Поезія стала виразником ідей, настроїв, почуттів цілого покоління, вона зривала з себе луску фальші, голої декларативності, тієї безсловесності, яка підмінювала думку й почуття готовою формулою, згори накинутим гаслом, виходити за рамки якого було крамолою. Вона проголосила своїм кредо правду, своїм героєм – людину, заговорила про складні «парадокси доби», болі народу, спричинені кривдою, несправедливістю, приниженням національної і людської гідності. Вона заступила публіцистику, а почасти й соціальні науки, які не могли ще замахнутися на догмати казарменого тоталітаризму, що іменувався соціалізмом.
Новаторські пошуки поезії 60-х років спиралися на міцні традиції прогресивної вітчизняної і світової культури. Необхідність такої опори добре розуміли представники всіх поколінь, намагаючись влити в давні образи, мотиви живу кров і пристрасті наших днів, вивести конкретний факт на простори історії. Особливо виразно виявилося це в творах, де переважає не голосна декларація, а образ звичайної людини, її житейські клопоти в «густому» історичному контексті епохи. Так, використавши відомий життєвий факт-лихоліття фашистської окупації змушувало селян користуватися, наче в кам'яному віці, примітивними ручними жорнами (в роки війни була поширена пісня «На Вкраїні біда чорна, в кожній хаті мелють жорна»),– Василь Симоненко написав вірш «Жорна» (1961), в якому підніс цей факт до філософського узагальнення, виносячи присуд тим, хто прирікав народ на злидні й голод. Досягнення Науки в СРСР, політ у космос Ю. Гагаріна постають у вірші В.Симоненка як результат величезного напруження сил народу. Ця ідея, що «прочитується» і в «Жорнах» проголошена й в поемі Івана Драча «Ніж у сонці»:
Ракету ми зробили з хліба й сліз,
Із гордості і доброти людської.
Розвиток поезії 60-х років супроводжувався деяким послабленням догматичних стереотипів у підході до літератури. Зокрема, точилися гострі й цікаві дискусії про молоду поезію, підносився голос на захист співіснування різних стильових течій, поступово реабілітувалася художня умовність. Щоправда, непорушними лишалися канони «партійності», «соціалістичного реалізму» тощо. Багато шкоди завдала розвитку літератури, зокрема поезії, боротьба про абстракціонізму та формалізму.
Критика з цього пошуку спробувала вивести певний нереальний закон. Розглядаючи характерні ознаки поетичного процесу 60-х років, С.Крижанівський писав: «В міру наростання науково-технічної революції поезія відбивала з художніх образах процеси розвитку фізики, успіхи наше і космогонії та космонавтики... У зв'язку з цим розширилась сфера поетичного, оскільки процес розвитку естетичного освоєння дійсності є до певної міри процесом «поетизації непоетичного»... Це була ціла революція в поетичному мистецтві революція «тиха», але досить кардинальна. Зроблено різкий ривок від смислового до метафоричного вірша, до розкованості ритму і метра, до рішучого переважання асоціативного мислення, вільного вірша над канонічними формами»[20]. До цих слушних характеристик слід лише додати, що «тиха» революція була зовсім не кардинальною, динамізм суспільного життя, який поширився в усіх сферах і ланках, в літературі збудив і активізував ті грані творчості, які раніше були приглушені, схилив баланс у єдиній системі «традиції – новаторство» у бік новаторства.
Бібліографія
1. Вінграновський М. Вибрані твори. – К.,1986.
2. Вінграновський М. П’ять повістей. – К., 1987.
3. Драч І. Вибрані твори: У 2 т. – К., 1986;
4. Драч І. Вірші та поеми. – К., 1991.
5. Драч І. Лист до калини. – К., 1994.
6. Ільницький М. Іван Драч. – К., 1986.
7. Історія української літератури ХХ століття: У 2 кн. Кн 2. – К., 1995.
8. Крижанівський С. На магістралі віку // Вітчизна. – 1967. – № 8.
9. Олійник Б. Тривожні дзвони Івана Драча // Українське слово. – К., 1991.
10. Салига Т. Микола Вінграновський. К., 1989.
11. Симоненко В. У твоєму імені живу. К., 1994.
12. Стус В. Дорога до болю. К. “Радянський письменник”, 1990.
13. Ткаченко А. Василь Симоненко. – К., 1990.
14. Ткаченко А. Іван Драч. – К., 1988.
[1] І.Дзюба. Передмова. М.Вінграновський. Вибрані твори. – К. “Дніпро”, 1986. – С. 6.
[2] І.Дзюба. Передмова. В кн.: М.Вінграновський. Вибрані твори. К.”Дніпро”, 1986. – С. 6.
[3] М.Вінграновський. Всі ми одного часу і народу: Слово про В.Симоненка. // Київ. – 1989. – № 3. – С. 8-9.
[4] В.Стус. Дорога до болю. К. “Радянський письменник”, 1990. – С. 31.
[5] Симоненко В. Поезії. К. “Радянський письменник”. 1984. – С. 96
[6] Там само. – С. 12.
[7] О.Гончар. Поезії. В.Симоненко. вступ. Витязь молодої української поезії. К., Рад. Письменник, 1984 – С. 5.
[8] О.Гончар. Поезії. В.Симоненко. вступ. Витязь молодої української поезії. К., Рад. Письменник, 1984 – С. 6.
[9] Симоненко В. Поезії. К. “Радянський письменник”. 1984. – С. 72.
[10] Симоненко В. Поезії. К. “Радянський письменник”. 1984. – С. 72.
[11] Симоненко В. Поезії. К. “Радянський письменник”. 1984. – С. 69.
[12] Симоненко В. Поезії. К. “Радянський письменник”. 1984. – С. 130.
[13] Симоненко В. Поезії. К. “Радянський письменник”. 1984. – С. 69.
[14] Вінграновський М. Вибрані твори. К.,1986.
[15] Там само.
[16] Там само.
[17] Вінграновський М. Вибрані твори. К.,1986
[18] Там само.
[19] Вінграновський М. Вибрані твори. К.,1986.
[20] Крижанівський С. На магістралі віку // Вітчизна. 1967. № 8. С. 130–131.