Словотвірна синонімія – наявність префіксально – суфіксальних утворень, наділених різними симантико – стилістичними відтінками: писав, написав, понаписував, попописав; темніти – темнішати, біліти – білішати; їсти, їстки, їстоньки; спати, спатки, спатуні, спатунічки.
“В українській мові, як і в російській, - зазначає також В.Г.Петік, -найчастіше виникають синоніми шляхом творення нових слів від здавна існуючих за допомогою різних словотворчих засобів. Так, наприклад, за допомогою префіксації: віяти – повівати, подихати, подувати; відрада, розрада, утіха; за допомогою суфіксації: нишком, тишком; славний, славетний; плескання, хлюпання, плескотіння; за допомогою суфіксально – префіксального твореня: безсумнівний, незаперечний; безталання, бездолля” [64,130].
Л.О.Родніна провела дослідження, яке стосувалось семантичних відповідників словотворчих синонімів. Вона погоджується з І.Коваликом, пояснюючи наявність у слов`янських мовах словотворчих синонімів і тривале співіснування таких утворень наявністю в їх семантиці поряд із спільним основним значеням додаткових самостійних значень чи то їх відтінків або можливістю вживання в різних контекстах (у вужчому або ширшому розумінні) [57,66-67].
Проте є певні лексичні групи, що становлять виняток з цього загального правила. Прикладом можуть бути назви осіб за зовнішньою або внутрішньою характерною ознакою. Переважна більшість іменників цієї групи має яскраво виражений ємоційно – оціночний характер. Більшість таких суфіксальних утворень – це іменники з непродуктивними або малопродуктивними суфіксами, це суфікси – ень (велетень, красень), - ань (головань, червань), - ун (балакун, чистун), - ій (крадій, плаксій) тощо. Сполучуваність перелічених суфіксів з твірними основами досить вільна. Якщо вибрати з кількох основних словників української мови назви осіб з ознаками краси, молодості, старості, сили та подібного, то вони становитимуть ряди утворень з більшістю перелічених вище суфіксів.
Одним з етапів дослідження Родніної Л.О. було зіставленя однокореневих утворень, оформлених, з одного боку, суфіксами, властивими лише даній групі назв, з другого – суфіксами – ник, - ець, що використовуються в інших лексико – семантичних групах іменників. Їх зіставлення показало, що утворення з суфіксами – ник, - ець дають характеристику особи порівняно нейтральну, значною мірою позбавлену емоційного забарвлення.
У такій ролі виступає, наприклад, назва гордівник (жін. Гордівниця). Навпаки інші утворення тієї ж основи з суфіксами – ій, - як, - ун мають виразний розмовний характер, відбивають несхвальне ставлення до цієї людини – гордія, гордуна.
Вільна сполучуваність твірної основи з досить численними і різноманітними суфіксами є спеціфічною для групи назв осіб за характерною ознакою. В основному вони властиві розмовному стилю мовлення, де багато важать індивідуальне слововживання, де прагнення до більшої виразності висловлюваної характеристики (здебільшого негативної) викликає відоме чи підсвідоме бажання вживати таку назву у формі хоч і дещо незвичній, але дуже виразний.
“Отже, у групі суфіксальних назв осіб за характерною ознакою, - робить висновки Л.Родніна, - можливості варіювання утворень від одного кореня досить великі. Ці можливості широко використовуються в літературній мові, у мові українських письменників, у розмовному мовленні. Збагачуючи виразні можливості мови, рівноправні лексичні одиниці з близькою семантикою являють собою важливий стилістичний засіб” [57,71].
Слідуючи класифікацією О.Пономаріва, розглянемо питання стосовно фразеологічної синонімії.
Фразеологічні синоніми – варіанти фразеологічних одиниць на позначення того самого поняття. Так, на поняття “бути байдужим до чогось “ – тримаєм нейтралітет, моя хата скраю, про мене – хай вовк траву їсть; наше діло півняче: проспівали, а там хоч не розвідняйся. Про розумово неповноцінну людину кажуть: не сповна розуму, губляться ключі від розуму, вискакують клепки, не варить баняк, у голові літають джмелі, замість мозку росте капуста, нема лою під чуприною.
Досліджуючи проблему фразеологічної синонімії, А.В.Лагутіна зауважує, що “основне коло теоретичних проблем, що постають із взаємовідношення словосполучень і окремих слів, які перебувають в синонімічних стосунках, пов`язується з встановленням можливостей перебування словосполучення, насамперед фразеологізму, й окремого слова в синонімічних зв`язках” [34,34].
Слід відмітити, що особливо поширеними є синоніми – дієслова і співвідносні з ними фразеологізми. ТакЄ ще в українській літературній мові XVIII ст. Дослідники зафіксували типові для того часу бінарні співвідносні ряди: радити, дати пораду і т.ін.. Звичайно, в сучасній українській мові лексична номенклатура поновилася, але принцип того синонімізування залишився.
Аналізуючи дослідженя Лагутіної, ономасіологічно природу можливості синонімізування слова і словосполучення можна пояснити так: можливість уявляти, сприймати реалії позамовної дійсності різного ступеня складності призводить до того, що цілий ряд екстралінгвістичних явищ може подрібнюватися на менш складні або ж, навпаки, входити складовою частиною складніші, комплексні кявленя. Це є причиною того, що те саме явище дійсності може стати основою як однієї так і кількох семантем, як що під семантемою розуміти окреме слово - носія певної семантики. Звідси випливає можливість семантико – стилістичних стосунків між словами і словосполученнями, як фразеологічними (дурити і морочити голову, вкривь і вкось і плохо), так і фразеологічно не зв`язаними (півкуля і половина кулі). Однолексемними стосунками можуть бути пов`язані також слова із різнотипними словосполученнями (ледарювати, байдикувати, бити байдики, сидіти склавши руки, нічого не робити) [34,35-36].
Отже, у разі визнання семантинної наповненності слова, пов`язаної з урахуванням можливості уявляти, сприймати явища дійсності різного ступеня складності як окрему одиницю мовлення (завдяки чому те саме явище може лягти в основу як однієї семантеми, так і кількох семантем), стає можливими твердження про правомірність синонімічних стосунків між словом і словосполученням.
Визнаючи можливість синонімічних стосунків між словом і словосполучення, учені неоднаково розв`язують питання про різні жипи словосполучень у специфічних для кожної групи деталях. Варто звернути увагу на те, що однією з умов синонімічних взаємостосунків слова і словосполучення має бути іхня симантико-морфологічна відповідніст. Саме тут уже спостерігається відмінність між характером синонімічних стосунків і фразеологізмів, оскільки фразеологізм не характеризується належністю до частини мови, а лише співвідноситься з нею. Через це морфологічна класифікація фразеологічних одиниць, за якою дехто вичленовує одиниці субстантивні, ад`єктивні, дієслівні та адвербальні повинна сприйматися з певним застереженням. Синонімічність слова і фразеологізму передбачає спільну номежність до морфологічного класу в межах однієї частини мови і на глибшу морфологічну градацію, як на перший погляд, ніби не поширюється. Тому деколли умови контексту вимагають хоча б логічного вирівнювання в роді.
Досить своєрідно реагують фразеологізми на стосунки із словами, що мають кілька парадигматичних форм, наприклад, одина і множина, а бо доконалий і не доконалий вид. Так, фразеологізми, що семантично синонімізуються є дієсловом, не завжди співвідносяться з обома його видами. Наприклад, фразеологізми накинути оком, метнути очима, впитися очима, які передають однократні дії, співвидносяться з формою доконаного виду подивитися, в той час як сполуки не спускати очей, не відривати очей перебувають у синонімічних стосунках з однокореневим словом недоконаного виду дивитися. Спостереження показують, що звичайно така видова прив`язаність фразеологізму буває тоді, коли між самими видовими корелятами є не тільки видо-часова але й семантична відмінності.
Фразеологічна одиниця в складі синонімічної пари або синонімічного ряду має аналогічні синоніміки семантичні, стильові й стиліатичні ознаки,тобто може повністю або частково: в дозволених межах, збігатися з відповідними ознаками іншого синоніма. Наведемо приклади: фразеологізм у складі стилістного нейтрального синонімічного ряду може мати розмовне забарвлення. Так, у синонімічному ряді ледве, ледве-ледве, насилу, насилу-насилу зустрічаємо і розмовній компонент фразеологізму з гріхом пополам. Проте, звичайно, це не обов`язкова стилістична закономірність , хоча складна семантична природа фразеологізму, до якої поряд з образною ідеєю проявище позамовної дійсності входить також інгерентна, постійна експресивність,накладає відбиток на характер синонімічних стосунків із словом, розв`язуючи їх в експресивному ключи, рідше однотипному (потякати, теревені правити або точити, розводити), частіше ж у нейтральному щодо слова й експресивному щодо фразеологізму (пограбувати,облупити як липку, оббілувати,як білку).
Семантична специфіка в цьому році полягає в тому, що фразеологізм може відбивати зміст семантеми, який лежить в основі визначення синонімічних стосунків із словом, повністю, цілком, в абсолютно однаковому з словом синонімом обсязі, а може, накладаючись на зміст семантеми, вносіти додатковий реальний зміст або ж неоднаково із словом накладатися на зміст семантеми, не виходячи в той же час за межі регламентованого синонімічними стосунками змісту. Так, застаріла семантика виїжджати і фразеологізму виїжджати в світ перебуває у межах однієї семантеми із значенням “їздити, виходити з дому, відвідуючи знайомих або громадські місця”. Проте частіше фразеологізм має певні нюанси значення в межах тієї самої семантеми, що й слова синонімічного ряду.