Декларування Довженком постулату про те, що митець покликаний народом показувати світові насамперед велич і красу життя, є основоположним в його творчості. Однак творчий метод художника мусить обов’язково включати в себе показ життя не тільки у всіх його суперечностях, але й діалектично, з перспективою розв’язувати важливіше питання про головну, провідну суперечність життя — його стверджуючу, всеперемагаючу силу і красу.
Виняткову увагу приділяє режисер світоглядної позиції митця, його знань, культури. В одному з щоденникових записів виділено східну мудрість про двох людей, які йдуть дорогою і дивляться на калюжу. Один бачить лише калюжу, а другий — зорі неба, які відбиваються в ній. Кожному своє, — зауважує Довженко. Митець обирав для себе найважчий шлях в осягненні істин. Не обминаючи життєвих вад, він глибоко усвідомлював, що найкращий спосіб їх виправлення — настійний показ позитивного прикладу, на якому б люди навчились і який би наслідували. Відстоюючи важливість “широкоформатного” мислення для митця, режисер визначає і головне його завдання, яке полягає в тому, щоб “піднести чистий образ героя сьогоднішнього дня, а не волочити його по землі, по вибоїнах і рівчаках натуралістки з усіма безглуздо-фотографічними подробицями”. Художник вірив у велику силу кіно навчати людей, як треба порядно жити.
Всі компоненти кожного твору Довженка перебувають у діалектичної єдності, одночасно є глибоко національні і інтернаціональні.
Засуджуючи утилітарний підхід до мистецтва, Довженко вважав, що в мистецтві найголовніше це оте добре натхнення, що його викликає художній твір у людині творця.
Варто визначити, що митець був винятково вразливий. Вразливий тому, що художній талант неможливий без гостроти почуттів, без особливо виняткової емоційності, реакції на життєві події. Його емоційна і почуттєва гострота зумовлювалися мірою виняткової обдарованості і геніальності. Звідси біль за понівечену долю народу, ненависть до пристосуванців і дурнів, безкомпромісне їх викриття. Звідси і велика трагедія великого художника, який би міг зробити значно більше, дати народові ще не один видатний твір. “Усе своє життя я мріяв зробити щось велике і незвичайно потрібне і радісне для людей. І не зробив … кращі роки і кращі сили пішли … н відчай і безвихідь, на боротьбу з дрібнотою, справжніми ворога ми українського народу і його паразитами” (запис у серпні 1942 року). Тут же митець визнає, що страждання, яких йому завдано (йдеться про “Україну в огні”) поранили душу і руйнують неймовірно. “Трагедія мого життя полягає в тому, що я виріс із своєї кінематографії. Значна громадська боротьба, де я дійсно міг би жити и творити народові добро, мені не судилася. Її роблять навколо мене довгі роки люди слабкі і немічні духом. Я позбавлений радості і гордості творчості на користь державного горіння, в атмосфері авангарду державного штату. Мене туди не допущено” [9, 26].
Художник добре розумів, що виховання патріотизму без знання історії — безглуздя, що любити по-справжньому свій народ і рідну землю без знання історії неможливо.
Сам митець гірко переживав свою вимушену відірваність від України. Про це немало свідчень-записів у щоденнику. Особливо боляче було митцеві в дні, коли близькі і вірні московські друзі П. Капиця, В. Шкловський, В. Строєва вітали його з черговою датою народження. Боляче тому, що не було вітань з рідної землі, і тоді вихоплювались і глибин ображеного серця слова: “Невже любов моя до України всіма забута… Я не належу до еліти і не “прикріпленій” до неї. Я належу людству як художник і йому служу”.
Про творчість Олександра Довженка можна сказати словами Івана Франка:
Вона вся пристрасть і бажання
І вся вогонь, і вся тривога,
Вся боротьба і вся дорога,
Шукання, досвід і погоні,
До мет, що мчать на небосклоні.
Довженко справив великий вплив на розвиток світового мистецтва кіно. Його шукання й відкриття діставали розвиток у різних напрямках кіномистецтва, лягали в теоретичне підґрунтя різних кіношкіл і кіноперіодів. Італійські кінокритики вважають, що поштовхом до виникнення поетики неореалізму стали Довженкові відкриття, зроблені ще в епоху “Землі” – в час німого кіно.
Що вражає нас у літературній спадщині митця, чим приваблює і хвилює написане ним нинішні покоління? Глибина філософського осмислення життя, широта думки, її сміливість і чесність. Особливе місце в творчих роздумах О.П. Довженка посідають його міркування про велич та красу життя. Довженко був упевнений в тім, що митець покликаний народом показувати світові насамперед це. Любов до життя, у всіх її проявах — і радісних, і трагічних — і було однією з найголовніших рис Довженкового світогляду.
Але він не був прихильником однобічного погляду на життя. Він вважав, що багатство ідей та вірних концепцій ніколи не можуть замінити, а тим більше компенсувати широти художньої палітри, глибини почуттів. Він зауважував, що творча палітра страждання, трагедії — така ж достовірність буття, як щастя і радість.
Французький кінодіяч Анрі Ланглуа так сказав про Довженко: ”Тепер, коли відбувається нова революція у світовому кіно, фільми Довженка, його мова, його відкриття, які наперед визначили багато чого з того, що винаходиться сьогодні, виступають на передньому краї сучасного мистецтва, як знахідки середньовічних архітекторів, які проступили крізь пил і кіптяву століть на Нотр-Дам де-Парі”.
1. Бабишкін О. Олександр Довженко – публіцист. К., ”Радянський письменник”, 1989.
2. Барабаш Ю. Довженко. М., 1968
3. Барабаш Ю. Чисте золото правди. К., ”Радянський письменник”, 1962.
4. Довженко О. Щоденник. К., ”Радянський письменник”, 1976.
5. Довженко О.П. Щоденник // Культура України, № 3—4, 1989, С. 25—43.
6. Здоровега В. Погуки істини, утвердження переконань. Львів, 1975.
7. Коба О. Олександр Довженко К., ”Радянський письменник”, 1979.
8. Коваленко М., Мішурін О. Син зачарованої Десни. Спогади і статті. К., ”Радянський письменник”, 1984.
9. Кудін В.О. Філософська поетіка О.П. Довженка. Трибуна лектора, № 9, 1998. С. 19—27
Постать Довженка цікава нам тому, що він був людиною, творчість якої йшла з самих глибин української народної души і тому що він сумів показати українську душу світові. Тому передусім ми зациклилися тим, що Довженка писав сам про себе, тобто його Щоденниками. Вони — справжня невичерпна криниця духовності, думок про природу та призначення культури та творчості в життя народові, болі за жалоби за свій народ. Чимало сучасників та шанувальників багатостороннього таланту Олександра Довженка залишили нам свої спогади про зустрічі та бесіди з ним. Це, насамперед оповідання М Коваленката О. Мішуріна”Син зачарованої Десни. Спогади і статті”, в яких Довженко стає перед нами як проста людина і водночас як яскрава особистість. Ця книга сповнена відчуттям тонкого ліризму та справжньої духовної сили великого сина українського народу. О. Бабишкін в книзі ”Довженко – публіцист” розкриває перед нами маловідому сторону творчості Довженка — його публіцистику в різні періоди життя, особливо торкаючись гнівного слова Довженка в роки війни та страждань всього радянського і насамперед українського народу від фашистських катів. Оповідання Ю. Барабаша ”Довенко” та ” Чисте золото правди” також повні різнобічного матеріалу про його творчість. Червоною ниттю через них проходять думки про філософські роздуми великого українського режисера, які стосувалися більшою мірою української національної долі та ролі митця в народному житті. Стаття В. Кудіна ”Філософська поетіка О.П. Довженка” також торкається цієї сторони його творчості, виводячи філософські думки Довженка більш з його кінематографічних робіт. Багато нового про суспільну діяльність Довженка ми знайшли в книзі О. Коби”Олександр Довженко”.Роботу В. Здоровеги”Погуки істини, утвердження переконань” ми також використовували для того, щоб більше знайти про думки Довженка та найсерйозніші питання в його суспільної діяльності.
Можна визначити, що всі ці роботи сповнені повагою та любов’ю до великого сина Українського народу — Олександра Петровича Довженка.