Зміст таких творів складався з трьох основних мотивів:
1. Нечувані страждання невольників, нестерпне становище їх, закутих у кайдани у в’язницях . До цього розділу належать такі думи: «Козак Нетяга», «Козак Голота», «Самійло Кішка», «Втеча трьох братів з Азова, з турецької неволі», «Розмова Дніпра з Дунаєм», «Смерть козака – бандуриста», «Про смерть трьох братів коло Самарки», «Отаман Матяш старий». Найяскравіше відображають ці почуття думи за назвою «Невольники», «Плач невольника», «Плач невольників», «Маруся Богуславка», «Іван Богуславець», «Втеча трьох братів з Азова».
Ось, наприклад, цитата з думи «Плач невольника»:
Ой ти, голубонько сивенький!
Ти далеко літаєш, ти далеко буваєш;
Полини ти в города християнськії
До отця мойого, до матусі,
Сядь, пади на подвір’ї отцевськім,
Жалобненько загуди,
Об моїй пригоді козацькій припом'яни.
2. Другий мотив – ностальгія, туга за рідним домом. Часто ці думи завершувалися описом звільнення та повернення до дому. Але коли врахувати той факт, що співцями – виконавцями дум були колишні воїни – козаки, які в бою чи частіше в полоні були осліплені, що після втечі з неволі ставали кобзарями, то їхні невольничі плачі були справжньою поетичною сповіддю, що викликала у слухачів співчуття до гіркої долі бранців. Творчість кобзарів сягала рівня загальнонародної, бо виконавці вкладали у свої твори не скорботу за конкретною людиною, а висловлювали думки народу про чужинську неволю, жорстоких ворогів, віру бусурманську, возвеличуючи силу волі бранців, що не зрадили свого народу і віри християнської, не втратили любові до рідної землі ( «Плач невольників» ):
Віро проклята бусурменськая,
Розлуко ти християнськая!
Ой, да же то ти не одного розлучила:
Чи брата з сестрою,
Чи мужа з вірною жоною,
А чи вірненького товариша з товаришем, гей!
Гей, визволь нас, визволь нас, господи, усіх бідних невольників,
Із тяжкої турецької неволі.
Характерно, що ця дума побудована в основному на монологах, які рідко зустрічаються в творах цього жанру.
3. Наступним тематичним циклом дум періоду турецько – татарських загарбань, який за змістом та ідейністю є спорідненим з першим, - є думи про визволення з турецької неволі, в яких прославляються герої, що ризикуючи власним життям, рвуть кайдани свої та своїх побратимів і, долаючи складні обставини, перешкоди, що трапляються на їхньому шляху, повертаються на рідну землю, додому. Найважливішим мотивом цих дум є не стільки особиста мужність, відвага і сила, а, перш за все, - відданість своєму товариству, єдиній спільній ідеї, всьому народові. У них високо підноситься ідея бойового братства, і водночас гостро засуджується віровідступництво людей, порушення норм моралі, суспільного співжиття українців, козацького побратимства.
Проведемо аналіз образу козака в найцікавіших і найяскравіших думах цього циклу.
«Самійло Кішка».
Це одна з найбільших українських дум (390 рядків). Учені вважають, що в основу думи лежить дійсний випадок. Самійло Кішка – історична постать кін. XVI – поч. XVII століття, був запорозьким кошовим, брав участь у козацьких походах.
В особі головного героя народ змальовує свого вірного сина. Кішка мудрий, сміливий і стійкий воїн. Дума розкриває й інші риси його характеру – розум і кмітливість:
Сам між козаків устав.
Кайдани із рук, із ніг у Чорне море пороняв;
У галеру входжає, козаків пробуджає,
Саблі булатні на вибір вибирає.
В образі Самійла Кішки народ узагальнено відтворив типові риси безіменних героїв, безмежно відданих батьківщині, готових прийняти за неї муки, терпіти наругу за свій народ, але не зрадити їх. Мова думи образна, яскрава, багата. Особливо часто вживають епітети, з допомогою яких характеризуються вчинки дійових осіб. Закінчення думи традиційне – уславлення Самійла Кішки за його подвиг. Отже, можна твердити, що дума є справді «поетичним літописом» української історії.
«Отаман Матяш старий»
Ця дума дійшла до нас в одному варіанті в записі 1805 р. за характером зображення героїв твір перегукується з російськими билинами. В думі, насамперед, цікавою є ідея, закладена в основу стосунків між мудрим, досвідченим літнім отаманом і молодими козаками. Отаман Матяш радить молодим козакам «небувальцям» бути на сторожі, бо ворог хитрий і підступний:
Не безпечне ви майте,-
Козацьких коней із припона не пущайте,
Сідла козацькії під голови покладайте,
Бо се долина Кайнарськая,
Недалече тут земля татарськая.
Не послухали молоді козаки поради Матяша і опинились у полоні. А Матяш не тільки уникнув полону, а й визволив своїх молодших побратимів. Так народ силою художнього слова утверджував мудрість і досвід бувалих воїнів, виховував честь і пошану до них з боку молоді.
«Івась Удовиченко, Коновченко»
Дума належить до найпопулярніших. Невипадково вона була записана більше ніж у 50-ти варіантах, однак важко прив’язати думу до якогось конкретного історичного моменту.
В творі через відважного молодого патріота – воїна розкривається тема захисту рідної землі. Син удови Грицихи Івась першим стає в ряди захисників Вітчизни. В поєдинку із загарбниками Івась показує себе справжнім героєм:
Не багато Коновченко по долині погуляв,-
Самих найстарших п’ятсот чоловік, рицарів, під меч пускав,
Шести живйом піймав,
На аркан зв’язав,
Перед Філоненка,
Корсунського полковника,
Язика примчав…
Три подвиги здійснив Коновченко, багато ворогів знищив, але напився горілки і був убитий бусурманами. У думі майстерно описується доля матері Івася, вдови – селянки, яка не діждалася сина і, зрозумівши, що він загинув, мати
Вся обомліла,
Удариться крижем о сирую землю…
Нещасна знедолена мати звертається до козаків:
«Отепера, козаки, панове – молодці,
Пийте да гуляйте,
Разом похорон і весілля одправляйте!»
Дума цікава за своїм стилем. Її автори гіперболізують подвиги мужнього воїна, в його образі помітна спільність із казковими богатирями. Твір увібрав у себе елементи казок, легенд, пісень, колядок. Це сприяло широкій епічній розповіді про героїзм народних мас у боротьбі з іноземними загарбниками.
«Хведір безрідний, бездольний»
Дума присвячена темі захисту Вітчизни. В основному ці думи були створені в XV – XVII століттях. Чимало дум склав народ про муки українських невільників у татаро – турецькому полоні. Жорстокість ворогів не мала меж: бранців продавали на ринку, непокритих гноїли в темницях, на галерах, дітей віддавали в спеціальні військові школи, звідки вони виходили яничарами, літних людей убивали. Розлучали матір з дочкою, брата з сестрою. Та не могли вбити у бранців любові до рідної землі, волелюбного духу.
Тільки джура Ярема промешкає,
Та тільки Хведора безрідного та бездільного, на рани
Смертельнії постріляного та порубаного знаходжає,
Чотири рани широких, а чотири рани глибоких…
«Маруся Богуславка»
Тут, насамперед, описано патріотичний, героїчний подвиг української полоненої дівчини, яка, будучи дружиною турецького паші, у час його відсутності відпускає з темниці козаків – невольників, хоч знає, що за це вона буде тяжко покарана.
Не можна сказати, що постать «дівки – бранки Марусі, попівні Богуславки» історична. Однак дума є художнім вимислом, опертим на дійсні факти. У ній замальовується доля вродливих полонянок, які, як зафіксовано у літописах та усних переказах, часто ставали дружинами турецьких вельмож, навіть султанів. Вони, як відомо мали вплив на політику, тому могли зважуватись на такі патріотичні вчинки, як описано в думі. Показовим є те, що Маруся, яка «потурчилась, обусурманилась для розкоші турецької, для лакомства нещасного», випускає в’язнів, що 30 років були в неволі, у день найбільшого християнського свята – Великодня. Отже й вона не втратила духовного зв’язку з Батьківщиною, пам’ятає звичаї своїх предків.
У думі Маруся зображена не тільки в епізоді звільнення бранців, a й у прощанні з ними. Вона, певно, вже давно у полоні і просить козаків передати батькам, щоб не збирали грошей для її викупу, бо вона вже додому не повернеться.
Із зворушливою ніжністю в думі замальовується рідний край, куди якнайскоріше прагнуть повернутися невільники. Любовно змальований образ Батьківщини будив почуття патріотизму, закликав любити і захищати рідну землю.
«Втеча трьох братів з Азова, турецької неволі»
Записано понад 25 її варіантів. Вона пройнята ідеєю гуманізму, в ній утверджується побратимство, взаємодопомога і гнівно засуджується егоїзм, жорстокість. Сюжет думи гостро драматичний. Напруженість і динаміка його посилюється складною ситуацією: троє братів тікають з полону, старший і середульший – на конях, а найменший – «піший-пішениця» . характери братів різні:старший – жорстокий і егоїстичний, середульший – нерішучий і безвольний, а найменший – добрий і людяний. Це стало причиною трагедії. А саме, старші брати не схотіли взяти молодшого з собою, хоча середній дуже шкодував за ним, молодший помирає з голоду, а старших вбивають турки.
Дак будем наполу грунти-худобу паювати,
Не буде третій меж нами мішати.
Теє промовляли,
Відтіль поїжджали.
То ж не орли-чорнокрильці заклекотали,
Як їх турки-яничари з-за могил напали,
Постріляли, порубали,
Коней, здобичу назад завертали,
Полягла двох козаків голова вище річки Самарки,
А третя у Савур-могилі.
А слава сяє, - не умре і не поляже
Однині і до віка;
Даруй, боже, вам, господа,