Цікаво, що "нова епоха" не завершується на схилку XIX ст. Вона, писав І.Франко в середині 1890-х pp., "триває й досі, і можна сказати, що ще тільки зробила перші ступні до того, щоб статися рівноправною і рівноважною сестрою в ряді інших слов'янських літератур і внести й своє слово в великий концерт сучасних літератур цивілізованих народів".
Отже, зміни, що відбувалися в художній свідомості XIX ст., І.Франко розглядає як єдиний процес становлення національної літератури. Тому у своїх характеристиках дослідник зазвичай уникає протиставної риторики, натомість апелюючи до порівняльно-зіставних суджень. З одного боку, полемізуючи з С.Русовою з приводу "старого" й "нового" в українській літературі, І.Франко зазначає, що порівняно зі "старшими" "надто багато нового, генетично нового молоді письменники не дали та й не можуть дати". З другого ж - наголошує на властивій новизні, яку вони демонструють у своїх творах, а власне - на особливій літературній манері, на своєрідному "способі, як бачать і відчувають ті письменники життєві факти". "Немов або само воно перемінилося, або у артистів і поетів найшлись нові очі", - писав він у вступних заувагах до характеристики "Розсипаних перлів" В.Пачовського та "Пальмового гілля" А.Кримського. Загалом же серед притаманних прикмет і симптомів "найновішої генерації", яка "прагне цілком модерним європейським способом зобразити своєрідність життя українського народу", І.Франко виокремлює такі: "інтернаціоналізм" (європеїзм), "тріумф індивідуалізму", відмова від "зужитих формулок наївного утилітаризму", зосередженість на внутрішньому конфлікті і "трагедії душі" (трагізм), символізм (замість типізації), зміна форм лінійної наративності в напрямку ліризму, ритмічності й музикальності ("Відси брак довгих описів та трактатів у їх творах і переможна хвиля ліризму Відси їх несвідомий наклін до ритмічності і музикальності як елементарних зворушень душі"), "естетизм", "сугестивність", художній синтетизм ("сотворити цілість, пройняту одним духом, оживлену новою ідеєю, сотворити новий, безсмертний животвір"), внутрішній аристократизм ("вища культура душі"), а також (у крайніх виявах) "суб'єктивний містицизм", "магія, чари, окультизм і спіритизм", "безособовий нігілізм", гіпертрофія власного "я" (аутизм), "культ індивідуалізму та егоїзму", "хоробливий еротизм" ("шинкарі еротичного наркотику"), епатаж і екзальтація, "брак життєвих ідеалів", "панування абстракції, претензіональності, вишуканої колористики та символізації в стилі", затуманення "фантастичним флером" та ін.
Як бачимо, уявлення І.Франка про зміни в українській і загалом європейській літературі на рубежі ХІХ-ХХ ст. достатньо виразні й різносторонні. До того ж ці зміни він сприймав як "найновішу фазу" в розвитку художньої свідомості, української зокрема, натомість крайнощі й надмірності у виявах новизни, що зазвичай свідчило про "брак таланту" й "не виробленість" індивідуальності, небезпідставно викликали в нього гостру критику.
Дивна річ, але в сучасних українських інтерпретаціях з модерністським дискурсом часто-густо асоціюються саме надлишкові форми "новизни", які, зведені в канон, створюють навколо модернізму містичний ореол таємничості й непізнаваності.
Література
1. Баган О. Естетика і поетика вісниківського неоромантизму: Автореф. дис. канд. філол. наук. - Львів, 2002.
2. Волощук Є. Відкриті питання модернізму (на матеріалі німецькомовних літератур) // Вікно в світ: Зарубіжна література: наукові дослідження, історія, методика викладання. — 2005. - № 1
3. Войтюк А. Неоромантизм Лесі Українки як цілісна художня система // Проблеми творчості Лесі Українки: Посібник зі спецкурсу. - Дрогобич, 2001.
4. Гаєвська О. Типологія неоромантизму Йосано Акіко, Лесі Українки та Уїли Кесер. - К., 2005.
5. Геник-Березовська З. Про неоромантичну драму// Грані культур: Бароко. Романтизм. Модернізм. - К., 2000.
6. Гундарева Т. Реалізм і неоромантизм в українській літературі початку XX ст. (теоретично-методологічний аспект) // Проблеми історії та теорії реалізму української літератури XIX - початку XX ст. - К., 1991.