У казці "Льон" письменник розповідає про численні перетворення льону, який почуває себе завжди щасливим, бо з нього люди роблять щось корисне і потрібне для себе. Він радіє і щиро вірить у те, що його пісня ніколи не скінчиться, навіть тоді, коли папір, зроблений з нього, діти спалили на вогнищі. Попіл, що залишився від колишнього льону, ніби співає, а діти, що безтурботно бавляться біля вогнища, не почули жодного слова з цієї пісні. Коли б і почули - не зрозуміли б його. І поет зауважує: "Та й не треба! Не все ж одразу знати дітям! "
Іноді Андерсен ділиться з читачами своїми роздумами з приводу якоїсь події. Розповідаючи про смерть жайворонка у клітці ("Ромашка"), Андерсен пише:
Її пишно поховали, бідну пташку.
Поки вона жила й співала, про неї забували - залишили її умирати в клітці від спраги, - а тепер влаштували їй пишний похорон і проливали над її могилкою гіркі сльози.
Казки Андерсена вже давно перекладені на українську мову. У Києві вперше вийшла книжка під назвою "Казки Андерсена" у 1873 р. Цей переклад зроблено М. Старичен-ком (М.П. Старицьким). До казок додано біографію письменника і 11 малюнків, у збірці вміщено 24 казки. Того ж року всі ці казки були видані нарізно.
У 1906 р. в Києві (видання Б.Д. Грінченка) вийшли казки Андерсена в перекладі Марії Загірньої (дружина Б. Грінченка). До цієї збірки ввійшло 16 казок ("Соловейко", "Мати", "Русалочка", "Ялинка", "Циганська голка", "Дівчинка з сірниками", "Нове королівське убрання" та ін). Другим виданням вона вийшла у 1918 р.
Про велике виховне та естетичне значення каВОК Андвр сена для багатьох поколінь дітей можна сказати є ломами М.Г. Чернишевського: "Поети розкривають людям благородні поняття про життя і благородні почуття; читаючи їх твори, ми привчаємося відвертатися від усього пошлого і поганого, розуміти чарівність всього доброго і прекрасного, любити псе благородне; читаючи їх, ми самі стаємо кращими, добрішими, благороднішими.