2) психологічні і психічні відхилення – «Падіння дому Ашерів», «Береніка», «Серце-викривач», «Чорний кіт», які є першопричиною жахливих подій або злочину, а потім і змушують злочинця зізнатися в скоєному. Едгар По виходить на дослідження феномену «духу сперечання», що викликає в людини непоясненне бажання оголосити про свій злочин, навіть не будучи підозрюваним. Цю тему в літературі далі розвине Ф. М. Достоєвський в своєму «Злочині та покаранні» (недарма першими новелами По, які він переклав і надрукував, були саме «Серце-викривач» і «Чорний кіт»);
3) алкогольне («Чорний кіт») і наркотичне («Лігейя», «У смерті – життя») сп’яніння – причому наркотиком є опіум, який згадується ще в декількох новелах По («Таємниця Марі Роже», «Герцог де Л’Омлет», «Падіння дому Ашерів», «Рукопис, знайдений у пляшці»). Опіум – символ бажання піти від життя, забутися, отримати нові відчуття, недоступні в буденному житті; але символ більш витончений, ніж алкоголь (згадаймо уайльдівського Доріана Грея, який шукав забуття саме в опіумі).
По в своїх творах зміщує акцент з жаху зовнішнього на жах внутрішній, однак через таке заглиблення в психіку неможливо визначити до кінця, чи має жах надприродну або психологічну природу. Коли головний герой «Чорного кота» на стіні дому «побачив на білій поверхні щось на зразок барельєфу, що зображав величезного кота»[28, 261], – чи було це зображення або просто галюцинація? Чи справді портрет в оповіданні «У смерті – життя» лякав своєю реалістичністю або оповідачу здалося це під дією опіуму? Чи вселялася душа Лігейї в тіло Ровени або, знову ж таки, це був лише опіумний сон? Чи справді вбивця з оповідання «Серце-викривач» мав настільки гострий слух, що почув биття серця старця, або це було цокання жука-точильника (за повір’ям, передвісника смерті), або галюцинація божевільного? Ця двозначність ще більше підсилює таємничість сюжету.
Аналізуючи образ Родеріка Ашера, в свідомість якого заглиблюється По, слід відмітити його портретну характеристику, яка несе в собі все ті ж потойбічні риси – «мертвотна блідість», «надприродній блиск очей», – що характерні для зовнішності всіх персонажів По напередодні смерті (Морелла, Лігейя, Береніка). На відміну від Метценгерштейна, чиє прокляття – фамільне, Ашер сам собі виголошує прокляття: «…я знаю – рано чи пізно прийде час, коли я одразу втрачу і розум, і життя в сутичці з цим похмурим привидом – СТРАХОМ» [28, 80 – 81].
Досліджуючи історію хвороби Ашера, По розкриває його стан в його творчості: «Все було осяяне потойбічним відблиском якоїсь пристрасної, нестримної відчуженості від усього земного». Його музика – поховальні пісні, його картини – загадкові й незрозумілі. «Якщо вдалося колись людині виразити фарбами на полотні чисту ідею, цією людиною був Родерік Ашер» [28, 82]. По відмічає, що ці картини перевершували своєю фантасмагоричністю навіть візіонерський живопис Фюсслі – а він безпосередньо передував добі готичного роману зі своїм зв’язком з потойбічним, магічним, зображенням фантастичного світу снів, кошмарів та окультного досвіду. Найбільш яскраво душевний стан Ашера виражений в його пісні «Обитель привидів» – про Короля-розум, скинутого духами зла.
Таємниця – характерний для готичного роману елемент – теж лежить в області психіки Ашера: це його страшне передчуття: завдяки тому, що вони з сестрою близнюки, їхні душі «співзвучні» і він підозрює, що сестра ще не мертва.
Остання сцена оповідання відбувається в буремну ніч, причому ніч «буремна, але дивно прекрасна» [28, 87] (та ж сама ідея про живописність стихії). Як і в готичному романі, стан природи відповідає стану душі героя. По використовує цікавий та ефектний прийом паралелі: оповідач читає роман, і звуки, описані в ньому, повторюються в реальності – чутні з підземелля.
Таємниця Ашера розкривається в його останньому монолозі, і напруга моменту ще більше посилюється мовленням божевільного, його розмовою із самим собою: «Тепер ти чуєш?.. Так, чую, давно вже чую. Довго… довго… довго… скільки хвилин, скільки годин, скільки днів я це чув… і все ж не наважувався… о я нещасний, я боягуз і нікчема!.. я не наважувався… НЕ НАВАЖУВАВСЯ сказати! МИ ПОХОВАЛИ ЇЇ ЗАЖИВО! […] Ось тепер я тобі скажу – я чув, як вона вперше ледь помітно поворухнулася в труні. Я почув це… багато, багато днів тому… і все ж не наважувався… НЕ НАВАЖУВАВСЯ СКАЗАТИ! […] О, куди мені тікати! Всюди вона мене наздожене! Адже вона поспішає до мене з докорою – навіщо я поспішив? Ось її кроки на сходах! Ось я вже чую, як тяжко, страшно стукає її серце! Безумець! БЕЗУМЕЦЬ! КАЖУ ТОБІ, ВОНА ТУТ, ЗА ДВЕРИМА!» [28, 90]. Тут пунктуаційно-інтонаційне оформлення та імітація мови божевільного підсилюються графічним виділенням ключових слів (в оригіналі – курсивом, в російському перекладі – прописними літерами).
Після розгадки таємниці Ашер гине разом із своєю сестрою і будинком; він порушився так само, як і розум його господаря. «Новела читається як іносказання розпаду особистості, в якій інтелектуально-духовне начало отримало однобокий, хворобливий розвиток на шкоду фізичному, – писав Г. Злобін у передмові до збірника новел По. – Дух, відірваний від тіла, не здатен вижити» [28, 11]. Будучи сполученням естетики готичної літератури, традицій і канонів готичного роману з майстерною технікою створення жахливого, новела «Падіння дому Ашерів» є одним з шедеврів творчості По й готичної літератури в цілому.
Висновки
Дана робота дозволила нам виявити художньо-жанрові особливості готичної літератури, дослідити зміну її традицій протягом історії розвитку цього жанру, а також визначити категорії естетики готичної літератури та їхній зміст у контексті. Крім того, ми з’ясували інтерпретацію художньо-жанрових і естетичних особливостей готичної літератури в новелах Е. А. По.
Ми дослідили естетику готичної літератури, розглянувши в рамках дослідження поняття готичного, живописного, романтичного, жахливого, потворного і оригінального. Як бачимо, готична література, вкладаючись в загальне русло передромантичних тенденцій, відрізняється змістом естетичних категорій (особливо категорії жахливого, яка займає провідне місце). По суті, розвиток та оновлення категорії жахливого – це те, що просуває розвиток готичної літератури.
Ми охарактеризували художньо-жанрові особливості готичної літератури, виділивши серед них сюжетні особливості (сюжет будується навколо таємниці), хронотоп (найчастіше – старовинна будівля: замок, абатство, садиба), просторову організацію твору (двоетапне розгортання простору в глибину).
Ми проаналізували відображення естетики та художніх особливостей готичної літератури в новелістиці Е. А. По. Ми з’ясували, що в готичних новелах По переважає ситуація жаху, викликаного напівсвідомими страхами героїв не в меншій мірі, ніж внутрішніми обставинами, лише поступово – і не обов’язково до кінця – відкритих читачеві. Жахливе в Едгара По – це щось внутрішнє, пов’язане з специфікою психіки персонажу або її розладом. Отже, розгортання простору в творах відбувається саме з перевагою другого етапу – заглиблення в свідомість героя.
Готичні новели Е. По визначаються особливою художньою структурою, сюжетною динамікою, образною системою, способом оповіді, емоційною установкою, які виходять з головного естетичного принципу створення ефекту в новелі, яким користувався автор: «Не повинно бути жодного слова, яке б прямо чи непрямо не було спрямоване на здійснення початкового задуму». Всі поетичні засоби і прийоми, використовувані письменником, залежать від цього принципу і виростають із нього.
Ми робимо висновок, що готична традиція, безсумнівно, дуже вплинула на творчість По. Але жодну з його новел не можна назвати «конспектом» готичного роману на зразок тих, що були розповсюджені за життя По. Едгар По створив якісно новий жанр в руслі готичної літератури, який замінив застарілий готичний роман з його нагромадженням жахів зовнішніх поетикою жаху внутрішнього. Предметом уваги Едгара По стала людська душа, що вжахнулася при зіткненні з світом, в якому для неї не залишалось місця.
Список літератури
1. Огняний змій: Українська ґотична проза XIX ст. / Упоряд. Ю. Винничук. – Львів: ЛА «Піраміда», 2006. – 520 с.
2. Потойбічне: Українська ґотична проза XX ст. / Упоряд. Ю. Винничук. – Львів: ЛА «Піраміда», 2005. – 464 с.
3. Атарова К. Н. Поэзия и правда. Комментарии // Рэдклифф А. Роман в лесу. Остин Дж. Нортэнгерское аббатство. Романы. – М.: Радуга, 1983. – С. 8 – 12, 14 – 17, 19, 25, 443 – 448, 456, 459.
4. Бахтин М. М. Формы времени и хронотопа в романе. Очерки по исторической поэтике.// Бахтин М.М.Вопросы литературы и эстетики. Исследования разных лет. – М.: Худож. лит., 1975 – С.234-408.
5. Берлинский Г. Мир страха: Литература.
http://www.nestor.minsk.by/vr/2008/09/vr80927.html
6. Бёрк Э. Философское исследование о происхождении наших идей возвышенного и прекрасного. http://www.koob.ru.mastertest.ru/books/filosofskoe_issledovanie.rar
7. Вся история искусства. Живопись, архитектура, скульптура, декоративное искусство: Пер. с ит. / Т. М. Котельникова. – М.: Астрель: АСТ, 2007. – 414 с.
8. Готическое направление в искусстве Нового времени // Википедия (электронная энциклопедия). http://ru.wikipedia.org/wiki/Готическое_направление_в_искусстве_Нового_времени
9. Джоши С. Т. Г.Ф.Лавкрафт: Жизнь. http://zhurnal.lib.ru/f/fazilowa_m_w/joshi3.shtml
10. Достоевский Ф. М. Полн. собр. соч.: В 30 т.—М., 1979—Т.19—С. 88—89.
11. Жирмунский В. М. Английский предромантизм // Жирмунский В. М. Из истории западноевропейских литератур. – М.: Наука, 1981. – С. 153.
12. Заблудовский М. По // Литературная энциклопедия: В 11 т. — М., 1929—1939. – Т. 9. — С. 11—17.
13. Зарубежная литература для детей и юношества / Под ред. Мещереновой Н. К., Чернявской И. С. – М: Просвещение, 1989. – Ч.1. – 256 с.
14. Зотов Г. Роберт Инглунд: Я тоже боюсь Фредди Крюгера // Аргументы и факты (электронное издание). – 2004.