Спроби порятунку. Хосе хоче Кармен, але не хоче такого іншого світу. Він шалено намагається вирватися з "лісу" і витягти звідти (верх наївності!)"лісову жінку". Способу він, - геній інтуїції, як і його подруга, - добирає безвідмовного: порушення норм іншого світу, поводження не за "тамтешніми" правилами. Так, він рятує Оповідача і пропонує врятуватися (виїхати до ще одного, "нічийного" іншого світу - до Америки) самій Кармен. Щоразу вона впадає в більший гнів: несхибна прикмета його вірної стратегії.
Смерть. Усупереч сучасному "цивілізованому" самовідчуванню, смерть для язичницького міфу і фольклору - не кінець, а радше початок, не стіна, а радше двері. Але "двері у стіні" (Г. Веллс) між двома світами. Хто куди при цьому відходить-приходить, хто перемагає і хто програє, - в язичницькому розумінні справа відносна. Двері завжди відчинені в обидва боки. В принципі підрахунок провадиться просторово: на чиєму боці лишилося більше "гравців" цієї космічної гри? Про те паралельно йде і другий рахунок, ієрархічний: яке становище посів "гравець" на чужому (тобто новому своєму) полі? Людина, яка "там" стала богом, напівбогом-героєм, володарем або чоловіком володарки, радше виграла, аніж програла і в "тутешніх" очах. Від статуй у храмах до тривкого місця у переказах та легендах - такий герой шанується людьми саме за свій відхід в інший світ. (Популярна література Нового часу донесла цей культ у вигляді загибелі-тріумфу головного, "романтичного" героя)
Хосе (язичницькою міфомовою) не виграє і не програє двобою з циганською феєю. Він убиває її (переможець), але прирікає на страту й себе (переможений). Він не лишається ні в "лісі", ні "вдома". Такий фінал по-язичницькому. По-християнському ж Хосе повертається до милості-жалості. "Бідна дівчинка", остання його репліка, - це і точна розгадка душі Кармен, і духовна перемога героя: не над нею, г над собою. Але це вже другий сюжет Хосе.
Сценарій знайомства Кармен з Оповідачем, - як на перший погляд, - цілком вкладається у "циганські справи". Всі циганологи відзначають: жебрання і ворожіння (два традиційні циганські жіночі ремесла) розвинули у циганок блискавичну спостережливість, гостру інтуїцію, точне знання різних соціальних, національних, регіональних і т.д. психологій. І на додачу - те вміння зацікавлювати, втягувати у свою сферу, яке в театрі позначається терміном "презанс" (франц. "присутність": значущість присутності, навіть мовчання актора на сцені).
Якщо придивитися пильніше, техніка цього "втягнення" і "присутності" у Кармен складна. Вона побудована на двох стратегіях поведінки, раціонально - протилежних; ірраціонально - таких, що діють лише разом. Перша стратегія - символічно включитися в простір співбесідника, стати йому в чомусь (найістотнішому для нього)"землячкою". Друга стратегія - символічно наголосити свою особливість, неповне розчинення в "його" світі, свою автономію. Перша стратегія забезпечує "втягнення" ("свій" потягнеться до "своєї"); друга стратегія гарантує "презанс": циганка повна нерозгаданого смислу; вона несе якесь несподіване і невимовне на словах внутрішнє послання. В перший спосіб установлюється рівність (звідси довіра); у другий спосіб - вищість (звідси - авторитет). Циганка: ізгой, раптом виявляється і "своєю", і більш, глибше, страшніше привабливою, аніж "свої". Точнісінько так само діє і Кармен. Вона "своя".
Більше іспанка, ніж іспанки: очевидно, не випадково вона не зображена купальницею.
Більше француженка, ніж француз Оповідач. Вона оцінила його жест ввічливості: чоловік, який перестав палити в присутності дами, символічно визнає в ній даму, а не "даму з камеліями", куртизанку. І вона тут-таки відповідає жестом символічного "втягнення": зізнається, що й сама палить.
Більше європейка, ніж Оповідач, іноземець-європеєць. Вона захоплюється не просто його годинником, а вмінням "справжньої", "зарубіжної" Європи виробляти технічно складні, високоякісні винайдені речі. (Після розгрому Непереможної армади 1588 р. ні Англія, ні Франція не зараховували держав Піренейського півострова до "справжньої" Європи; іспанці та португальці болісно переживали репутацію "європейської другосортності")
Більше християнка, ніж умовний християнин Оповідач. Його фраза, що батьківщина Кармен десь "за два кроки від раю", означає Андалусію; переконавшись, що вона не мавританка і неандалусійка, він готовий припустити, що вона гебрейка. Сама ж Кармен наводить слова "істинних християн" - іспанців (які з волі історії стали в істотних дозах і юдеями, і мусульманами, при цьому у ще більших дозах зоставшись язичниками): рай "не для таких", не для циган. Але цього мало: Кармен ще й вимовляє ці слова з гіркотою, - можливо, з іронією, - проте без злоби. Озлобленість інших - в її очах дурість: підхід, дуже близький істинному християнству без лапок. Зло для нього - хвороба; хворих відгороджують від зла, відвойовують у зла; але ж борються не з хворими, а з хворобою.
Важливим є і те, що Оповідач, хоч і вивчав колись чорну магію, сприймає всерйоз магічні прийоми Кармен. Вона "чужа", точніше "особлива".
Іспанки охоче моляться. Кармен у сюжеті не молиться і не вдає молільницю. (Хоча легко розігрує земляцтво з Хосе і переходить на баскську мову) Зате саме Кармен посилає Хосе в церкву: по ставити свічку Божій Матері. Тобто вона не прикидається взірцевою католичкою, бо знає: "цим нічого жартувати" (за Пушкіним). Віра Хосе для неї існує - існує реально. (Порівн. розв'язно - "благочесну" розмову про Хосе у кордовського ченця) Кримські татари у дні пам'яті святого Миколая і святого Георгія підходили до православних храмів, але не заходили, а передавали гроші на свічку, не порушуючи закону ісламу. Так і Кармен звертається до посередництва Хосе, не порушуючи свого "циганського" закону. Ні при Хосе, ані при Оповідачі, - "паїльйо", чужинцеві, - вона не спекулює релігійними святинями.
Кармен не приймає французької "науки милування": вона не кокетує ні з Оповідачем, ні з ким іншим. За Сааді, "хто має в кишені мускус, не кричить про це - запах мускусу мовить сам за себе". Правдива еротичність Кармен не просто ігрова: вона ще й ритуальна. (Див. замітку про розбитий посуд)
Європейці Нового часу технологічні і технократичні, оскільки техноцентричні. Годинник Оповідача для Кармен - іграшка: щось менше, ніж "річ"; але він і більше, ніж "річ": символ "англосаксонства", техно-розуму. (Як усі інтуїтивісти, Кармен високосимволічна) Сама Кармен - із культури, де всяка "справа" (від кохання до чарів) - мистецтво, а не техніка. Реакція Кармен на годинник - це реакція на дивовижу. Крадіжка годинника - тріумф її "мистецтва" (близького до магії) над його "технікою". Кармен готова займатися сумнівними справами, але не хоче відмовитись від свого місця в навколишньому світі. Америка для Кармен - це її анти-простір, її антисвіт. (Порівн.: корсари і пірати Леванту, від античності до новітніх часів, ніколи не обертали свою здобич на торговельний, пізніше банківський, капітал. Утім, до Америки їхали не лише для того, щоб утекти від правосуддя, а й щоб почати нове, доброчесне життя)
Новела "Кармен" перейнята почуттям якоїсь палкої, щирої і водночас безпорадної жалості до героїні. Вона, як і вся новелістика Меріме, позначена песимістичними мотивами, оскільки автор остаточно розчарувався в можливості знайти щасливу людину - чи то в цивілізованому світі, чи то в світі первісної екзотики.
Говорячи про літературних попередників персонажів "Кармен", доцільно згадати принаймні "Історію кавалера де Гріє і Манон Леско" абата Прево і пушкінських "Циган". В першому випадку схожість героїнь спостерігається лише тою мірою, якою ми говоримо про їх "аморальну" поведінку, психологічний же зміст образів Кармен і Манон Леско - зовсім різний. Тут можна встановити певні типологічні аналогії, але вбачати в новелі Меріме сліди прямого впливу "Манон Леско" навряд чи є рація. У випадку ж із "Циганами" - справа значно складніша. Працюючи над "Кармен", Меріме не читав поеми Пушкіна - російською мовою він володів на той час ще погано, французькі ж переклади "Циган" з'явилися пізніше, - але сюжет твору міг бути йому знайомий із слів російських друзів. Отже, запозичення елементів сюжету було принципово можливим. Що ж до кожного з образів зіставлюваних творів, їх ідейного змісту в цілому, то вони взагалі можуть бути порівнюваними лише за формальними ознаками. Головне ж полягає в тому, що оптимітичне, стверджуюче ставлення Пушкіна до життя, що виявилось в емоційному ключі "Циган", не дає змоги говорити про його вплив на автора "Кармен".
"Кармен" була видатним досягненням Меріме-новеліста, та за ним настав творчий спад, ознакою цього спаду, що став для всіх очевидним після революції 1848 року, виявились одразу ж після публікації "Кармен". На початку 1846 року була надрукована, без імені автора, новела Меріме "Абат Обен", а написана тоді ж новела "Провулок пані Лукреції" за життя автора не друкувалась взагалі. Очевидно, ці два твори не принесли Меріме внутрішнього задоволення: він вчасно відчув ознаки майбутньої творчої кризи.
До останніх творів П. Меріме відноситься найменша група новел 60-х років: "Джуман", "Блакитна кімната", і "Локіс", які суттєво відрізняються від новел 30-40-х років. Критики відмічають зниження реалістичної майстерності П. Меріме.