Зміст
Вступ
1. Навчання, воєнний час та перший крок до літератури
2. Новаторство М. Хвильового
3. Створення ВАПЛІТЕ
4. Особливості світогляду письменника
5. Художні засоби у творах М. Хвильового
6. Виявлення трагізму сучасності у новелах автора
Висновок
Список літератури
Вступ
Життєвий проект М. Хвильового визначає невпинна подорож від себе до себе, до свого читача. Подорож ця вбирає в себе коротке яскраве мистецьке життя, що яскраво спалахнуло і несподівано згасло, полишивши по собі світло, відблиски якого видніються й сьогодні.
Шлях М. Хвильового до свого, справжнього, читача, до котрого автор звертався з надією: «милий мій читачу», співбесідника та однодумця — «І читач творець, не тільки я, не тільки ми — письменники. Я шукаю, і ви шукайте» — був надто довгим, понад півстоліття.
Однак подорож ця все ще не завершена — написане М. Хвильовим приваблює не стільки тим, що розповідає правду про автора та його час, скільки тим, що розповідає правду про нас теперішніх та наш час.
Біографія М. Хвильового, в якій і досі є чимало невідомого та сумнівного, виглядає як захоплююча інтрига.
Народився Микола Хвильовий (справжнє прізвище Фітільов) 13 грудня 1893 року в селищі Тростянець Охтирського повіту Харківської губернії (тепер Сумської області) в учительській родині. Микола був первістком, крім нього в родині були ще донька Євгенія, син Олексій, доньки Людмила та Валентина. Сім'я не була міцною, розпалася через легковажність батька Григорія Олексійовича та його захоплення полюванням і горілкою. Надалі батьки жили окремо — мати, Єлизавета Іванівна, переїхала з дітьми на хутір Зубівку Богодухівського повіту до своєї сестри. Миколою опікувалися родичі по маминій лінії: Микола Смаковський та культурний, ліберальний земський діяч Савич (на жаль, його ім'я до нас не дійшло).
Саме ці добродії подбали про освіту Миколи. Із Зубівки його щодня возили до школи в селі Калантаєво. Після її закінчення
1. Навчання, воєнний час та перший крок до літератури
Микола продовжує навчання у вищепочатковій школі у місті Красний Кут. Згодом навчається у Богодухівській чоловічій гімназії. Але з шостого класу гімназії хлопець був виключений, імовірно, за зв'язки з місцевою нелегальною організацією та бунтівливе ставлення до гімназійного начальства.
Здібний та допитливий юнак продовжує здобувати освіту самотужки, вивчає французьку мову разом із кузиною Ларисою Смаковською. Багата бібліотека Савича була відкрита для Миколи. Він штудіює твори світових класиків, читає багато українських книжок, вчить вірші Т. Шевченка напам'ять.
Далі йде період формування особистості в робітничому середовищі. Микола влаштовується слюсарем при краснокутській ремісничій школі. Затим переїжджає у Рублівку Богодухівського повіту, де входить в коло місцевої інтелігенції, долучається до культурно-просвітницької діяльності в місцевому драматичному гуртку, пише перші твори.
Імперіалістична війна, яку вів царський уряд, потребувала нових вояків. У 1916 році Микола складає іспити екстерном за гімназійний курс, щоби полегшити своє становище в армії і добровільно зголошується йти до війська. Сучасники М. Хвильового лишили про цей період його життя досить суперечливі свідчення. Одні вважають, що в цей час майбутній письменник досить активно робив воєнну кар'єру, інші — що його діяльність обмежилась співпрацею у фронтовій газеті, де він свої нариси підписував псевдонімом «дядько Микола».
З фронту Микола повертається в Дем'янівку Богодухівського повіту, де вчителювала його мати. Є спогади сучасників про перебування Миколи у повстанському загоні проти гетьманщини, що діяв на Богодухівщині. Відбувається певна світоглядна переорієнтація, з 1919 року М. Фітільов — член комуністичної партії. На думку Г. Костюка, який пильно досліджував мемуари сучасників М. Хвильового, ні військової, ні політичної кар'єри він у цей період не зробив, бо «з природи своєї не був ані військовим, ані політичним діячем. З уродження і покликання він був письменник в найширшому і найглибшому сенсі цього слова — вникливий спостерігач, аналітик, зображувач людських душ і характерів, провісник і візіонер майбутнього».
У Дем'янівці Микола виступає на сцені, читає лекції, активно організовує драматичні, культосвітні товариства. Тут відбулася зустріч із молоденькою вродливою гімназисткою Катериною Гащенко, що 1917 року приїхала вчителювати в Дем'янівку. Катерина добре знала французьку мову, читала в оригіналі твори А. Франса, Р. Роллана, III. Бодлера. Енергійний, запальний, романтичний Микола привернув увагу дівчини. Між молодими людьми виникло глибоке почуття, наприкінці 1918 року вони побралися. 13 січня 1920 року в них народилася донька, яку назвали Іраїдою.
Весною 1921 року Микола їде до Харкова, тодішньої столиці України. Він прагне зреалізувати себе як письменник — на той час були написані перші твори, які з захопленням слухали товариші на культосвітніх зібраннях.
У Харкові живе скромно, дістати порядне помешкання для родини не вдається. Незабаром сім'я розпадається. Через рік Микола Хвильовий одружується з Юлією Григорівною Уманець, її доньку Любу приймає як власну дитину. Нова родина дала Миколі тепло і затишок, якого він потребував.
Між тим, митецька біографія Хвильового у столиці зазнає стрімкого розвитку. Микола Фітільов остаточно стає Миколою Хвильовим, починається його активне входження в літературу. Уже 1921 року виходить окремим виданням поема «В електричний вік», збірка поезій «Молодість». Вірші публікуються на сторінках журналів «Шляхи мистецтва», «Арена», альманаху «Поезії». Поезія М. Хвильового розвивалася в колі ідей і форм, висунених символістами й футуристами. Молодий автор невтомно і енергійно експериментує зі звуком, формою, образами.
Так споконвіку було:
одні упиралися з ганчіркою в руці,
а другі тяглися до стяга зорі і йшли
за хвостами комет,
горіх розкусивши буття. І хіба посміє вічність шпурнути в моє обличчя докір?(«Електричний вік»)
Автор із молодою зухвалістю прагне збагнути і передати в слові універсальну суть своєї доби. У пошуках нових барв та ритмів М. Хвильовий приходить до «ліричної музичності й музичної ліричності» (Є. Маланюк), яка особливої виразності згодом набуде в новелах і стане прикметою його індивідуального стилю.
Молимося мудрості і віку і секунді.
"Молимося тому, чого не знаємо,
бо наша молитва — жага все-пізнання
Клавіатурте розум, почуття і волю!
Клавіатурте. ( «Клавіатурте» )
1921 року М. Хвильовий разом із В. Сосюрою та М. Йогансеном укладає та публікує «Наш Універсал до робітництва і пролетарських митців українських». Цей літературний маніфест позначає початок нового етапу розвитку української літератури. М. Хвильовий стрімко опиняється в епіцентрі літературного процесу.
2. Новаторство М. Хвильового
Плеяда молодих митців бачила своє призначення у творенні нової літератури, яка б рішуче відрізнялася від набутків попередників. Згодом М. Хвильовий без зайвої ностальгії напише: «Вмирала стара форма, як лицарство, як запорожці. По таємних лабіринтах мчав вітер із незнайомого краю»; «поет знав, як далеко одійшов запах тобілевичо-старицьких бур'янів, що прекрасно пахли після «Гайдамаків» і «Катерини», як далеко і «Тіні забутих предків», і все, що хвилювала юність». Засадничими принципами нового мистецтва стає відмова від точного повторення дійсності, митців вабить і цікавить тільки «комплексна система фактів, втілена в поетичний образ як в невмирущий символ жадань, турбот, поразок і перемог кляси та її епохи».
1923 року виходить перша книжка оповідань М. Хвильового «Сині етюди», яка остаточно утверджує молодого автора в пореволюційній літературі як піонера і новатора. Авторитетні критики зустріли молодого прозаїка вельми компліментарними рецензіями. О. Білецький у відомій статті «Про прозу взагалі та про нашу прозу 1925 року» назвав Хвильового «основоположником справжньої нової української прози». С. Єфремов відзначив «бистре око меткого спостережника разом з незалежною об'єктивністю художника, вміння різко й рельєфно, без страху зачеркнути контури, вложити в них промовистий образ, знайти відповідне слово без зайвої розволіклості, округлити цілу картину яким-небудь загальним штрихом...»
М. Хвильовий починав як неоромантик, хоча в його новелістиці можна знайти впливи імпресіоністичної поетики, елементи експресіонізму, і навіть сюрреалізму. Автор більше переймався тим, щоб передати відчуття, враження. Зміст слова розкривається завдяки асоціаціям та аналогіям, воно є сугестивним і обов'язково співмірним із барвами, запахом, звуками. Музичний принцип організації тексту, «напрочуд тонка ритмічність — власне внутрішньомузикальна, а не зовнішньомеханічна» (за спостереженням Є. Маланюка) — стають важливими компонентами його ліричного настрою.
Навесні 1925 року М. Хвильовий виступив з першим циклом своїх полемічних статей «Камо грядеши?». У пристрасних звертаннях до сучасників авторитетний письменник відверто декларує позиції, які мають бути програмовими для української літератури. Заклики орієнтуватися на «психологічну Європу», звільнятися від агресивної авторитарності російської літератури — «геть від Москви», перспективи нового культурного Азіатського ренесансу, в якому Україна посяде чільне місце, вражали новизною та відкривали нові можливості для творчості. Основні погляди на перспективи розвитку нового українського мистецтва, програма формування національної культурної еліти викладені в циклах памфлетів «Думки проти течії», «Апологети писаризму». Написаний 1926 року памфлет «Україна чи Малоросія?» був заборонений і став відомим читачеві лише 1990 року. Виступи Хвильового як прозаїка і полеміста збурили від основ всю українську інтелігенцію не тільки в Україні. В цьому герці зіткнулися представники різних світоглядних груп І різного рівня мистецьких поглядів. Розпочалася літературна дискусія, яка тривала до 1928 року і згодом переросла в політичну.