Тарас Шевченко - не тільки поет, а й драматург, прозаїк, мислитель, історик, етнограф, фольклорист, художник(живописець, гравер), який залишив велику образотворчу спадщину-понад тисячу творів. Геній Шевченка надзвичайно широкий, багатогранний.
Попередники великого поета в українській літературі в своїх творах критикували окремі явища тогочасного життя, як-от: знущання поміщиків з селян, хабарництво чиновників. Шевченко ж виступив як грізний суддя і викривач усього самодержавно-кріпосницького ладу, як непримиренний ворог поміщиків і царизму. У його творах змальований новий позитивний герой – борець проти самодержавно-поміщицького ладу, борець за щасті народу.
Найгостріші соціальні драми і найтонші нюанси інтимного, гнівний біль безправства, неволі, хвилин розпачу, що їх теж знав поет, смутки знівеченого життя, голос потоптаної і пробудженої людської гідності, сила непокори, що не раз переходить у скрик прокляття, у грізні вибухи прометеївського титанізму – все клекоче , все скипілося в художню цільність поезії Шевченка, від початку до кінця перейнятої вогнем, може, найсильнішого поетового почуття. Поезія Шевченка з'явилася на гребені віку як бунтівний голос найбільш покривджених соціальних низів, голос тих, що вже почували потребу "громадою обух сталить".
Тараса Шевченка не випадково визнано фундатором нової української лiтератури. Хоча деякi тенденцiї її розвитку вже можна було побачити в окремих творах деяких письменникiв, саме Шевченко перетворив українську лiтературу на явище лiтератури всесвiтньої, його творчий генiй нiби подолав звичнi кордони. Саме в його творчості найповнiше розвинулися засади, що згодом стали провiдними для передових українських (i не лише українських) письменникiв другої половини ХIХ - початку ХХ столiть: народнiсть i реалiзм, що розкривали справжнє життя в усiй його повнотi та багатогранностi.
Тільки літературна спадщина Шевченка - це "Кобзар", 9 повістей, п'єса "Назар Стодоля", уривки драматичних творів, щоденник та листи.
З поміж безлічі книг, з якими має справу історія світової літератури поодиноко виділяються ті, що ввібрали в себе науку віків і мають для народу значення заповітне. До таких належить "Кобзар", книга, яку народ український поставив на першому місці серед успадкованих з минулого національних духовних скарбів. У "Кобзарі" поет зняних митцiв, а й поетiв iнших лiтератур. Це поняття узагальнює метро-ритмiчнi форми органiзацiї вiрша на основi народно-пiсенної лiрики, при чому виразнiсть досягається через переходи вiд одного метру до iншого. Бiльше того, використання рiзних вiршованих форм усерединi однiєї композицiї, вперше введене Шевченком, стало основою поетичної технiки лiтератури ХХ сторiччя.
З виходом "Кобзаря" відкривається нова епоха в розвитку українського красного письменнства, яке віднині незрівняно розширило свої тематичні й філософські обрії: Шевченко воїстину виводив рідну літературу на простори вселюдські.
Отже, цiлком справедливим i природним є той факт, що твори великого Кобзаря були перекладенi майже всiма мовами свiту. I досi лiтературознавцi вивчають, а письменники творчо використовують спадщину українського народного поета Тараса Шевченка. Для генiїв не iснує дати смертi.
Шевченка не без підстави називають революціонером художньої форми, вказуючи на те, як сміливо відходив він від літературних канонів, хоча навряд чи він ставив собі на меті свідомо руйнувати усталені художні форми.
3. Життя і творчість І.Франка – яскравий загальноєвропейський взірець творчого пошуку і революційної боротьби
У літературному русі другої половини XIX століття Іван Франко — найвидатніший діяч. Його «поетична творчість вражає глибиною і багатством ідей, Широким колом тем і сюжетів, великою різноманітністю форм». Своє палке слово Каменяр спрямовував на захист трудящих, проти несправедливого ладу, проти експлуататорів.
Франко — легендарний Каменяр, геніальний поет, видатний прозаїк і драматург, критик, публіцист і літературознавець, фольклорист і етнограф, перекладач. Видатний громадський діяч, борець за волю народу.
Найвидатнішим внеском у скарбницю української поезії стала збірка «З вершин і низин». Провідне місце у збірці посідають поезії, спрямовані на боротьбу проти соціального і національного поневолення українського народу. Збірка відкривається програмним віршем «Гімн», у якому автор створив образ вічного революціонера як прояв могутності і незламності трудящих.
У тяжкий для трудового населення Галичини час встав на бій з темними силами реакції за соціальні права поневоленого народу. «У важкі часи безправ'я і темряви, — писав П. Тичина, — він був для Західної України і університетом, і енциклопедією, і академією наук, і народним, не затвердженим ніякою монаршою ласкою міністерством культури і освіти».
Він обрав шлях боротьби і тяжких випробувань. Франко назавжди пов'язав свою долю з робочим людом, боровся проти неправди та соціальної несправедливості, активно пропагував революційні ідеї, закликав до боротьби, ставши в центрі громадського життя Галичини. Тричі був заарештований, але не змінив своїх ідейних переконань.
Наслідком глибокого вивчення економічного становища народу були твори Франка з життя трудящих, головне ж – збірка “Борислав”, в якій змальовано тяжке життя робітників-ріпників.
І.Франко все життя своє твердив: боротися лише за національне визволення свого народу – значить обдурювати соціальні сподівання трудящих, адже замість “чужих” панів на шию сядуть “свої”, ще лютіші, ще захланніші.
Віра поета у світле майбутнє народу була непереможною. І. Франко був справжнім народним трибуном, пророком, який відчував у собі велику силу повести за собою мільйони безправних, змучених людей, вірив у світле прийдешнє народу України.
І.Франко — корифей науково-літературного життя Західної України. Твори великого Каменяра були вираженням його громадсько-політичних ідеалів, метою життя його було служіння інтересам українського народу і Вітчизні, загальнолюдським поступовим ідеям.
«Ми не можемо назвати, мабуть, жодної ділянки людського духу, в якій би не працював Іван Франко і в якій він би не був великий». (П. Загребельний)
Серед культурно-громадських і політичних діячів слов’янства останньої чверті ХІХ століття Франкові належить одне з найпочесніших місць. Значення його в розвиткові громадської думки на України виходить далеко за її межами. Провідною зорею його трудного життя, що весь час “воєнним табором тяглося”, була ідея дружби народів без різниці рас, вір і національностей, у визвольний боротьбі проти світу рабства, капіталістичної експлуатації й дискримінації трудящих.
1. Енциклопедія українознавства. В 6-ти томах. – К., 1992-1994.
2. Літературна енциклопедія. – К., 1998.