ДИПЛОМНА РОБОТА
Динаміка ліричного почуття у творчості Лесі Українки
Зміст
Вступ
Розділ І. Поетичний відгомін долі у творчості Лесі Українки
Розділ ІІ. Багатогранність інтимної лірики Лесі Українки
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
У свідомості нашого сучасника Леся Українка велика поетеса України і жінка з трагічною долею – ввійшла творами не лише патріотичної тематики, а й глибоко інтимними.
У скарбниці світової поезії „яскраво зоріють задушевно – щирі, тривожно – радісні й сумовито - променисті послання – роздуми, народженні взаєминами з Нестором Георгійовичем Гамбарашвілі та Сергієм Костянтиновичем Мержинським, спогадами і пам’ятю про них лесезнавець з Волині Олександр Рисак [25, 163].
Коли заходить мова про поезію, не зрідка виникає дискусійне питання про міру її біографічності. Дехто з критиків уважає, що 90% успіху поета становить його яскрава життєва біографія, декому, навпаки, здається, що пальма перемоги в поетичному мовленні належить біографії почуттів(до речі, проти „графоманства почуттів свого часу повстав відомий російський поет Андрій Вознесенський). Істину, як завжди, слід шукати посередині. „Життєвий досвід, безперечно, - важлива річ для творчості, - підкреслює у статті „Моя гріховнице пречиста...” . Поезія в коханні і кохання в поезії” О. Логвиненко, - але ж і підвищені чутливість та вразливість, тобто імпресіоністична реакція на довколишнє також не останню роль відіграють у поетичній візії. Ну, а в любовній ліриці. Без досвіду авторові а ніяк не обійтися. Причому мається на увазі насамперед стражденний досвід, що дає читачеві потужний імпульс для співпереживання” [10, 6].
Але чи маємо ми право вторгатися в особисте, приватне життя митця? Сама Леся Українка про себе розказувати не любила, була дуже делікатною, не хотіла виносити на люди своє особисте. Своє горе, свою радість, переживання ховала глибоко в серці.
В листі до Осипа Маковея 1983 року вона написала: „Невже справді, ми поети (даю собі це наймення з дозволу критиків), мусимо жити завжди „на роспутті великому” і віддаватися людям на осуд – скажу навіть на пошану - не тільки свої думки й роботу, а навіть все життя. Не знаю, як для кого, а для мене та хвилина, коли б я побачила свою докладну біографію в друку, була б найприкрішою хвилиною мого життя, дарма що в моїй біографії не знайшлось ба нічого ні особливо цікавого для людей, ні надто ганебного для мене [28, 154].
Кожен по своєму розуміє такі вселюдські, всеоб’ємнійші психоемоції поняття, як „кохання” та „щастя”. Але часто їх ототожнюють (підсвідомо чи усвідомлено) кожна людина, інакше навіщо їй узагалі приходити чужинцем у цей шалений світ?
Нещодавно політолог Микола Томенко презентував свою книгу „Теорія українського кохання”.
За словами автора „це дослідження варто розглядати як роздуми довкола важливої на невичерпної теми такого феномену, як українське кохання”.
У передмові до видання Микола Томенко відзначає, що „українське кохання може служити національною легендою чи міфом, яких так не вистачає нинішньому суспільству...
Це одна з причин того, чому з’явилася книжка. Щоб там не було, але кохання – то почуття, якого завжди бракує, це стан душі, якого прагнеш, мрія, якою живеш вічно.
Сучасник Леся Українки Микола Євшан – провідний критик і культуролог – стверджував, що вона „належить до письменників, у творчості яких постає вся їхня біографія, в ній вони концентрують усе своє духовне життя [7, 160].
Дослідник звертав увагу на особливий, свій стиль у творчості Лесі Українки, в якому воєдино сплелися: „інтелект, поетична інтуїція, глибока ніжність жіночої психіки, сильна творча воля, орлиний лет душі [7, 160].
Ми прагнемо розглянути поезію великої поетеси, в якій відзначився сильний, мужній талант, не позбавлений жіночої грації і ніжності, прагнемо пізнати душу її. Вона постійно відстоювала право людини „боронити свою душу й серце, щоб не вривалися туди силоміць чужі люди, немов у свою хату, при наймі поки живе господар тієї хати” [7, 155].
Інтимне, особисте не могло не прорватися на аркуші паперу. В вилину особливого душевного напруження мусила про це писати, бо не могла не писати. Та й взагалі, все, що пише поет, неодмінно проходить крізь його душу й серце, розум і почуття, і неодмінно залишає свій слід, який не лежить на поверхні. Саме ця риса творчої індивідуальності письменниці найвиразніше відбилася в її інтимній ліриці, яка, на жаль, найменше відома широкому колу читачів.
Як зауважує у передмові до першого видання інтимної лірики поетеси „Хвилі моєї потуги” професор Леоніла Міщенко, це „дорогоцінні скарби моральної величі і художньої краси, самобутнє мистецьке осмислення вікових загальнолюдських цінностей, освітлення незбагненної та й великого дива – кохання” [20, 5].
„В одному із інтерв’ю, які давав професор О.О. Рисак журналістці А. Філатенко він сказав: „Я шкодую, що науковий інтерес до творчості Лесі Українки проявився дещо запізно. Зрозуміло, знав її в школі, під час навчання в вузі, але мої перші наукові інтереси в студентські роки були пов’язані не з Лесею Українкою, зараз, коли я читаю її лірику я задоволений настільки, що написав би ще одну кандидатську роботу на тему лірики” – увагу М. Мороз. [23, 6].
Актуальність випускної роботи полягає у тому, що лесезнавці, які досліджують творчість Лесі Українки, продовжують нас дивувати своїми відкриттями про письменницю. Але саме інтимна лірика поетеси повинна досліджуватись ще більше, тому що нам мало відомо інформації про неї.
Мета роботи полягає в тому. Що треба поглибити вивчення життєпису і творчої спадщини Лесі Українки.
Поставлена мета передбачає реалізацію таких основних завдань випускної роботи:
- Перегляд усталених та пошук нових оптимальних підходів до характеристики особистості митця;
- визначити засади художньої інтерпретації індивідуального самовияву особистості (індивідуалізм, жертовність. Глибина та інтенсивність переживань);
- проаналізувати ліричні твори поетеси.
Практична цінність результатів дослідження зумовлюється тим, що вони допомагають заповнити «білі плями» при цілісному аналізі ліричної спадщини поетеси, зокрема, стилістичної своєрідності її інтимної лірики.
Методологічну базу роботи складають праці визначних літературознавців. Таки як Агєєва В., Денисюк І., Євшан М., Зеров М. та інших.
У дослідженні інтимної лірики використано порівняльно-історичний, текстувально-аналітичний методи аналізу.
У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, сформульовано мету й основні завдання роботи, відзначено її методологічну основу.
У першому розділі «Поетичний відгомін долі у творчості Лесі Українки» йдеться про реальні життєві сюжети, які «ховаються» за рядками віршів. Це не тільки біографічний матеріал про постаті. Які надихнули музу, а й роздуми про місце любовної лірики у творчості поетеси. У другому розділі «Багатогранність інтимної лірики Лесі Українки», аналізуючи інтимний доробок, розглядаємо багатоплановість, поліаспектність лірики письменниці.
Розділ І. «Поетичний відгомін долі у творчості Лесі Українки»
Особисту життя Лесі Українки складалося переважно драматично. Веселу жваву дівчинку, танцюристку і щебетушку раптом вразила тяжка недуга – туберкульоз кісток. І починається «тринадцятирічна війна» з хворобою.
Минуло дитинство, наступив період юності, а хвороба не відступала. Леся українка змушена була, чуючи у собі покликання музиканта, відмовитися від улюбленого зайняття – гри на фортепіано. Своєму дядькові Михайлу Драгоманову вона писала: «Мені. Часом здається, що з мене вийшов далеко кращий музика, ніж поет, та тільки біда, що «натура мені утяла кепський жарт...» [28, х, 65]. Їй довелося прощатися з інструментом, з яким вона ділилася журбою, веселими та сумними думками. У елегії «До мого фортепіано» (написана п’ятнадцятого березня тисяча вісімсот дев’яностого року) персоніфікований образ музичного інструмента. До нього поетеса звертається як до давнього друга:
Розстаємося на довго мі с тобою!
Зостанешся ті в самоті німій,
А я не матиму де дітися з журбою...
[28, х, 68]
Все що відчувала поетеса, вона намагалася виразити на аркуші паперу.
Більшість творів, присвячених С.Мержинському, Леся Українка за життя не друкувала, вони зберігалися у родинному архіві Косачів. Леся заповідала вкласти в домовину своє потаємне. Особисте. Лише у 1947 році ці вірші були опубліковані у Львові дослідницею творчості письменниці Марією Деркач у книзі «Леся Українка. Неопубліковані твори». Вперше тут з’явиться і портрет С.К. Мержинського та інші матеріали, що розкривали цю драматичну сторінку життя Лесі Українки і стали цінними документами для з’ясування генезису багатьох творів письменниці.
У передмові до «Неопублікованих творів» Марія Деркач підкреслювала, що це було «мистецьке оформлення глибокої життєвої травми Лесі Українки та її друга. В той час, коли вийшла книга, ніхто не думав що це живий людський інструмент. [5, 7].
Участь жінок в літературному процесі особливо пожвавилось в кінці ХІХ – на початку ХХ століття.
Перші публікації майбутньої поетеси Лесі Українки були надруковані у жіночому альманасі «Першій вінок».
«Одиноким мужчиною на всю соборну Україну» назвав Франко ту. Яка гідна подиву і захоплення всього світу. Справді, світ не знав такої письменниці. Інтонація і ритміка, образне мислення і система поетичних творів у інтимній ліриці Лесі Українки поклали свій відбиток на її вірші.
«Жіноча ніжність і грація лесі Українки, – наголошує Л.І Міщенко, - найбільше відбилися в інтимній ліриці. Не могла жінка обійти або лише з далека торкнутися струн почуттів інтимних - це б не відповідало жіночої психології. Найтонші відтінки переживань закоханої - щастя і туга, надія і розпач, радість і розчарування – мусили вилитись на папір. Так просто. Лагідно і сумно могла писати тільки жінка, яка відстраждала ці почуття. Інтуїція жіноча вміє вловити те, що тільки десь зароджується, - чи то кохання, чи то зрада, ти тільки жарт... З гірким болем або буйною радістю розказує вона про себе і своїх посестер». [20, 65].