Дублети у термінологічній лексиці наукової мови створюються не тільки від різних основ, а й через додавання з власно мовних і запозичених формальних елементів до одного кореня, наприклад: одно варіантна система, моноваріантна система, уніваріантна система; векторне і векторіальне поле; секторна і секторіальна швидкість та ін. [20,42].
У діловому та науковому стилях в основному використовується усталене коло слів і словосполучень, нейтральних емоційно і по можливості безекспресивних, які й створюють типовий для цих стилів холодний, сухий колорит (у синонімічних рядах вживані тут лексеми переважна виступають у ролі домінант).
У публіцистичному стилі з огляду на його нахил до експресії висловлення (поряд з логізацією викладу), орієнтацію на уснорозмовну форму мовлення синоніми використовуються досить широко, причому не лише загально мовні, а й контекстуальні. Пригадаємо, що загально мовні синоніми – це слова, синонімічні взаємини яких не обумовлені жодним контекстом, наприклад: швидко, прудко, хутко, жваво і под. Контекстуальними синонімами звуться слова, що набувають синонімічних стосунків тільки в певному контексті. Специфікою публіцистичного стилю є розмежування семантично тотожних слів з погляду оцінки описуваного явища. Коли синонімічний ряд має в своєму складі іншомовне слово, воно набуває негативного забарвлення [56,60]. З синонімічного ряду подорожувати, їздити, мандрувати, вояжувати останнє слово в публіцистиці використовують як засіб негативної оцінки: “Всеукраїнський референдум, крім усього іншого, засвідчив і те, що малопрохані захисники так званого російсько мовного населення, які вояжували східними та південними теренами України, не досягли бажаних для них наслідків – ім. Не вдалося порушити єдності людей нашої землі в прагненні до волі” (газ). У художньому стилі такого розмежування немає, тут синоніми, незалежно від походження, можуть уживатися як нейтральні або з відтінком іронії, але без негативного забарвлення “Молодший син Софії, Вольдемар, і зараз вояжував десь у Сполучених Штатах” (О.Гончар) [56,60].
Синоніми в публіцистичному й особливо в художньому стилі використовуються для урізноманітнення викладу, для уникнення монотонності, набридливих повторів. Кожен компонент синонімічного ряду, маючи більші чи менші семантико – стилістичні відмінності, дає можливість повніше відтворити картину зображуваного, відбити суть явища чи поняття: “Григір Тютюнник принципово близький до натури зображення, принципово їй вірний, маючи вроджене чуття на подробиці, на деталі, на колоритні характерності, і в живописанні його не зраджує чуття міри, письменник, як то кажуть, не передає куті меду, та й самої куті в нього не багато чи мало, а рівно стільки, скільки треба” (Е.Гуцало) [56,60].
Значний стилістичний ефект досягається розчепленням загального поняття на синоніми – складники. Це сприяє більшій переконливості викладу: “справжній бум зацікавлення національною історією та культурою спостерігається сьогодні на Полтавщині. Інтерес викликають різноманітні розвідки науковців і спеціалістів сивої давнини, забуті та напівзабуті звичаї, деталі побуту, навіть традиційні українські зачіски, скажімо, славнозвісний запорізький “оселедець” (журн.) [56,61].
Як свідчать наведені приклади при наявності різних емоційно експресивних відтінків у публіцистичних текстах переважають оцінні моменти використання синонімії. А в художньо – белетристичному стилі на першому плані функція естетично – зображальна. Таким чином емоційно експресивні синоніми, відзначаючись яскравими супровідними відтінками значень, вживаються обмежено – не в усіх стилях і формах мови; вони найпоширеніші у художній мові.
Розвиток синоніміки являє собою яскраво виражений процес вдосконалення засобів загальнонародної мови. Збагачення синоніміки їде в основному через зближення, сходження значень слів, за рахунок за позичення слів з інших мов, добору їх з діалектів, професійних говірок та ін.
Збагачуються синонімічні ряди і за рахунок фразеологічних одиниць, які виконують у художніх текстах роль виразного мовного еквівалента до слова.
До складу синонімів у художній і, почасти, публіцистичні мові входять також архаїзми.
Ряд стилістичних синонімів – все звичайно, значно вільніший ланцюжок слів, бо він включає до себе, крім власне синонімів, ще й контекстуальні синонімі, авторські семантичні неологізми, тропеїчні вживання.
Так само, як і синоніми ідеографічні, стилістичні синоніми можуть вводитись у текст у вигляді ряду і як по одинокий, довільно вибраний член такого ряду.
Завдання ряду таких синонімів у тексті – показати багатство явища, інтенсивність прояву дії, різноманітність ознак. Ось синонімічний ряд до слова “зоря”:
У час світань погожих - світанкова
І вечорова – вечором. В жнива
Вона зоветься зірниця, житянка,
У темну ніч – стожарниця вона,
Над росами – то росянка, ясиня,
Провісниця, віщунка – у біді,
В людським коханні – вірниця...
(А.Малишко) [20,43].
Добре виконує такий ряд і функцію нагнітання: “Знову дзвеніли, бриніли, сурмили комарі, допікали, дошкулювали, діймали, жерли, гризли...” (Ю.Яновський) [20,43].
Як правило, у поетичних текстах емоційно – експресивний вплив синонімічного ряду посилюється використуванням синтаксичного паралелізму, який увиразнює одиниці ряду, а також за рахунок звукопису, тропів та ін.
У поетичному контексті синонімічному стають слова, які поза цим контекстом належать до дуже віддалених семантичних сфер, сприяє цьому зближенню також інтонаційно – сполучниковий зв`язок їх. Таким засобом з`в’язку може послужити повторюване при кожному члені ряду означення:
Не менш поширений і протилежний за спрямуванням прийом: “розщеплення на синонімічний ряд одного поняття, як що у нього є різні назви.
Індивідуальна інтерпретація синонімів – один з виразних прийомів як художнього, так і публіцистичного стилів. Наприклад: “старе те, що давно було новим. А старовинне те, що будучи в свій час новим, визначало якусь головну частину синтезу своєї доби... В старовинному нема архаїчності. Архаїка є в старому. І є велика різниця між старовинним і архаїзмом” (О.Довженко)
[20,44-45].
Користуючись традиційними засобами, письменники з синонімічного ряду вибирають не однослівні синоніми, а цілі словосполучення (дієслівного типу); це уповільнює розповідь, робить її урочистою не спішною.
Цікавою у цьому плані є думка Л.А.Булаховського про роль синонімів у художньому тексті: “Вміння розповідати так, щоб мова містила різноманітність схожих елементів думки, потрібних для спеціального посилення враження, і таких, які необхідно виникають як опорні моменти думки, що розгортається, передбачає високу мовну культуру...” [20,45].
Серед таких бездоганних оповідачів виділяється високою гармонійністю мови – оповіді.
З фольклору у мову художніх творів переноситься традиція парного вживання близько значних синонімів, наприклад: “Ой, ти, дівчина, Горда та пишна, Чом ти до мене Звечора не вийшла?” (народна пісня): “Котра не прийде – дорікає та ганить, і словами і оком “(Марко Вовчок) [20,45].
Для створення моменту експресії у художньому тексті служать ампліфікацій ні ряди, в яких кожна одиниця ряду має самостійне значення, а всі разом вони функціонують у взаємодії, емоційно посилюючи висловлену думку: “І в них [в дорослих] теж чогось вискакували клепки, розсихались обручі, губились ключі від розуму, не варив баняк, у голові літали джмелі, замість мозків росла капуста, не родило в черепку, не було лою під чуприною, розум якось втуплявся аж у п`яти і на в`язах стирчала макітра...”(М.Стельмах) [20,45-46].
Також створенню емоційно – експресивного ефекту сприяє градація семантично односпрямованих одиниць, які різняться ступенем вияву ознаки.
Для уникнення повторів слова на короткому відрізку тексту використовується у художній прозі значна кількість найрізноманітніших лексичних одиниць (можливості такого слововжитку у публіцистиці значно обмеженіші).
Якщо говорити про фольклорну синоніміку, то особливої своєрідності вона набирає в думах та історичних піснях, бо там вона склалась без помітного літературного впливу.
У синоніміці дум на першому місці стоять дієслівні ряди, менш поширені синоніми іменникові та прикметникові і найменше прислівникові. М.Т.Рильський, досліджуючи синоніміку дум, відзначає в ній явище, яке має назву тавтології синонімічної і коренеслівної (тобто лексичної і морфологічної). Такі тавтологічні одиниці в думах ще найчастіше пари слів: рече – промовляє, лаяла – проклинала, грає – виграває та ін. Наприклад: “Козак, бідний нетяга... Слухає – прислухається, Чи не радиться хто на славне Запоріжжя гуляти”; “То ж не вовки - сіроманці квилять та проквиляють”; “Куди вітер віє, туди й повіває” [20,47].
Наведені приклади свідчать, що дієслівні пари в думах оформляються кількома способами (і сполучниково, і безсполучниково), та й самі поєднувані дієслова – синоніми добираються теж неоднаково (це безсуфіксні і суфіксально-префіксальні форми того самого слова; два або три близькозначних слова різних коренів тощо). Слова книжної мови тут зустрічаються рідко (рече – промовляє), переважна більшість – це лексика розмовної мови.
Менш поширена, але все ж наявна в думах іменникова синоніміка (козак – нетяга, козак – сірома, козаки – пани – молодці, турки – яничари, стрілки – яничари, татари – бусурмани, ляхи – турки; шлях – дорога, стежки – доріжки; горе – біда, слава – пам`ять та ін.).
У ролі синонімів до слів загальнонародної мови виступають також евфемізми і перифрастичні мово сполучення.
Евфемізми, як було вже сказано раніше, - це досить різноманітна за своїм складом група слів і словосполучень, які вживаються у мові для пом`якшення враження від сказаного.