Про існування поетичної традиції в Галицько-Волинському князівстві свідчить галицько-волинський цикл билин. Сюди відносять, зокрема, три пісні про князя Романа.
Із письменників ХІІІ ст. відзначається київський митрополит Кирило і киянин Серапіон.
Героїчні повісті були зібрані в «Галицько-Волинському літописі», але творилися вони і на теренах Києва і Чернігова. Цілком київського походження «Повість про битву під Калкою», бо вказує на київського князя Мстислава Романовича. «Повість про вбивство Михайла Чернігівського», написана священиком Андрієм, – зразок агіографічної повісті з елементами героїчної. З агіографічних творів до другої половини ХІІІ ст. належить «Похвала св. Теодосію», яка введена в «Києво-Печерський патерик». У творі подається біографія Теодосія, яка переходить у поетичну похвалу у формі акафіста, потім іде благальна молитва. Цілком поетичним твором (світським на церковну тему) треба вважати «Слово про Лазареве воскресіння», яке Іван Франко датує кінцем ХІІІ ст. пам’ятка дійшла в дефектному стані, у творі відчутні ремінісценції «Слова о полку Ігоревім», і він повний поетичної сили.
Перекладається в цьому часі і Святе Письмо. Так, в уривках списку «Апостола» ХІІІ ст., знайденого в Новгороді, перші два його зшитки галицько-волинського походження. У той час перекладаються Євангелія, Псалтирі тощо.
Загалом ХІІІ ст. хоч і не так багате пам’ятками, як попереднє ХІІ ст., але свідчить про те, що духовна праця в Україні не занепадала, а продовжувалася в усіх літературних формах. Особливого розквіту в той час набула агіографічна література. Однак Київська Русь-Україна не знала такого високого рівня, як описано в «Києво-Печерському патерику». Татарська навала і падіння Києва 1240 р. не означали падіння культури, бо, як свідчать факти, Києво-Печерський монастир залишався цілий, а державне життя на теренах України мало міцні підстави у сильному Галицько-Волинському князівстві.
Загалом для давньої української літератури були притаманні такі ознаки: дуже часто сумнівним є авторство творів, часта неясність композиції творів та простота їх синтаксису, любов до сталих формул, які повторюються в межах розділу чи цілого твору, спостерігаються деякі стилістичні прикраси.
Отже, історія давньої української літератури органічно пов’язана з історією християнства на Русі. Пам’ятки давнього письменства є основним джерелом громадсько-політичного, культурного й церковно-релігійного життя народу, в них відбито події і факти світської і церковної історії давнього періоду. Писемність у давні часи була зосереджена в руках духовенства. Перші писемні пам’ятки Київської Русі, що дійшли до нас із середини ХІ ст., уже повністю християнізовані. Давньоруська і давня українська літератури розвивалися під релігійним впливом, були наповнені церковно-релігійним змістом.
Список використаної літератури
1. Білоус П. Зародження української літератури // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах.– 2003.–№ 1.– С.57-62; 2003.– № 2.– С. 23-30.
2. Возняк М. Давня доба української літератури // Возняк М. Історія української літератури у 2-х книгах. Кн. 1.– Львів: Світ, 1992.– С.59-285.
3. Грицай М.С. Література Київської Русі // Грицай М.С. та ін. Давня українська література: Підручник / За ред. М.С.Грицая.– К.: Вища школа, 1989.– С. 11-80.
4. Мишанич О.В. Прийняття християнства і давнє українське письменство // Мишанич О.В. Крізь віки: Літ.-крит. та історіогр. Статті й дослідження.– К.: АТ «ОБЕРЕГИ», 1996.– С. 5-23.
5. Соболь В.О. З глибини віків: Вивчення давньої української літератури в школі.– К.: Зодіак-ЕКО, 1995.– 192 с.
6. Степанишин Б. Українська словесність від прадавніх часів до середини ХІХ століття.– Тернопіль, 1999.– С. 16-64.
7. Чижевський Д.І. Доба монументального стилю (Київська держава) // Чижевський Д.І. Історія української літератури.– К.: Видавничий центр «Академія», 2003.– С. 86-153.
8. Шевчук В. Українська література ХVІ – ХVIІІ ст. // Шевчук В. Муза Роксоланська: Українська література ХІ – ХІІ століть: У 2 кн. Книга перша: Ренесанс. Раннє бароко.– К.: Либідь, 2004.– С. 22-31.