Його мочання – золота криниця.
Я – тільки посланець його коша.
Він ще запросить вас, безсмертні, до світлиці,
О, ви ще взнаєте, яка в нього душа![18,40].
Створюючи образ мислителя автор використав доволі традиційні деталі для його змалювання : “з небагатими саквами припалий пилом дивний пілігрим”, “здійме бриль крислатий”, “сяє... пшеничний бриль довкруг його чола. І золотіє на старій свитині... бджола”. Це , а також свідоме піднесення Сковороди до рівня символу, зумовлює канонізацію образу, перетворення його на нерухомий пам’ятник, що втрачає життєвість, кам’яніє. Хоча це зроблено із благородною метою, в цьому піднесенні важко не відчути “придиху декларативності, яка шириться в літературі 70-х років”[21,63]. Але це не зменшує ідейно-естетичну вартість поезій, їх національно-патріотичний пафос, виразність образу, емоційну наснаженість.
На противагу меморіальним образам, духу пишномовництва, які вже були приречені, у кінці 70-х – на початку 80-х років у літературі сформувалися абсолютно протилежні погляди на освоєння історичних образів та культурних надбань минувшини взагалі. Яскравим прикладом цих нових тенденцій є твір Л.Костенко “Ой ні, ще рано думати про все”. провідним мотивом твору є “несмертельність людського духу, явленого в різних формах, але передовсім – у творчості”[21,63]. Образ Сковороди є наскрізним у поезії , реалізуючись у двох вимірах , у двох протилежних площинах – духовній і матеріальний. Перший – це той дух неспокою, що змушує людину, поета шукати й творити, голос власної душі, який вимагає відповіді:
Минає день, минає день, минає день!
А де ж мій сад божественних пісень?[12,9].
А ще існує той “меморіальний” образ Сковороди, якого завдяки численним прославлянням і піднесенням все ж таки спіймав світ: “Прикипіли ноги до постаменту, хліб у торбі закам’янів. – Біда, - каже Григорій Савич. – Він мене таки спіймав, цей світ...”. Л.Костенко відмовляється від цього усталеного, канонізованого образу, для неї важливішим є живе духовне спілкування з митцем. І не має значення те, що між ними пролягли століття, бо цей естетично-філософський діалог є надчасовим. Вона звільнює мислителя від постаменту, щоб іти разом із ним:
Ніхто не сміє зупинити нас
...Тим часом ми проходимо крізь час.
Він твердо ставить кам’яну стопу.
Йдемо крізь ніч, крізь бурю у степу,
Крізь дощ і сніг, дебати і дебюти.
Ми є тому, що нас не може бути.[12,10].
Останні рядки – сміливий виклик стереотипності, хрестоматійній трафаретності. Діалог з філософом, у який вступає автор – не “мовно стилістичний, а надрядковий, змістовний, зі значенням, яке несе в собі сам образ”[21,65]. Образ Сковороди не принижується, не редукується, але позбавляється штучної нерухомості, стає доступним для духовного діалогу.
Аналіз поетичних творів 70-80-х років показав, що освоєння історичного образу проходило різними шляхами, а твори, що зображували постать Сковороди мали різну художню вартість. Так, у цей час з’явилося чимало поезій ілюстративно-популяризаторського характеру, які не внесли чогось суттєво нового в питанні створення образу мислителя в художній літературі. Але окремі твори відзначалися глибокою психологічною проникливістю, перевтіленням в образ ( цикл поезій І.Драча). значним досягненням поетичної Сковородіани є підняття художнього осмислення образу до рівня над текстуального діалогу, поряд із традиційними історико-біографічним й художньо-філософським шляхами його освоєння( поезія Л.Костенко). Очевидним є те, що загальні літературні тенденції зумовлюють напрями осмислення культурних надбань минулого, втілення конкретного історичного образу.
Висновки
Аналіз поетичних і прозових творів української літератури 70-80-х років ХХ століття, у яких було створено образ видатного філософа і письменника Григорія Савича Сковороди, дає змогу зробити певні висновки. Цей період у мистецтві характеризується посиленою увагою до життя і творчості українського мислителя, що було зумовлено загальними закономірностями розвитку літератури, зверненням до духовних надбань українського народу, а також інтересом усього суспільства до цієї непересічної особистості напередодні 250-річного ювілею митця.
Освоєння конкретного історичного образу відбувалося різними шляхами, які є свідченням основних літературних тенденцій тієї доби. Так, у контексті загального розвитку історико-біографічної прози з’явилися численні повісті й романи про Г.С.Сковороду. Деякі з них мали відверто ілюстративно-популяризаторський характер(твір І.Ільєнка “Основ’янська повість”, фрагмент з роману В.Чередниченко “Молодість Григорія Сковороди”). Інші прозові твори були дійсно кроком уперед в осмисленні особистості Сковороди, його ролі в духовному розвитку нашого народу, їх автори створили цілісний художній образ митця, розкрили концептуальні положення його філософії. Так, найзначнішою спробою осягнути цей феномен української культури стало колективне дослідження “Григорій Сковорода” І.Драча , С.Кримського та М.Поповича .
У поезії цього періоду поряд із відмираючими тенденціями до ідеологічно-політичного трактування образу Сковороди, які проявилися у творах В.Коржа, П.Бондарчука, беззмістовного переспівування відомих фактів, створення поетичних ілюстрацій, а також орнаментування творів славетними іменами, що слабо пов’язувалися із ідейно-тематичним змістом поезій, спостерігалися нові, оригінальні шляхи освоєння культурної спадщини. Яскравим прикладом подібного альтернативного підходу є вірш Л.Костенко “Ой ні, ще рано думати про все”, в якому відбувається відхід від традиційної для радянських часів канонізації видатної людини, а освоєння історичного образу проходить на рівні духовного діалогу.
Отже, для літературного процесу досліджуваного періоду образ Григорія Сковороди був надзвичайно актуальним, існувала значна кількість підходів до його трактування, з’явилися нові твори про українського мислителя, що мали неоднакову художньо-естетичну вартість. Велике значення при цьому мав культурно-естетичний авторитет образу Сковороди, його вагомість для національної духовності, пафосна символічність, що зумовлює неможливість остаточного його пізнання. З цього погляду українська поетична й прозова сковородіана в загальному плані осмислення вітчизняної духовної спадщини має значні перспективи. Аналіз творів показує динаміку духовно-інтелектуального освоєння образу письменника й мислителя, що збагачується новими рисами та ідеями, привнесеними часом, культурним розвитком суспільства.
Література
1.Бондарчук П. До істини // Донбас. – 1972. - №6. – С.107.
2.Бушмин А.С. Преемственность в развитии литературы. – Л.,1978. – 223с.
3.Вербицька Є. Нове про Г.С.Сковороду // Прапор. – 1971. - №6. – С.86-88.
4.Галич О. Духовна естафета поколінь// Прапор. – 1982. - №4. – С.109-114.
5.Геник-Березовська З. Григорій Сковорода: образ художній і справжній// Слово і час. – 1995. - №3. – С.61-68.
6.Дацюк О.О. Особливості жанрової еволюції сучасної художньої біографії: Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.01.06. – Рівне,1997. – 16с.
7.Драч І.Ф. Вибрані твори: В 2 т. – К.,1986. – Т.1. – С.228-230.
8.Драч І.Ф., Кримський С.Б., Попович М.В. Григорій Сковорода: Біогр. повість – К.,1984. – 214с.
9.Ільєнко І. Основ’янська повість // Прапор. – 1972. - №9. – С.86-108; №10. – С.98-109; №11. – С.89-100.
10.Компан О. На шляху у світове та вічне// Вітчизна. – 1984. - №11. – С.181-188.
11.Корж В. Пильнування // Донбас. – 1976. - №6. – С.107.
12.Костенко Л. Сад нетанучих скульптур. – К.,1987. – С.9-10.
13.Марценюк С. Він будив свідомість народу // Людина і світ. – 1984. - №12. – С.53.
14.Мельничук Б.І. Проблема історичної та художньої правди в українській історико-біографічній літературі (Від початків до сьогодення): Автореф. дис. докт. філол. наук: 10.01.01. – Львів,1997. – 43с.
15.Михайлов А. Страницы жизни // Октябрь. – 1981. - №10. – С.196-201.
16.Моренець В. На відстані серця: літ.-критичні нариси, есе. – К.,1986. –240с.
17.Моренець В.П. Робота сумління (Про людинознавчу функцію сучасної української поезії) // Радянське літературознавство. – 1986. - №5. – С.10-20.
18.Олійник Б.І. Вибрані твори в 2-х т. – К.,1985. – т.2. – С.35-41.
19.Осадчий В. Сковорода // Дніпро. – 1972. - №8. – С.77.
20.Пільгук І. Дуби шумлять. – К.,1990. – 576с.
21.Пінчук Т.С. Григорій Сковорода і наш час. – Луганськ,1996. – 73с.
22.Пінчук Т.С. Штрихи до поетичного портрета Григорія Сковороди // Радянське літературознавство. – 1988. - №2. – С.65-68.
23.Радецька М.М. Григорій Сковорода в історико-біографічній прозі // Українське літературознавство. – Львів,1982. – Вип.39. – С.77-85.
24.Славинський М. Освідчення в любові (Поезія останніх років: тенденції, проблеми, перспективи) // Література і сучасність: Літ.-критичні статті. – К.,1987. – Вип.20. – 216с.
25.Тельнюк С. Мить: Вірші, балади, поеми. – К.,1985. – С.125-126.
26.Тельнюк С. Світ і його ловив // Дніпро. – 1972. - №8. – С.78.
27. “Хлюпни нам, море, свіжі лави...” Молода поезія: соціальна зрілість, громадянська активність // Київ. – 1985. - №2. – С.132-139.
28.Ходорківський І.Д. Образ митця: Огляд іст.-біографічних творів про письменників. – К.,1985. – 137с.
29.Чередниченко В. Молодість Григорія Сковороди // Прапор. – 1971. - №6. – С.64-75.
30.Черняк А.М. Образ Григорія Сковороди в художній літературі // Українська мова та література в школі. – 1981. - №12. – С.7-10.
31.Шевчук В. Дорога в тисячу років: роздуми, статті, есе. – К.,1990. – 411с.