Ще з перших рядків Прометей виступає другом та захисником всього людства, адже жорстока Влада дорікає Прометею за те, що він викрав небесний вогонь і подарував його людству. Вона говорить, що Прометей несе таке покарання через надмірну жалість та любов до людей. Та могутній титан визнає, що він дійсно страждає через те, що приніс людям вогонь і навчив їх всіх ремесел, визнає й те, що він став ненависним всім богам через надмірну любов до смертних. Варто зазначити, що ще на початку трагедії річ іде не тільки про дар вогню, але й про інші заслуги Прометея. Пояснюючи Океанідам причину своїх страждань, Прометей згадує, як він заступився за людей коли, новий володар Зевс, ділячи владу між богами, надумав знищити рід людський. З великою цікавість слухають Океаніди подальший монолог Прометея, де він розповідає про всі блага, які він дав людям, не згадуючи вже про вогонь. Прометей згадує ті часи, коли люди, нічого не тямлячи, ходили по землі, як вони, не вміючи будувати будинки, жили в печерах, куди не проникало сонце. Він же навчив їх впізнавати світила, дав поняття грамоти та числа, він перший запряг биків в ярмо та коней у вуздечку, навчив мореплавства. Та й це ще не все: до нього люди помирали від хвороб, він ж показав лікарські рослини та навчив віщуванню. Завдяки Прометею люди дізналися, що таке золото, срібло, та мідь. Прометей пишається тим, що саме він навчив людей усіх вмінь. Таким чином в монолозі Прометея, змальовані всі досягнення людської праці та думки, плодами яких користувалися сучасники Есхіла: добування корисних копалин, кораблебудування, медицина, письмо –вже це створювало образ прикованого титана, який символізував всі блага тодішньої цивілізації. Прометей стає символом людського прогресу.
Отже, осмислення Есхілом багатовікового процесу накопичення матеріальних і духовних багатств, що зробили можливими цей розквіт суспільства, свідком якого був поет, мало ще й міфологічний характер: образ Прометея – героя, який є основоположником всієї людської культури, створюється в рамках тої фольклорної традиції, яка робила одного героя визволителем від усіх бід, розбійників, чудовиськ, диких тварин.
Розмови й розповіді Прометея про минуле, а саме про його благодіяння людям, зовсім не просуваючи дію вперед, надають образу Прометея надзвичайно глибокого змісту, возвеличуючи і наповнюючи його в ідейному відношенні; без такого свого риторичного монологу образ Прометея міг би втратити своє глибоке значення. Так само діалоги з Океаном і Гермесом, знову ж таки не просуваючи дії вперед, досить виразно зображують нам стійкість і силу волі Прометея, а сцена з Іо увіковічнює Прометея як мудреця та провидця, який знає таємниці життя та буття.
Він впевнений, що його страждання не марні, адже влада Зевса не вічна. Володар над світом та всіма богами, Зевс виступає як жорстокий тиран, неприступність якого визнають і Гефест, і Океан. Та вступивши в боротьбу з Зевсом, Прометей свідомо іде на зустріч великій небезпеці і на стільки ж свідомо приймає на себе наслідки свого діяння. Прометей і Зевс протистоять одне одному: один – як захисник культури та прогресу людства, а інший – як тиран та кат. Цікаво, що, на відміну від міфу, де винуватицею всіх страждань Іо була ревнива Гера, Есхіл в «Прометеї закутому» не торкається цього питання, тому складається враження, начебто перетворення її в корову є справою рук Зевса. Таким чином Есхіл зображує Іо жертвою бажань олімпійця.
Проблема свідомо прийнятого рішення вимальовується в трагедії з більшою виразністю, тому, що діяльність Прометея зіставляється з відношенням до дії і знань зі сторони інших, протилежних йому образів. Так, Гефест змушений наказом Зевса прикувати до скелі свого друга, знаходить виправдання своїм діям в необхідності, «ананке». Для нього «ананке» - як притулок від власної нерішучості. А в Прометея, навпаки «ананке» служить джерелом непохитності, нехай навіть влада її є непереможна. На відміну від Океану, який радше б відмовився від знання, осягнення знань Прометея є активним, яке нерозривно пов’язане з діями: зважитись на крок, означає пізнати свій шлях, свій вбір. Любов до людей органічно поєднується в ньому з любов’ю до свободи. Він вважає своєю ціллю визволення людського роду від всякої тиранії. Він прагне зробити людство вільним та незалежним. Розум, який став найбільшим даром людям, є засобом для досягнення цього.
Вже з самого початку трагедії образ Прометея набирає рис величі, величність його духу полягає в тому, що він ще з початку знав про муки, які йому судилося терпіти :
Καιτοι τι φεμι; παντα προυξεπισταμαι
σκεθρως τα μελλοντ’ ουδε μοι ποταινιον
πημ’ ουδεν ηξει. την πεπρωμενην δε χρη
αισαν φερειν ως ραστα, γιγνωσκονθ’ οτι
το της αναγκης εστ’ αδηριτον σθενος
(101-105)¹
Що мовлю я? Прийдешнє все виразно
Я передбачаю завжди, й несподіваних
Нещасть нема для мене ,-отже, легко
Повинен долю зносити присуджену!
То нездоланна сила Неминучості.
(101-105)²
Але тим не менш, він все ж пожертвував собою й віддав себе на вічні страждання. Ще більш трагічного змісту набуває все дійство, коли стає відомо, що Прометей може стати вільним, оскільки він знає одну таємницю, якою володіє і його мати Феміда, але від збереження цієї таємниці залежить майбутнє падіння Зевса.
Чому Прометей не відкриє таємницю Зевсу? Через жагу до помсти чи через протест проти його влади і через небажання примиритися з ворогом? Прометей терпить все не тільки через гуманізм, свою любов до людей, а й через свою велику гордість.
Чому ж саме Прометей володіє таємницею, яка може призвести до падіння Зевса? Безперечно, що ще до Есхіла була відома легенда про, те як богиня Феміда врятувала Зевса від загибелі. Вона пояснила йому, що Фетіді судилося народити сина, який буде сильнішим за батька, і якщо цим батьком буде Зевс, то йому не уникнути падіння з престолу. Тоді Фетіду видали заміж за Пелея, а їхній син Ахілл і справді перевищував батька й силою, і хоробрістю. В доесхілівській міфології таємниця, яку розкрила Феміда, була частиною легенди про падіння Трої і не мала жодного відношення до Прометея. Есхіл ж змінив походження Прометея, зробивши його сином Землі-Феміди, якому вона передала цю таємницю.
Однак, в чому полягає таємниця Зевса, Прометей пояснює пізніше, у розмові з Іо, прихід якої зміцнює віру Прометея в майбутнє звільнення.
Бідна Іо виступає тут як жертва любовного бажання Зевса, який не зміг захистити її, вона була перетворена в корову Герою. Ревнива дружина Зевса ще й наслала на неї овода, від якого вона постійно змушена тікати. Нещасна Іо навіть готова кинутись зі скелі, щоб зупинити своє страждання. Прометей щиро співчуває їй і дарує їй надію на звільнення від мук, говорячи про те, що її нащадок звільнить його. Доля бідної дівчини яскраво демонструє нам ворога титана.
Зустріч з Іо ще більше підбурює Прометея до непокірності. Разом з Іо перед нами постає не величний титан, який володіє заповітними таємницями, а добрий наставник, який бачачи страждання Іо, забуває про свої і вступає з нею в розмову як мудрий і терплячий вчитель. Крім пророцтва про своє звільнення, Прометей ще багато говорить з Іо, про її поневіряння, описуючи географічні місцевості, які вона пройшла і які ще має пройти. В цьому діалозі Есхіл розкриває все, що знала його епоха про далекі країни і їх мешканців. Варто зазначити, що уявлення греків про географічне розташування тих чи інших країн були в той час неточними й навіть наївними. До цього можемо додати, що мова географічних описів Прометея дуже проста з точки зору синтаксису. Це пояснюється тим, що в той час афінським глядачам було важко сприймати на слух монологи про далекі країни, тому Есхіл максимально спростив цю частину, зробивши її доступною для аудиторії. Описування Прометеєм географічних місцевостей ще більше підкреслювало гуманність його характеру, оскільки Прометей поставав не тільки як відкривач усіх благ, але й як великий знавець світу. Ця розповідь,зовсім не містить драматизму, але, тим не менше, дуже важлива для змалювання мудрості Прометея.