Типово романтичним було ставлення Шевченка до релігії, формування якого, на думку шевченкознавців, певною мірою йшло під впливом поглядів Д. Штрауса. В щоденниках, творах поета багато гострих висловів на адресу церковної обрядності, всіляких забобонів, виступів проти зловживань релігії з політичними цілями, проти релігійних війн, кровопролиття і сліз в ім'я релігійних пристрастей тощо. Архієрейську службу Шевченко розглядав як щось "тибетське", "лялькову комедію", апокаліпсис вважав алегоричною дурницею, розцінюючи вказане як виродження, занепад дійсної релігійності, відкидав в релігії все те, що робить з неї якусь абстрактну силу, яка стає байдужою до живих потреб людини, виступає проти індивіда, перешкоджає вільному розвитку особи, задоволенню її внутрішніх потреб. Для Шевченка релігія мала сенс як засіб боротьби за свободу людини, її щастя. Ось чому, критикуючи все те, що затьмарює, псує, закриває вічний, святий, дійсний зміст віри, він постійно цікавився релігійними проблемами, перечитував Біблію, часто цитував її, брав з неї епіграфи, називав "єдиною моєю відрадою".
Дійсною вірою Тарас Шевченко вважав народну віру, яка, зберігаючись у народних звичаях, обрядах, душі простого народу, вимагає встановлення безпосереднього зв'язку та відносин з Богом і людиною, не потребую чи ніяких посередників та інших об'єктів наших поклонінь. За старими традиціями надзвичайно ідеалізовував Богоматір як ідеальний тип матері (Марія), антропологізуючи Христа, наближав його до людини, цінував у ньому вищі людські якості – високе, святе, правдиве. Для Шевченка Бог поставав захисником гноблених, виразником їх надій, прагнень, де любов до людини, повага, чуйність, взаємоповага в праці, подолання труднощів і негараздів виступали тією керівною ниткою, якою має користуватися кожний і без чого людина черствіє, стає грубою, втрачає гідність, проявляє самолюбство, попирає інтереси та права інших. Щодо християнства, то в творчості поета вона приймає вигляд того типу народної релігії, в якій, "Христос за плугом йде, а Марія несе йому їсти".
Використана література
1. Бондар М. Образ України в поезiї Т.Г.Шевченка // Вiсник АН України. —№6. — 1993. — С.56-60.
2. Донцов Дмитро. Вогонь з Холодного Яру // Дивослово. — №3. — 1994. — С.3-12.
3. Івакін Ю. Поезія Шевченка періоду заслання. — К., 1984. — 236 с.
4. Лепкий Богдан. Про життя і твори Тараса Шевченка. — К., 1994. — 125 с.
5. Неділько Г.Я. Тарас Шевченко: життя і творчість. — К., 1988. — 245 с.
6. Носань С.Л. Геній правди (до 175-річчя від дня народження). — К.: Література і мистецтво, 1989. — 96 с.
7. Смілянська В.Л. Біографічна Шевченкіана. — К., 1984. — 245 с.
8. Шагiнян М. Тарас Шевченко. — К., 1970. — 256 с.
9. Шевченко Т.Г. Повне зiбрання творiв у 12 томах. — Т.1-2. — К., 1989.
10. Шевченко Т.Г. Кобзар. — К., 1987. — 503 с.