Дійсно - шлях, що переборюють герої роману, складний і звивистий, чреватий несподіваними підступностями долі. У центрі роману перебувають два персонажі: герой-оповідач і його друг Дін Моріарті. По ходу дії роману, що охоплює період часу довжиною в чотири роки, з образами персонажів відбуваються значні зміни.
Під впливом свого нового друга Діна, герой оповідач Сажваторе Парадайс (або просто Сел), що переживає в момент їхньої зустрічі повне сум'яття почуттів і розчарування в людях, знову знаходить смак до життя. Для нього починається нове життя - період, що він сам називає "своїм життям на дорозі". Його початок, як і всякий початок чогось нового й незвичайного, досить багатообіцяюче. Сповнений бажанням відкрити для себе простори Америки, особливо американського Заходу, де він ще жодного разу не бував, Сел відправляється в шлях. Він щиро сподівається побачити багато цікавого, бути може, навіть чудесного, якоюсь мірою усе ще уявляє собі Захід як деяку обітовану землю, де повинні здійснитися його таємні бажання. Сел із захватом дивиться на своїх товаришів, намагаючись побачити в них риси вірних і сміливих друзів, здатних до глибоких почуттів і шляхетних учинків, неабияких особистостей.
Він із захватом слухає й дивиться подання музикантів-джазистів, із замилуванням стежить за поводженням упевнених, горлатих, сильних водіїв більших вантажівок, на яких він робить більшу частину своєї подорожі. Доказом розмаїтості й повноти життя на Заході служить і заразливий, вільний сміх зустрічного фермера, і виринаюча через край енергія й радість двох братів - водіїв вантажівки, і тихі слова його попутника - навченого життям старого жебраки.
Але за першою подорожжю випливають інші, і радісне, схвильоване передчуття чуда, що от-от повинне здійснитись, поступово вгасає, переміняючись годинниками роздумів, утоми й розчарування. Всі частіше починає звучати мотив тлінності буття, нездійсненності мріянь, самітності, якому можна протиставити хіба що присвітення з життям і повну співчуття любов до іншої людини. Якщо на початку роману яскраві зірки над прерією кликали Села в дорогу, до нових пригод, то в останньому епізоді книги всі фарби тьмяніють і гаснуть. Людина самотня перед вічністю, вічність непізнавана, доля людини - старіння й смерть. Починаючись в мажорних, життєстверджуючих тонах роман завершується на мінорній ноті ссвітенності перед особою невблаганної долі.
Спочатку роман не мав назви "На дорозі", але саме воно найкраще відповідає змісту роману, тому що багатозначно, виразно й щонайкраще розкриває основні ідеї автора. Витлумачити ця назва тільки як відповідний заголовок для розповіді про численні подорожі героїв було б украй поверхово й невірно, тому що воно відбиває не тільки нескінченне бродяжництво, занепокоєння, неприкаяність героїв. Це й переклик з уітменовським мотивом відкритої дороги й вказівка на духовний пошук, пошук ідеалів і способу життя, відмінного від пануючого буржуазного подання про діловий успіх і матеріальний добробут як заповітної мети, що виправдує будь-які зусилля.
Але найкраще про довгу й ретельну роботу Керуака над добутком свідчать деякі сторони змісту роману. Добре відомо, що Керуак прилучився до буддизму й почав серйозно вивчати різні буддійські джерела тільки в 1954 році. Результати його штудій пізніше відбилися не тільки у властиво художніх творах - романах, повістях і віршах; вони одержали також і теоретичне узагальнення в об'ємному манускрипті "Дещо про дхарме" і в "Писанні Золотої вічності" - невеликому трактаті у віршованій формі. Повна відсутність буддійських ремінісценцій у написані до 1954 року творах може свідчити, що до цього Керуак дійсно не був знаком з буддійськими навчаннями. Зате збірник віршів "Блюзи Мехікосіті", над яким Дж.Керуак працював в 1955 році, значною мірою присвячений викладу тої або іншої буддійської сури у стислій віршованій формі. Майже у всіх наступних творах Керуака можна виявити більше або менше число різних буддійських ремінісценцій.
У романі "На дорозі", крім ремінісценцій, можна знайти й прямі висловлення, що розкривають деякі буддійські погляди на світ і людське життя, божество. Звичайно, присутність у романі певного містико-пантеїстичного елемента можна було віднести й на рахунок впливу інших, більше традиційних для американської літератури релігійних і філософських навчань. У такий спосіб можна було б пояснити як міркування про тлінність буття, так і проповідь любові й співчуття до всього живого й деякі інші моменти. Але в романі є й опис осяяння, відповідно до термінології буддизму - "сатори", виникає образ Лхасі - священного міста буддистів ламаїстської користі. Міркування про наявність божественного початку навіть у самих дрібних і незначних предметах далі приводять до думки про єдність і рівноцінність усього сущого. Наприкінці роману говориться, що бог є просто ведмежа Пухнув. Значить бог не є абсолютом, а подібно будь-якій іншій істоті, явищу або ідеї цього світу - просто ілюзорної, позбавленої субстанціальності поняття. Це повною мірою відповідає навчанням буддизму, у тому числі і його різновиду - дзен.
На підтвердження факту довгої й ретельної роботи письменника над первісним рукописом роману можна було б привести ще й інші докази. Так, наприклад, при всій гаданій фрагментарності, роман "На дорозі" відрізняється значною тематичною й композиційною продуманістю й завершеністю, послідовним розвитком характерів, їхнім саморозкриттям. Інші ж добутки Дж.Керуака аж ніяк не завжди досягають настільки високого ступеню художньої цілісності.
Для того, щоб одержати наочне подання про погляди й світовідчування Дж.Керуака, представляється доцільним звернутися до аналізу створених їм персонажів, до розгляду письменницької концепції особистості, її втілення в конкретних творах. Як зовсім справедливо відзначає радянський літературознавець Т.Л.Морозова: "Герой для письменника - це й предмет, і знаряддя для пізнання дійсності, цей засіб вираження його погляду на світ і спосіб твердження його естетичного ідеалу. Людина в його різноманітних зв'язках із природою й суспільством завжди перебувала в центрі уваги літератури, особливо літератури реалістичної. Будь-яка проблема - соціальна, політична, економічна, історична, філософська, етична, психологічна - ставиться й вирішується в художньому творі стосовно до людської особистості,характеру, індивідуальності. Це одна з тих найважливіших особливих нот, які визначають специфіку літератури"[17, 35].
Звертаючись до героїв літературного твору, важливо врахувати, насамперед, які типи автор обирає для зображення, як розкриває внутрішній світ своїх персонажів, у які ситуації їх ставить, які випробування й спокуси виникають на їхньому шляху. Героями оповідального циклу "Легенда про Дулуозе" в основному є представники тих типів людей, яких письменник знав із власного досвіду. У більшості випадків це представники літературних і навкоолітературних кіл, художники, музиканти - вихідці із середнього класу, що збунтувалися проти манірності, святенництва й конформізму американського способу життя. Є серед персонажів Керуака й представники дна більших міст Сполучених Штатів і Мексики. Варто визнати, що Дж.Керуаку вдалося досить точно виразити почуття й настрої широких кіл американців післявоєнного покоління.
У романах Керуака можна виділити кілька типів героїв (принаймні, вони є такими з погляду самого автора, тому що він знаходить у них риси, гідні замилування й наслідування), які найбільше наочно демонструють письменницьку концепцію особистості.
Перший такий тип - незмінно присутній у всіх творах Керуака герой-оповідач; по суті справи, це виступаючий під різними іменами автобіографічний герой. Відповідно, він зображується те як молодий, початківець письменник (Сел - "На дорозі"), те як прихильник буддійських навчань (Розвівайся - "Жебраки дхарми"), те як знаменитий, але втомлений і зневірений у житті письменник, для якого слава обернулася тяжким тягарем (Джек - "Біг Сур").
Другий тип героя, прототипом якого був близький друг Керуака - Ніл Кессіді, що виступає під іменами Дін і Коді, є героями бітниками. Більше того, можна сказати, що образ Діна і Коді - квінтесенція бітніцтва, свого роду "архібітник" - втілення неприборканої енергії, волелюбності, безприкладного достатку любові, жаги пригод і гострих відчуттів - не знаючого страху й забобонів нікаро двадцятого століття.
Третій тип - це бітник як споглядальник, філософ, містик, буддист, близький до природи й тому душевно здоровий мудрий блукач, проповідник "революції рюкзаків". Цей тип представлений героєм роману "Жебраки дхарми" - Джеффі Райдером.
Останній, четвертий тип - це герой-страждалець, герой-мученик. Насамперед, це Жерар - життєвим прототипом якого був рано померлий старший брат Керуака. До цього типу належить і Трістесса - мексиканська дівчина, що повільно гине від наркотиків, героїня однойменного твору.
Така класифікація основних персонажів оповідального циклу Дж.Керуак, хоча й не є вичерпної, все-таки дозволяє нам досить повно розкрити авторську концепцію особистості, отже, сприяє визначенню творчого методу письменника.
Деякі американські дослідники, зокрема Р. Хіп-Кісс, автор монографії "Джек Керуак - пророк нового романтизму", вказують на безпосередню приналежність персонажів від романів Керуака до романтичного типу героя. Звичайно, є певна подібність центральних персонажів таких романів як "На дорозі" і "Жебраки дхарми" із властиво романтичними героями. Проте, було б занадто великим спрощенням прирівняти Керуака до романтиків тільки через наявність більш-менш сильно вираженого романтичного пафосу й деяких приватних елементів поетики романтичної літератури в його творах, тому що тим самим ігнорувалася б досить істотна різниця між творчими методами письменників-романтиків і Джека Керуака.