Тема:
Економічна ефективність виробництва яловичини і шляхи її підвищення
План
Вступ
Розділ 1. Наукові основи підвищення економічної ефективності тваринництва
1.1 Суть економічної ефективності сільськогосподарського виробництва
1.2 Показники економічної ефективності виробництва яловичини і методика їх визначення
Розділ 2. Стан і економічна ефективнісить виробництва яловичиниу КСП «Україна
2.1 Виробничі ресурси господарства та їх використання
2.2 Динаміка поголів’я молодняку великої рогатої худоби, його продуктивність і валове виробництво продукції
2.3 Економічна ефективність виробництва яловичини
Розділ 3. Проект підвищення економічної ефективності виробництва яловичини у КСП «Україна
3.1 Перспективи розвитку м’ясного скотарства
3.2 Зміцнення і розвиток кормової бази
3.3 Інтенсифікація виробництва яловичини
Висновки і пропозиції
Список використаної літератури
яловичина виробництво сільскогосподарський
Вступ
Потреби населення України у м'ясі і м'ясопродуктах не задоволені. Присутність ряду штучних причин неефективної роботи ринку м'яса, висока збитковість тваринництва в аграрних формуваннях, наявність стримуючих моментів в організації виробництва та реалізації м'яса особистими підсобними господарствами одночасно з формуванням на селі інституту приватної власності, а в найближчій перспективі - ринку землі, обумовлюють необхідність дослідження нових, більш ефективних способів організації відтворювального процесу в м'ясопродуктовому підкомплексі країни.
В період проведення аграрних реформ у специфічних умовах області не приділялося достатньої уваги обстеженню особистих підсобних господарств відносно стану та перспектив виробництва тваринницької продукції. Дослідження питань ресурсо- та енергозбереження, ефективності способів організації виробництва у скотарстві в аграрних формуваннях не мали комплексного характеру, не визначалися нормативні затрати ресурсів, витрати на них. Необхідність прийняття практичних рішень економічних проблем функціонування м'ясопродуктового підкомплексу обумовило використання даних спеціальних досліджень розвитку особистих підсобних господарств й економічної оцінки способів організації виробництва у великотоварних аграрних формуваннях.
Виробництво м'яса великої рогатої худоби (ВРХ) відповідає вимогам повноцінного харчування населення, дозволяє раціонально використовувати ресурсний потенціал і природні умови регіонів України. Тому його ефективність необхідно розглядати з загальнодержавних позицій - до якого суспільного ефекту воно призводить, і використовувати при характеристиці ринку м'яса поняття “народногосподарська ефективність”.
Гостра проблема сьогодення – недовиробництво, дефіцит м'ясної продукції, хоча через низьку купівельну спроможність населення створюється видимість її перевиробництва. Недовиробництво – явище тимчасове. Протягом тривалого періоду при врегулюванні цін та доходівспоживачів крива сукупної пропозиції (що обмежується лише потребами споживачів) приймає вертикальний вигляд.
Низький попит на м'ясну продукцію призводить до адекватного рівня попиту на м'ясну сировину, пропозиція якої, через високу збитковість, постійно знижується. Передовий досвід показує можливості високої ефективності скотарства. Окрім отримання прибутку, воно має розвиватися в цілях покращення економіки агроформувань. Джерелами росту пропозиції м'яса є недовикористання виробничого потенціалу м'ясопродуктового підкомплексу, незадоволені потреби населення та тенденція росту попиту на м'ясо і м'ясопродукти. Джерела росту попиту на м'ясо і м'ясопродукти - низький рівень їх споживання (менше фізіологічного прожиткового мінімуму - 79,5% українців), тенденція підвищення реальних доходів населення.
Мета дослідження полягає в узагальненні теоретичних і методологічних положень, пов’язаних із розробкою напрямів розвитку й удосконалення організації виробництва м’яса великої рогатої худоби, обґрунтування шляхів підвищення його економічної ефективності в умовах ринкових відносин. У відповідності до поставленої мети вирішувалися такі завдання:
– узагальнити теоретичні, методологічні та практичні підходи щодо розробки напрямів удосконалення організації й підвищення ефективності виробництва яловичини в нових умовах господарювання;
– здійснити системний аналіз виробництва й реалізації яловичини в господарстві КСП «Україна».
Розділ 1. Наукові основи підвищення економічної ефективності тваринництва
1.1 Суть економічної ефективності сільськогосподарського виробництва
Впродовж останніх років почастішали дискусії відомих вчених навколо сутності категорії ефективності, як в цілому, так і в сільськогосподарському виробництві зокрема. Всі їхні думки з приводу розкриття суті ефективності як економічної категорії мають відповідне підґрунтя, але проблема в тому, що вони досить різняться між собою. У зв'язку з цим, в Україні досі немає чіткого трактування категорії ефективності, а також визначення її показників. Через це оцінка результатів функціонування діяльності аграрних підприємств в сучасних ринкових умовах, на мій погляд, має неповний, відносний характер.
Під час визначення суті ефективності сільськогосподарського виробництва необхідно розрізняти терміни «ефект» і «ефективність».
Термін ефект (від лат. еffectus - дія, результат) у буквальному розумінні означає результат будь-якого процесу. Тому нерідко категорію «ефективність» трактують як «результативність».
В першій українській економічній енциклопедії проф. Мочерний С.В також характеризує ефективність як «здатність приносити ефект, результативність процесу, проекту тощо, які визначаються як відношення ефекту, результату до витрат, що забезпечили цей результат.» [1;508] Таке трактування відображає загальний підхід до визначення ефективності, яке математично відображають як в прямому, так і оберненому співвідношенні.
Однак, при такому підході поняття «ефективне виробництво» ще не означає що воно є найбільш доцільне з позицій оптимальності рівня витрат чи суспільної корисності продукту. Адже результатом може бути продукт, який не має належної якості, не відповідає суспільним потребам або його виробництво вкрай негативно впливає на навколишнє середовище, що згодом тягне додаткові витрати як для суспільства, так і для підприємства. Таке виробництво, ясна річ, ефективним назвати не можна.
Взагалі, на мій погляд, при оцінці ефективності будь-якого виробництва, насамперед слід брати до уваги кінцеву мету, з якою воно здійснюється. Це в свою чергу вимагає визначення критеріїв ефективності.
Якщо виходити з позицій приватного інтересу, для підприємця, звичайно, кінцевою метою буде максимізація його прибутку, і ефективним можна назвати виробництво, результатом якого є зростання прибутку при мінімізації витрат. Проміжними цілями при цьому буде досягнення високого значення параметрів виробничих процесів, від яких залежить прибутковість.
Однак. в сучасних умовах розвитку соціально орієнтованого суспільства приватний інтерес обов’язково повинен перебувати в гармонії з інтересом суспільним. І в своїй кінцеві меті будь-яке виробництво має спрямовуватись на краще задоволення суспільних потреб. Особливо це стосується сільського господарства. від результатів функціонування якого безпосередньо залежить продовольча безпека держави, якість харчування і, відповідно, здоров’я нації.
Тому в сільському господарстві, як і в інших сферах економіки, забезпечення високої економічної ефективності повинно органічно доповнювати досягнення соціальних результатів, соціального ефекту. Із соціальної сторони критерієм ефективності на мікрорівні виступає частка прибутку підприємства, що спрямовується на покращення умов праці і відпочинку, задоволення соціальних потреб працівників, частка оплати праці у структурі собівартості; на макрорівні - підвищення рівня і якості життя населення, його здоров’я і тривалості життя, освітньо-культурного рівня тощо). Коли мова йде про соціальну ефективність тих чи інших видів продукції, мається на увазі значущість, яку ці види продукції займають у забезпеченні продовольчої безпеки держави, збалансуванні раціонів здорового харчування. Тому з огляду на це державна підтримка розвитку сільського господарства повинна бути орієнтована на підтримку виробництва не лише економічно, але й соціально ефективних видів продукції.
Як наслідок, всі зусилля виробників сільськогосподарської продукції повинні бути скерованими у двох напрямках: на ефективність і якість продукції, тобто на те, щоб отримувати максимальну кількість продукції високої якості при мінімальних затратах засобів і сировини. Наприклад, якщо сьогодні набуває поширення вирощування генетично модифікованих сільськогосподарських культур, стійких до хвороб та шкідників, то економічний ефект за рахунок мінімізації витрат на засоби захисту буде очевидним, але враховуючи негативний плив такої продукції на здоров’я людей, він буде знівельований вкрай негативним соціальним ефектом.
Виключно важливе значення має і екологічна сторона аграрного виробництва, пов’язана із ефективністю природокористування. Специфіка аграрного виробництва і, особливо, рослинницької галузі, що пов’язана із глибоким освоєнням земельних ресурсів, використанням хімічних та біологічних засобів захисту рослин, в кінцевому підсумку призводить до руйнування природних екосистем, зменшення родючості ґрунту тощо Це в свою чергу тягне за собою не лише втрати продукції за рахунок природного чинника, але й додаткові витрати на ліквідацію наслідків екологічного забруднення. Тому ефективним з позицій екології можна вважати лише таке виробництво у якого еколого-економічний ефект (економічна вигода із врахуванням вартості природоохоронних заходів, вартості природних ресурсів, втрат від нанесення шкоди довкіллю) є позитивним.