Новаліс у «Гімнах» цілком переосмислює поняття смерті, він витісняє похмуре античне трактування, розфарбовуючи смерть у ніжні кольори. На початку твору головний герой уникає образу смерті, у другій главі він згадує лише про сон: «Тільки дурні нехтують тобою [сном], їм достатньо тіні, поки не опуститься на землю справжня ніч. Вони не відчувають тебе у мигдалевій олії, у маковому соку»[33]. Сон тут – один із образів смерті, особливо яскраво це показано в останній главі твору: «Спати вічно я так хочу – У ночі такій спокійній, У теплі засохли люди, Повертається покійний В дім, де батько ждати буде»[34]. У третій главі темрява поєднана з дрімотою Ночі, яка, в свою чергу призводить до переродження духу: «Зникла зовсім земна велич і моя печаль, злилися моє горе і новий всесвіт, мене осягнуло натхнення, дрімота ночі. Над землею ширяв мій наново народжений дух»[35]. Отже тут сон і «зникнення всіх пут народження і кайданів світла», тобто, звільнення від життя, отримують нове трактування – цілковите оновлення людського духу, нове народження. Ліричний герой розвиває і підтверджує думку про смислову єдність сну і смерті у четвертій главі: «Я знаю тепер, що коли прийде останній ранок, світло не прожене більше Ночі, не злякає кохання, коли сон стане вічним у нескінченній мрії»[36]. Надзвичайно цікаву тезу висуває герой у четвертій главі, це теза утішного повернення: «У собі я сам відчув завершення твоїх починань, небесну волю, утішне повернення. У дикій жалобі я пізнав розлуку із нашою батьківщиною, весь наш нелад із древнім, прекрасним небом»[37]. Через Ніч і смерть людина повертається до древньої гармонії, яку давно втратила. Цей важливий висновок був наступною сходинкою в еволюції співця. Він розуміє, що смерть – поняття священне: «З коханням ти випий Хутчіше мене, І в смерті спочину - Любов не мине. Коханням в бистрині, Ефір в моїх жилах, Життя і надія, І небо мій дім, А смерть - уночі В багатті святім»[38]. Багаття, на якому помирає людина не світле чи прекрасне, воно саме «heilig», тобто «святе», бо смерть – це священний акт переродження. Далі герой оповідає еволюцію своїх уявлень, але міфологізувавши їх, наділивши яскравими образами. У розповіді про богів читач дізнається, що спочатку вони жили там, де «жило сонце, вічно пломеніюче живильне Світло»[39]. Смерть і світло погано поєднуються, тому боги налякані марною боротьбою із загибеллю і неминучістю вироку: «всі безсиллі в битві, І вирок винесли покійним, І хвиля милого життя розбита, О моря сивії бескиди, Людина прикрашала в смерті, Страшне, як жах, її обличчя»[40]. Це відображення першої глави «Гімнів», де герой боїться втратити надію, а головною цінністю вважає яскраву велич денного життя. Тут на сцені з’являється Ніч, саме вона дає прилисток богам: «Світ не був більше небесною прикметою, він тільки в минулому був оселею богів, тепер вони вкрилися нічною габою»[41].Із особливою пристрастю герой оспівує немовля, народжене від небесного серця. Дитя об’єнало навколо себе «вічне дитинство душ, що охоплені священною любов’ю»[42]. Образ дитинства душі і сприйняття світу як гармонійної єдності характерний для романтичної доби, але дуже цікавим є ототожнення образу немовляти зі смертю: «Тебе ми знаємо, ясний юначе… Життя безсмертного правитель, Ти смерть і перший наш цілитель». В образі Христа, який неважко відгадати, ліричний герой бачить образ спасіння – смерті, що зцілює. Наблизився новий світ, де вже не було жаху смерті старого, адже своєю жертвою Христос возвеличив смерть як повернення додому, утішне повернення: «як ти поспішаєш, млості і очікування сповнений, у обійми свого батька, підносячи юний рід людський і не закарбовану чашу золотого майбуття. Мати скоро слідувала за тобою, небесною сповнена радістю, вона першою була з тобою на новій батьківщині»[43] Ліричний герой починає прагнути загибелі як зцілення своєї душі і повернення до милої: «Веде коханих наших У морок смерть священна, І відвернути це Уже не в наших силах. Та плакати даремно, Не варто на могилах, Усіх нас зцілить ніч І поверне до милих»[44]. Остання глава є кульмінацією душевної еволюції героя: він відверто прагне смерті, вважає, що тільки так здобуде щастя: «З царства світла – вниз нам слід, Інші в темряві чекають. Сум, розлука – добрий слід, Всі щасливі помирають»[45]. Без смерті нема щастя, тільки вона рятівниця: «На смерть лише всі сподівання, І смерть врятує усіх нас»[46]. Закінчуються «Гімни до Ночі» мотивом вічного шлюбу перед Богом.
ВИСНОВОК
У даному творі герой пройшов досить великий шлях еволюції власних ідей і переконань: від страху Ночі, традиційного возвеличення краси дня як беззаперечної величі світу, до поступового розуміння плинності і непостійності всього живого, глибокої священної краси Ночі. Автор висунув тезу «утішного повернення», повернення додому до «нашого Отця» після смерті. У Новаліса смерть - подія спочатку глибоко трагічна, читач відчуває біль автора від втратити нареченої, та згодом ліричний герой розцвічує загибель коханої ніжними кольорами, яскравою атрибутикою, естетизуючи її і підносячи до рівня священного акту. Тепер Ніч – породілля Дня, його основа, що дає справжню красу всім речам. Ніч об’єднує не тільки закоханих, а й все людство у спогляданні, вона вбиває денну метушню і заклопотаність. Через Ніч ліричний герой споглядає кохану, а через смерть об’єднується з нею у священному шлюбі перед Божим лицем. Ніч – це кордон, пройшовши через який дух перероджується і з’єднується із коханими.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Nova1is. Schriften., Stuttgart, 1971, Bd. 4
2. Гофман Э.Т.А. Жизнь и творчество. Письма, высказывания, документы, М., 1987
3. Культурологический журнал А. Махова и И. Пешкова
4. Карельский А. В. Немецкий Орфей: Беседы по истории западной литературы, М., 2007
5. Вячеслав Иванов. Собрание сочинений, т.1-4. Брюссель, 1987, т. 4
6. Власний переклад «Гімнів до ночі» Новаліса
[1]N o v a 1 i s. Schriften., Stuttgart, 1971, Bd. 4
[2] Гофман Э.Т.А. Жизнь и творчество. Письма, высказывания, документы, М., 1987, ст. 36
[3] Культурологический журнал А. Махова и И. Пешкова, ст. 35
[4] Карельский А. В. Немецкий Орфей: Беседы по истории западной литературы, М., 2007, ст. 78
[5]Тут і далі цитую власний переклад Новаліса, який додаю в кінці роботи
[6] Вячеслав Иванов. Собрание сочинений, т.1-4. Брюссель, 1987, т. 4, ст. 270
[7]Новаліс Гімни до ночі, Глава 1, ст. 1
[8]Новаліс Гімни до ночі, Глава 1, ст. 1
[9]Новаліс Гімни до ночі, Глава 1, ст. 1
[10]Новаліс Гімни до ночі, Глава 1, ст. 1
[11]Новаліс Гімни до ночі, Глава 1, ст. 1
[12]Новаліс Гімни до ночі, Глава 1, ст. 1
[13]Новаліс Гімни до ночі, Глава 1, ст. 1
[14]Новаліс Гімни до ночі, Глава 1, ст. 1
[15]Новаліс Гімни до ночі, Глава 1, ст. 1
[16]Новаліс Гімни до ночі, Глава 1, ст. 1
[17]Новаліс Гімни до ночі, Глава 5, ст. 5
[18]Новаліс Гімни до ночі, Глава 2, ст. 2
[19]Новаліс Гімни до ночі, Глава 4, ст. 3
[20]Новаліс Гімни до ночі, Глава 4, ст. 3
[21]Новаліс Гімни до ночі, Глава 4, ст. 3
[22]Новаліс Гімни до ночі, Глава 6, ст. 8
[23]Новаліс Гімни до ночі, Глава 4, ст. 3
[24]Новаліс Гімни до ночі, Глава 5, ст. 6
[25]Новаліс Гімни до ночі, Глава 4, ст. 3
[26]Новаліс Гімни до ночі, Глава 4, ст. 3