Сатиричне силове поле поеми “вбирає” в себе лексику, яка ще не звучала. „Бидло [...] З масті сірої; “плем’я” “малодумне, незглибиме”; суспільний лад – це „канчуківство”; конспіратори їдять„польські зрази”і, „з’ївши „гуцульську мамалигу”, „сплодили при тім Славну “Польськую інтригу”.
Досить панорамно в колосальному творчому доробку І.Франка представлена „оповідна” поезія. Вже назва циклу “Галицькі образки” сигналізує, що в ньому поет художньо репрезентує різні сторони “галицького битія”. Оповідні структури переважно автологічні (“У шинку”,“Михайло”,“Баба Митриха”,“Ґалаґан”, „В лісі”, „Журавлі”), багато специфічної термінологічної лексики. Автологічною структурою образка „Журавлі” виступає фрагмент дитячої пісеньки, що своєрідно „прошиває” всю поезію („Круцю, круцю, журавлі”)
Збіркою „З вершин і низин” Іван Франко ввійшов у нашу поезію як поет-новатор. Це проявилося передусім у „видобутті” колосальних потенційних можливостей автологічного письма для побудови поетичних структур різних жанрів.
Знання, яке не спирається на ідеї минулого, яке не має зв’язку зі своїми витоками, позбавлене основ та глибинної суті. Тому опанування культурним надбанням нашого народу має важливе значення для духовної і соціальної розбудови України. У зв’язку з цим доречно сьогодні замислитись над спадщиною великого українського письменника, видатного критика, публіциста, ученого, громадського і політичного діяча І.Франка.
Дослідниками підраховано, що найповніший бібліографічний покажчик творів Івана Франка містить понад 6 тисяч назв – художніх, публіцистичних творів, наукових досліджень, численних перекладів чи не з усіх літератур і мов світу, величезну кількість рецензій, статей, оглядів, відгуків на більшість загальнокультурних тем. Важко назвати когось з інших письменників світового значення, геній якого так плідно виявився б у різних сферах творчості і який би залишив стільки наукових і мистецьких творів, як Іван Франко.
“Після Тараса Шевченка українська культура не знала діяча, рівного Іванові Франку за титанічними масштабами діяльності. Вічний революціонер, співець трудового народу, один з перших в європейських літературах співців робітничого класу, найвизначніший письменник пошевченківської доби, глибокий мислитель – таким є для нас Іван Франко.” (О.Гончар, з промови на відкритті пам’ятника І.Франкові у Львові. Газ. ”Радянська Україна”. – 1964 р. – 1 листопада.)
Іван Франко – син заможного селянина-коваля з Нагуєвич Дрогобицького повіту в Галичині – народився 27 серпня 1856 р.
Франки були людьми привітними, гостинними. Вечорами до їхньої хати сходились сусіди, розповідали сільські новини. Мати Франка дуже любила співати. Від неї він записав безліч народних пісень і цілий весільний обряд. Початкову освіту І.Франко здобув у дворічній школі села Ясениці Сільної, звідки була родом його мати. Навчання здійснювалося польською і німецькою мовами. У 1864 році після закінчення початкової школи батьки віддають сина до головної міської школи в Дрогобичі.
У гімназії вивчали німецьку, українську і класичні мови, а також природознавство, всесвітню історію, фізику, математику. Дрогобицький період життя зафіксований у таких творах: “Гірчичне зерно”, “Отець – гуморист”, “У столярні”. Твори “Спомини з моїх гімназійних часів”, “Причинки до автобіографії” та деякі інші твори містять картину навчання Івана Франка в Дрогобичі. Найбільше, що виніс майбутній письменник з Дрогобицької гімназії, – це бажання працювати для народу.
“Батько помер у 1865 році, а в 1872 році померла і мати. “Ми дістали мачуху і вітчима замість родитилів” – пише Франко в автобіографії. Зі своїм вітчимом Гринем Гавриликом Іван Франко підтримував дружні стосунки протягом всього життя. Залишившись без батьків, Франко був змушений працювати репетитором. На зароблені гроші він утримується матеріально і купує книжки для особистої бібліотеки.
Саме там, у гімназії, постав у той час таємний гурток.
У 1875 р. він вступає на філософський факультет Львівського університету, обирається членом “Академического кружка” і редакції журналу “Друг”. За словами Івана Франка, Львівський університет на той час не був “світильником у царстві духа”. Професори часто на лекціях відбували свою повинність, не давали студентам міцних знань. “Прийшовши до Львова, до “Академического кружка”, я опинився раптом серед спорів язикових і національних, котрі для мене досі були майже чужі і незрозумілі, то й, очевидно, не міг у них найти ладу і хитався то на сей, то на той бік” – згадував він. (Франко І. Лист до М. Драгоманова від 26 кв. 1890 р. // Зібрання творів: В 50 т. – Т. 49. – С.244). Москвофільська партія, яка мала сильні позиції в Галичині ще з 30-х років, захопила і молодих хлопців. Івана Франка призначають бібліотекарем “Академического кружка” (своєрідний філіал москвофільської партії серед студентської громади). Але Іван Франко не дуже довго перебував під впливом москвофільської ідеології, яка у Львові не одного звела зі шляху служіння своєму народові.
Про своє університетське навчання Іван Франко писав так: “В тих трьох роках університетського життя я читав досить багато, хоч без вибору, більше белетристики, ніж наукових речей. Лекції на університеті зовсім мене не зайняли й не дали мені нічогісінько – ані методи, ані здобутків. Я слухав класичної філології у покійного Венцлевського й зівав, слухав руської граматики і літератури у доктора Огоновського.” (Франко І. Лист до М. Драгоманова від 26 квітня 1890 р. // Зібрання творів: В 50 т. Т.49.– С.245).
Найбільшу роль у становленні літературно-естетичних, як і, зрештою, суспільно-політичних поглядів І. Франка зіграли три листи М. Драгоманова до редакції журналу “Друг”. Восени 1875 року І.Франко увійшов до керівного складу журналу “Друг” як бібліотекар. Керівну роль у “Друзі” почали відігравати Іван Франко, Михайло Павлик, а також І.Белей, І.Мандичевський, А.Горбачевський. Михайла Павлика обрано головою редакційного комітету.
Листи М.Драгоманова (перший надрукований у “Друзі” 1875 року, другий і третій 1876 р.) стосувалися мови журналу та його суспільно-політичного напрямку. Знайомство з М. Драгомановим мало корисний вплив на І.Франка, який почав у своїх творах давати реальні малюнки з народного життя. У 1877 році почалися арешти серед університетської молоді у Львові. 11 червня 1877 року за розповсюдження соціалістичних ідей заарештовано І. Франка. Після його засудження на дев’ять місяців тюрми настав переполох між українською молоддю. Та ще гірше лихо спіткало Франка після виходу з в’язниці. А.Крушельницький писав, що “сто раз більше болів його тяжчим від кримінального суду несправедливіший засуд своєї суспільності – кинений на нього і товарищів. Франка викинено з “Просвіти”, заборонено йому приходити до “Руської Бесіди, а люди, що мали до нього яке діло, сходилися з ним потай, у секреті, і се ще більше пригноблювало і чи радше принижувало його” (Крушельницький А. Іван Франко, Коломия. – С.25–26). Але вплив Івана Франка на університетську молодь від цього часу починає постійно зростати.
Франко береться за видання нових журналів. Разом з Михайлом Павликом він видав два випуски “Громадського друга”, а далі дві книжки “Дзвона”, “Молота”. І хоч все це було конфісковане прокуратурією, видання ходили по руках студентів.
Незважаючи на переслідування, конфіскацію журналів, він і далі охоче береться за видавничу справу. Велетенська громадська, журналістська, письменницька діяльність І.Франка періоду 1878–1979 рр. утвердила його авторитет серед галицької прогресивної молоді, як і серед передової частини галицького суспільства загалом. Незважаючи на те, що авторитет І.Франка зростав з кожним днем, умови праці і громадської діяльності письменника залишались досить важкими. Нездійсненим виявилось видання прогресивного журналу “Нова основа”, були й інші труднощі побутового і морального порядку. Але і в цих складних матеріальних і моральних обставинах І.Франко працює завзято і наполегливо. Франко створює велику сатиричну поему “Ботокуди”, фактично сатиричний памфлет на лад Австро-Угорської імперії. Не покидає І. Франко і співробітництва у польській робітничій газеті “Praca”, бере участь у робітничому русі. І все ж умови складалися настільки нестерпні, що залишатися у Львові письменникові не було ніякої можливості. Саме в цей час приятель учитель з Березова-Нижнього Коломийського повіту Кирило Геник запропонував І. Франкові приїхати до нього.
1 березня 1880 р. І.Франко виїхав зі Львова до Коломиї. Тут він зустрівся з Ольгою Рошкевич, а також із Кирилом Геником. По дорозі І.Франко та К.Геник зупинились на відпочинок у містечку Яблунові, де 4 березня 1880 р. І.Франка було затримано поліцією і заарештовано. Так 5 березня 1880 року І.Франко був ув’язненим у Коломийській в’язниці і поміщений у камері № 6.
У коломийській тюрмі І.Франко створив такі шедеври політичної лірики, як “Вічний революціонер”, поезії, що пізніше у збірці “З вершин і низин” увійшли до циклів “Веснянки”, “Скорбні пісні”, “Нічні думи” та ін. Після звільнення з тюрми у 1881 р. Франко разом із Іваном Белеєм почав видавати місячник “Світ”, де вмістив і початок великої повісті “Борислав сміється”. Коли в львівському літературному часописі “Зоря” було оголошено конкурс на повість, створив “Захара Беркута”. Повість одержала нагороду.
Уснопоетичну творчість українського народу Франко висвітлював і досліджував з точки зору інтересів трудового народу. Саме так побудовано його знамениту тритомну працю “Галицько-руські народні приповідки”, яка становить і на сьогодні неперевершений взірець у світовій пареміографії, саме так побудовано і серію його капітальних наукових досліджень під заглавною назвою “Студії над українськими народними піснями.”