Шарлотта Бронте стояла біля джерел англійського критичного реалізму, що був так високо оціне­ний Марксом.

«Блискуча плеяда сучасних англійських романістів,—писав Маркс у статті в «Нью-Йорк трібюн»,— які в яскравих і красно-мовних книгах розкрили світові більше політичних і соціальних істин, ніж усі професіональні політики, публіцисти і моралісти разом узяті, дала характеристику всіх верств буржуазії, починаючи з «дуже благородного» рантьє і капіталіста, який вважає, що зайнятися якою-небудь справою—вульгарно, і кінчаючи дрібним торговцем і клерком у конторі адвоката. Якими описали їх Діккенс і Теккерей, міс Бронте і містріс Гаскелл? Як людей самовпевнених, лицемірних, деспотичних і неосвічених; а цивілізований світ підтвердив цей вирок убивчою епіграмою: «вони плазують перед тими, хто вищий за них, і поводяться як тирани з тими, хто нижчий за них».2