Науковий інтерес Нортропа Фрая до доробку Шекспіра є давнім і послідовним. Дослідник спирався на цей фундаментальний пласт національної духовної спадщини у своїх теоретичних працях, у тому числі й у славнозвісній “Анатомії критики” (1957), найзагальнішому викладі своєї структурно-міфологічної теорії творчості. Рецепція Шекспіра в “Анатомії критики” носить сугестивний характер – це здебільшого місткі ілюстративні посилання на певні твори чи їхніх героїв. Зрештою, таким же чином Н. Фрай посилається і на Біблію.
Тільки у другій частині – “Етична критика” – коментар стає деталізованим, адже саме шекспірівська комедія якнайкраще дозволяє показати взаємозалежність “весняних міфів” та їхнього літературного віддзеркалення в системі так званого “структурного каркасу” Н.Фрая.
Досліджував Н. Фрай також окремі твори Шекспіра. Із його критичним коментарем неодноразово видавали “Бурю”, яку автор заслужено поціновує як один із шедеврів драматичного поета [4]. До речі, в цьому віданні Фрай не перетворив аналізу “Бурі” на чисто міфокритичну проекцію, використовуючи тільки деякі моменти останньої у характеристиці етапів драматичного сюжету як магічного випробування окремих груп персонажів, або в інтерпретації магічного дару Просперо.
Серед робіт Фрая, безпосередньо присвячених Шекспіру, цікавою видається нам його рання праця “Аргументація комедії” [5].Автор опублікував її майже одночасно з “Анатомією критики” й так само, як і у головній своїй книзі, обстоював поняття літератуних модусів – високоміметичного (трагедія) й низькоміметичного (комедія), які разом із романтичним, міфічним та іронічним модусами, обіймають, за Фраєм, увесь спектр оповідних структур. Певною мі рою “Аргументація комедії” закладає основи й пізнішого жанрологічного дослідження – монографії Фрая “Природна перспектива. Розвиток шекспірівської романтичної комедії” (1965) [6].
Основну увагу в “Аргументації комедії” Фрай приділяє структурі драматичного конфлікту комедій Шекспіра. Дещо незвичним є те, що автор, керуючись принципами структурного підходу, розглядає в одній площині з так званими “життєрадісними” комедіями першого періоду творчості “Бурю”: для сучасної української рецепції характерна оцінка цього твору як барокового. Фрая, проте, привертає не відмінність філософських концептів у згаданих творах, а подібність форми – на його думку, Шекспіру цікаво, як діє сконструйований певним чином композиційний механізм, і як енергія комічного сюжету(comic drive) змітає на своєму шляху всі перепони, бо в ній самій закладені не тільки суперечності, а й засоби їхнього подолання.
В “Аргументації комедії” Фрай оперує й психоаналітичними поняттями. Звертаючись до витоків шекспірової комедії, а саме до комедії Менандра, а за тим і до Теренція і Плавта, критик згадує серед їхніх структуротворчих елементів еротичний імпульс. У структурній системі “життєрадісних комедій” Шекспіра, на думку дослідника, підвести дію до комічної завершеності також випадає еросоподібному образу. Ним може бути Пак у “Сні літньої ночі”, Арієль у “Бурі”, а наочніше реалізується цей андрогінний мотив у переодягненій Віолі з “Дванадцятої ночі” – саме перетворення її на юнака (Себастьяна) для Олівії та на дівчину герцога Орсіно сприяє залагодженню напруги.
Попри все психоаналітичний аспект не домінує в інтерпретації Фрая. Перевага надається ним ритуально-міфологічним елементам аналізу, які автор використовує достоту різнобічно. Н.Фрай розглядає трагедію і комедію як складові структурної опозиції, спільна основа якої – природа катарсису. Фрай аргументує спорідненість двох типів катарсису, виходячи з основ ритуального походження обох форм драматичної дії – катарсичне піднесення, яке в ритуалі супроводжувалося фізичною анігіляцією жертви, в комедії замінене ототожненням себе й іншого [5, 83]
У тому ж ключі ритуально-міфологічного підходу Фрай акцентує важливість міфологеми лісу для вирішення комедійного чи трагікомічного конфлікту в творах Шекспіра. Починаючи із “Двох веронців”, ранньої п’єси, у якій протагоніст Валентин полишав унормований світ заради життя в лісі, таке ритуальне заглиблення в природне середовище і, відповідно, образ лісу як сакрального простору використовується Шекспіром постійно. Це й Арденський ліс (“Як вам це подобається”), ліс у передмісті Афін (“Сон літньої ночі”), Віндзорський ліс (“Віндзорські жартівниці”). У “Бурі” роль сакрального простору перебирає на себе весь острів Просперо. Фраю це спостереження надає можливості запровадити ідею біполярності художнього світу Шекспіра, складові якого – “зелений світ” (the green world), природних стосунків та “червоно-білий світ” (the red and the white world) історії. “Зелений світ” комедії Шекспіра до того ж продовжує традицію середньовічних міраклів, що відтворювали ритуальну суперечку між літом і зимою. Так само конструктивною для Фрая є символіка смерті й відродження, яка часто є провідним елементом кульмінаційного випробування. Світ історії та “зелений світ” доповнюють один одного і кожен віддзеркалюється у своїй протилежності.
Визначаючи перспективи подальшого розвитку шекспірознавства, українська дослідниця Марія Габлевич зазначала, що “об'єктом вивчення має бути насамперед Шекспірове слово: у ньому вся його душевна краса і цінність – його естетика, етика, політика, філософія і теософія” [1, 19]. Висновок канадського міфокритика в “Аргументації комедії” так само наголошував на феноменологічній природі шекспірового письма:
“For Shakespeare the subjekt matter of poetry is not life, or nature, or reality, or revelation, or anything else that philosophies re built of, but poetry itself” [5, 89]. Як бачимо, за умови “бажання, терпіння, сумлінності і слухання одне одного”, суперечності критичного дискурсу можна подолати.
Ще у XVIIІ сторіччі Р.Б.Шерідан відгукнувся на злободенні суспільні проблеми п'єсою «Школа лихослів'я». Минули століття, змінилися часи й навіть - у версії Театру російської драми ім. Лесі Українки - назва п'єси, але людська природа залишилася незмінною. Школа скандалу жива, вона, як і раніше, виховує нових учнів, які будь-якої миті здатні «знівечити чужу репутацію». Простежити за персонажами цієї школи можна о 19:00.