Київський національний університет ім. Т.Г. Шевченка
Інститут філології
Курсова робота з історії зарубіжної літератури
На тему: Живописний первень в романі Еміля Золя»Черево Парижу»
Виконала студентка 2го курсу, спеціальності»Переклад», 2ої французької групи Анцибор Оксана
Науковий керівник:
доц. Білик Н.Д.
Київ-2009
План
Вступ
1. Історія створення та її зв’язок з ідейно-художнім задумом роману;
2. Гравюри Пітера Брейгеля Старшого як живописна першооснова роману «Черево Парижу»;
3. Місце портрета як засоба соціальної характеристики героїв. Художнє зображення пластичного світу «товстих» і «худих»;
4. Натюрморт в романі Е. Золя «Черево Парижу» як досвід імпресіоністичного живопису в літературі;
5. Опис Центрального ринку як живописний елемент імпресіонізму в загальній натуралістичній композиції роману;
6. Ринок як утілення форм мистецтва, протиставлених старовинній архітектурі. Художні методи Золя в процесі творення живописних картин.
Висновки
Вступ
В історії французького мистецтва другої половини ХІХ ст. ім’я і творчість Е. Золя виявилися нерозривно пов’язаними з імпресіонізмом і синестезією у літературі.
Інтерес до синестезії як міжчуттєвих відповідностей, що призводять до взаємодії різних мистецтв у площині літератури, з’явився на порубіжжі ХІХ-ХХ ст. Своєрідним поштовхом для розвитку поетичної синестезії в літературі стали виразні декарації символістів ХІХ ст. Перш за все слід відмітити сонет»Голосні»Артюра Рембо, в якому автор шляхом поєднання живопису, музики та літератури, зафарбував окремі голосі звуки в різні кольори. При цьому Рембо мав за мету створити поезію, яка б поєднувала всі п’ять відчуттів. Синестезія в літературі грунтувалась на зіставленні кольорово-звукового символізму, за принципом»асоціацій за схожістю». Так, для Поля Верлена характерним став світ невиразних відчуттів, що також відобразилися через асоціації з музикою та живописом (перевага відтінку над однотоним кольором, контура над чіткою лінією, світотіні над світлом тощо).
Значний інтерес в аспекті взаємодії творчості Еміля Золя і специфіки живописного змалювання дійсності імпресіоністичними засобами, як синестетичного прояву живопису в літературі має для нас роман «Черево Парижу». Аналіз даного твору Е.Золя дає привід вважати, що літературна інтерпритація живописних прийомів і засобів зображення відповідає рушійній силі синестезії, її головній формулі - сполученні відчуттів, що лежать у різних почуттєвих площинах. В романі Еміля Золя «Черево Парижу»вербальні одиниці (слова) завдяки використанню образотворчих засобів імпресіонізму стають поліфункціональними, набувають полісенсорної універсальності, оскільки окрім власної виразності слово починає виступати як елемент живопису, як засіб передачі відчуттів, кольорів, гри світла й тіні.
Як і в живописі імпресіоністів один і той же пейзаж отримував різне віддзеркалення в серіях картин, оскільки світло, що змінюється, і стан художника додавали новий образ до цього пейзажу, в своїх романах Е.Золя створював цілі полотна, виткані із запахів, звуків, зорових сприйнять.
Золя виступає новатором і в області художньої форми. Його творчій метод - це приклад художнього синтезу, що містить в собі і реалізм, і натуралізм, і імпресіонізм, і романтизм, що і додає творам письменника особливу неповторність і привабливість, живописність. Розроблені ним художні прийоми (принцип монтажу, чергування масових сцен і крупних планів, прискорення і уповільнення дії, гіпертрофія деталі, що перетворюється на поетичний символ, та ін.) будуть використані надалі не тільки літературою, але і кіно.
Таким чином завданням даної роботи є аналіз роману»Черево Парижу», з точки зору літературно-художньої інтерпритації Емілем Золя засобів живопису, характерних для імпресіоністської техніки: пластично-реалістичного зображення «світу ситих» і «світу худих», портрета як засоба соціалістичного змалювання героїв, первинних прийомів зображення натюрмортів, синтезу і гармонії кольорів, взаємозв’зку руху та світла, категорії дієвості, а також художніх засобів натуралізму в художній системі автора, з метою виокремлення творчості Еміля Золя із загальної літературної картини ХІХ сторіччя.
1. Історія створення та зв’язок з ідейно-художнім задумом роману
«Черево Парижу»- третій роман циклу «Ругон – Маккари»- вийщов в світ окремим виданням весною 1873.
Вперше згадка про «Черево Парижу»зустрічається у третьому переліку романів циклу «Ругон-Маккари», складеному Золя в 1871 році. В цьому переліку третій роман має назву «Черево». У листі до свого голандського видавця і перекладача Ван-Сантен Кольфу від 9 липня 1890 року Золя писав: «Роман «Черево Парижа» спочатку повинен був називатися просто «Черево». Ця назва здавалася мені значно важливою і виразною. Але я поступився бажанню мого видавця».
Безпосередній праці над романом передував довгий період збирання матеріалу. Золя всебічно і прескіпливо вивчав Центральний ринок міста Парижа. Він неодноразово відвідував ринок в різні години дня. Провів там якось цілу ніч, спостерігаючи за нічним життям цього району міста, за раннім привозом товарів.
Під враженням своїх відвідувань ринку Золя написав декілька нарисів: «Ніч на Центральному ринку», «Павільон живності та дичини», «Риба», «Ковбасна», та інш., що увійшли потім до роману. Він зробив низку малюнків, кресленнь, планів ринку і вулиць, що до нього прилягали. Золя цікавився всім: організацією торгівлі, історією створення критого ринку в 1851, цінами місць в павільонах, різноманітними статистичними даними, засобами і методами фальсіфікації продуктів. Він робить численні виписки з книг Максима дю Кана «Париж, його органи, його функції та життя у другій половині ХІХст.», в префектурі Золя вивчає матеріали про адміністративне керування ринком.
В рукописному фонді письменника в Національній бібліотеці в Парижі зберігаються численні підготовчі матеріали до роману. Особливий інтерес представлюють сторінки так званого «Нарису», де Золя викладає сюжет роману, в подробицях розкриває його задум. Визначає його зв’язок з іншими творами циклу.
Збереглися плани окремих глав, розгорнуті характеристики дійових осіб роману, їхніх обличь, їхніх зовнішностей, костюмів, звичок, поглядів, іх ролі у сюжеті, що вже само по собі несе певне описове навантаження, художньо-живописну першооснову.
Низка персонажів зв’язує роман «Черево Парижу»з іншими творами циклу «Ругон-Маккари». Одне з головних місць в романі відведено Лізі Маккар, дружині ковбасника Кеню,- старшій донці Антуана Маккара («Кар’єра Ругонів»). Вона є сестрою Жервези («Западня»). В «Череві Парижа» згадується двоюрідний брат Лізи – Арістід Саккар, якого читач зустрічає в романах «Кар’єра Ругонів», «Здобич», «Гроші». Донька Лізи Поліна Кеню стане героїнею роману «Радість життя». В «Череві Парижу» велику роль відіграє живописець Клод Лант’є, син Жервези. Прототипом образу Клода став друг Золя, живописець Поль Сезанн. Внаслідок Клод буде головним героєм роману «Творчість».
Але роман»Черево Парижу»пов’язаний з іншими епізодами Ругон-Маккарів не тільки персонажами, що повтоюються, але й перш за все єдністю ідейно – художнього задуму. Про це писав сам Золя в «Нарисі»: «…особливе значення має для мене місце цього твору в усій серії. Воно доповнює «здобич»,- це (роман «Черево Парижу») здобич середньго класу, похіть до жирної їжі і приємного, спокійного травлення. Далі Золя наступним чином розкриває задум роману: «Головна думка - черево. Черево Парижу, Центральний ринок куди стікається вдосталь їжі, де вона звалюється до купи, розпоширюючись потім по численним кварталам, черево людське. Якщо говорити узагальнено – буржуазія, що перетравлює, пережовує, мирно виношує свої посередні радощі і чесність…буржуазія, таємно підтримуюча Імперію, томущо Імперія щоденно надає їй пиріг і дозволяє щасливо набивати черево. Саме у цій ненажерливості, у цьому набитому череві – філософський і історичний задум роману. Художня його сторона - це сучасний ринок, величезний натюрморт восьми павільонів, щоденний обвал їжі вранці у самому центрі Парижа.
2. Гравюри Пітера Брейгеля Старшого як живописна першооснова роману «Черево Парижу»
Гравюри відомого нідерландського живописця ХVІст. Пітера Брейгеля Старшого, що зображували «товстих» та «худих»(«Бенкет товстих», «Свято худих», - нажаль не збереглися) наштовхнули Золя на думку показати ворожнечу розжирілого міщанства до людей з резпубліканськими ідеалами як боротьбу товстих і худих.
Використавуючи додатки, проаналізуємо художні алюзії, в романі на гравюри П.Брейгеля, спільні риси у художніх засобах та прийомах намалювання живописної і літературної картин.
Для роману Е.Золя, притамані безліч сюжетів, використаних у картинах Брейгеля. З сюжетної точки зору, цікавою видається гравюра Брейгеля «Великі риби пожирають маленьких», яка наштовхує на думку безперервної міжкласової боротьби, де багаті (Гладкі) «пожирають»бідних (Худих).
В «Нарисі» Золя писав:»В решті решт я зображую боротьбу Гладких і Худих…до гладких належить переважна більшість персонажів роману. Худі – це перш за все Флоран, потім Клод, деякі з постійних відвідувачів Лебігра, горбань Везіньє, старий складальник»
Ворожість Золя до Гладких найяскравіше виявилася у сатирично-гротескному зображенні торговок Центрального ринку, що само по собі вже виступає певним живописним елементом, з огляду на те, що гротеск – це художній прийом в мистецтві та живописі, заснований на надзвичайному перебільшенні, порушенні меж правдоподібності, поєднанні різких неочікуваних контрастів: «Рибний ряд стих. Величезні животи і бюсти стримували дихання, очікуючи, поки наглядач пійде. Потім усе прийшло до руху: бюсти вип’ятилися, животи здатні були вибухнути під натисом злорадного регота».