Щодо згаданих принципів суспільної діяльності, які проголошує Володимир, то вони чи не найбільш суперечливі в драмі
Якщо Володимир — революціонер, то ясно, що «єзуїтське правило» для нього непридатне. Але дальше поєднання ним принципу чистоти рук, що має походження від народної мудрості, з євангельською формулою піднесеного меча, що базується на непротивленні злу насильством, є, по суті, відмовленням від всякої революційності, особливо прикрим в умовах насильницького устрою, коли наростає революційна ситуація
І наведеного досить, щоб переконатись, у всякому разі, в Ідейно-художні суперечливості драми «Крест жизни»
Чи не на це й розраховувала царська цензура, дозволяючи без жодних заперечень І виключень драму «Крест жизни» до вистави на сцені тоді, коли навіть жарт «Чарівний сон», як вже згадувалось, був заборонений.
Така принципова суперечливість драми «Крест жизни», яка загалом не властива драматургії М Старицького, може бути пояснена передусім тим, що цей твір написано в співавторстві, яке чомусь в згаданому виданні драми (1956) вперто Ігнорується, замість того, щоб його дослідити, знаючи тим більше виключну акуратність М Старицького, хоча б на прикладі співавторства його з О.З. Сусловим
В чому конкретно полягало співавторство М Старицького при створенні драми — сказати важко, не до слідивши цього спеціально, хоч з певністю можна при пустити, що він тут взяв на себе драматургічну розробку на матеріалі, що його подав другий співавтор, прихований за явним псевдонімом А Тжаска (А Хронщевського — в чернетці драми)
Драма «Крест жизни» М Старицького І А. Тжаска справді має струнку драматургічну побудову, в чому помітна рука досвідченого майстра Дія драми, конденсована в кожному акті навколо основного конфлікту, дедалі більше наростає, завершуючись під завісу ефект ною кінцівкою, що підтримує Інтерес до дальшого роз витку драматичних колізій Щоправда, досить часті перипетії драми не сприяють утворенню наскрізної дії, не всі дійові особи її також внутрішньо зв'язані в драматургічний вузол. Агрипіна з Катею, наприклад, з’являються й зникають зовсім довільно.
В згаданому листі до М. Стороженка — професора Московського університету — М. Старицький, назвавши «Крест жизни» драмою «из интеллигентного быта», просить підтримати його клопотання про те, щоб вона була поставлена на московській сцені.
При цьому М. Старицький згадує, що він звертався вже так само колись з драмою «Богдан Хмельницький», але «ни отзыва о ней, ни даже цензурованного экземпляра, несмотря на мои просьбы, комитет до сих пор мне не препроводил...»
Нічого не одержав він і на цей раз. Царські чиновники «императорской сцены» й на цей раз показали свою реакційність. Однак ці факти дуже промовисті в творчій біографії українського драматурга, який прагнув вийти за межі національної сцени, мріяв побачити свої твори в російському театрі. Але здійснити ці кращі прагнення й мрії в умовах гнобительського ладу М. Старицький не мав змоги, до смерті бувши вірним ідеям прогресивності й демократизму.
В основних рисах розглянуті тут тринадцять завершених оригінальних драматичних творів з документальною точністю позначають розвиток драматургії М. Старицького, даючи надійну основу для дальшого поглибленого і поширеного її вивчення.
Звертає увагу високоякісна мова драматичних творів М. Старицького як поета-драматурга, що заслуговує спеціального дослідження її літературних, драматичних і сценічних властивостей. Загалом вона досконало чиста, реалістична, за винятком, коли драматург, намагаючись підкреслити натуральний стан мови в даному середовищі, вживає двомовності («Не судилось», «Талан») чи певної мовної характерності. Важливо, що М. Старицький чи не вперше в українській новітній драматургії так широко й досконало запровадив білий вірш в таких своїх високо поетичних драматичних творах, як «Богдан Хмельницький», «Маруся Богуславка», «Оборона Буші», «Остання ніч», «Чарівний сон», ідучи за традицією велетнів світової драматургії Шекспіра, Шіллера і особливо Пушкіна, в чому легко пересвідчитись, і про що говорив, як згадувалось, сам драматург.
Життя і творчість Михайла Петровича Старицького показує, що він пройшов важкий, але славний шлях боротьби за прогресивну українську літературу, залишивши значну поетичну, драматургічну та прозову спадщину. Про його заслуги перед українською літературою влучно сказала Леся Українка в привітальному листі з нагоди 30-річчя літературної діяльності письменника: «Втішно єсть думати, що настав-таки час, коли замовкло всяке глузування та клепання, а вимовилась вголос честь і дяка, справді належна тому, хто увесь вік свій дбав, «щоб наше слово не вмерло». І коли наше слово зросте і зміцніє, коли наша література займе почесне місце поруч з літературами інших народів... тоді, спогадуючи перших робітників, що працювали на не вправленому, дикому ще ґрунті, українці певне спогадають добрим словом Ваше ймення».
Ці слова стали пророчими. Спадщина М. Старицького користується широкою популярністю. Його кращі поезії стали хрестоматійними, основні п'єси не тільки перевидаються, але й ставляться на сценах радянських театрів, а кращі прозові твори, видані масовими тиражами, стали надбанням мільйонів читачів.
Палко люблячи свою батьківщину, М. Старицький віддав усі свої сили і здібності справі розвитку демократичної культури, яка сприяла посиленню боротьби за соціальне І національне визволення українського народу.
Животворна сила волелюбного українського народу, який в дожовтневому минулому героїчно боровся за своє соціальне і національне визволення, художньо відтворена в усній народній творчості, в творчості таких виразників інтересів трудящих, як народний поет-революціонер Т. Г. Шевченко та його послідовники, що вийшли з народу.
Ця непереможна сила тоді гнобленого народу приваблювала також кращих вихідців з різночинних верств тогочасного суспільства, збуджувала в їх серцях щиру любов до трудящих.
Вдячний народ ніколи не забуває тих, хто своєю У творчістю допомагав йому в боротьбі, збагачував його духовну міць, сіяв «розумне, добре, вічне» (М. Некрасов).
Саме таким серед українських демократичних діячів другої половини XIXі перших років XXстоліття був Михайло Петрович Старицький — поет і прозаїк, перекладач і організатор видань, визначний драматург! один з славетних корифеїв української сцени.
При всіх суперечностях і недоліках його широкої творчої натури, в основі її полум'яніє любов до українського народу, глибокий патріотизм, демократичне почуття братерства до російського і всіх слов'янських народів.
Творчість М. Старицького викликала злобне роздратування і глузування чорносотенців, а також українських буржуазних націоналістів.
I. Франко першим, особливо в галузі поезії, з властивою йому науковою проникливістю визначив достойне місце і значення М. Старицького в історії української літератури і театрального мистецтва. Після І. Франка до наукового розуміння творчої спадщини письменника мало додано нового: навпаки, чимало було наплутано буржуазними націоналістами, які фальсифікували і після, смерті автора його твори.
До революції творчість М. Старицького була невідомою широким масам трудящих. Тільки після Великого Жовтня твори класика української літератури вивчаються в школах. За сорок років Радянської влади їх неодноразово видавали як в республіканських, так і в союзних видавництвах, кращі п'єси М. Старицького не сходять зі сцени професійного та народного театрів. Найближчим часом у Держлітвидаві України вийде багатоатомне видання творів письменника.
В 1940 році широко було відзначено сторіччя з дня народження письменника. В пресі з'явилося ряд статей і спогадів, в яких по-новому висвітлено творчість М. Старицького. Але найбільш ґрунтовною з наукових праць про творчість видатного українського письменника є поки що розділ у книзі «Історія української літератури» (том І, Вид-во АН УРСР, К-, 1954, стор. 409—424).
Враховуючи наявну потребу широкого і всебічного дослідження творчості М. Старицького, автор сподівається на прихильність і допомогу радянських читачів у подальшому поширенні й поглибленні цього критико - біографічного нарису про життя і діяльність видатного письменника-драматурга.
1. Мороз З.П., Старицький М.П. В книзі: В боротьбі за реалізм. К., «Дніпро»,1966 р.
2. Садовський М.К. Мої театральні загадки. К., Державне видавництво образотворчого мистецтва і музичної літератури, 1956.
3. Саксаганський П.К.По шляху життя К., „Мистецтво”, 1935 р.
4. Скрипник І.П. Михайло Петрович Старицький. Передмови до книги: М. Старицький. Вибрані твори. К.,
5. Старицький М. Твори у восьми томах. К., «Дніпро», 1963—1965.
6. Франко І.Михайло П. Старицький. В книзі: І. Франко. Твори в двадцяти томах, т. 17. К., Держлітвидав України, 1955.