Київський Національний Університет ім.Т. Шевченка
Інститут Філології
Кафедра Зарубіжної Літератури
Курсова робота на тему:
Особливості сюжету та проблематика роману М. Фріша „Homo Фабер“
Виконала:
студентка 3-ого курсу
перша нім. група
Дущенко Наталія Василівна
Науковий керівник:
доц.О.С. Бойніцька
Київ - 2008
Зміст
Вступ
1. Homo Фабер до Сабет
2. Перетворення Homo Фабера
2.1 Іронія долі Homo Фабера
2.2 Вічні запитання
3. Роль спогадів у нашому житті
3.1 Розвиток та усі особливості розкриття сюжету роману
3.2 Частини роману
Висновки
Джерела
„Dieser Mann lebt an sich vorbei, weil er einen allgemein angebotenem Ruf nachläuft, dem [...] von ‚Technik‘. Im Grunde ist der ‚Homo Faber‘, dieser Mann, nicht ein Technicker, sjndern er ist ein verrückter Mensch, der von sich selbst ein Bildnis hat bilden lassen, das ihn verhindert, zu sich selber zu kommen“
Max Frisch про Homo Faber (цитується за Schmitz, Surkamp-Verlag)
Макс Фріш - автор роману „Homo faber” говорить про головного героя, що він марнує своє життя, керуючись покликом обов’язку, він каже, що Фабер - людина, яка заблукала серед цифр та чисел, які перешкоджають йому знайти у цьому хаосі „правильного” життя - себе.
Мета нашого дослідження - дослідити переродження Вальтера Фабера, віднайшовши таким чином головні проблеми, які розкриває перед читачами автор та спробувати розв’язати їх, а також з’ясувати в чому проявляються особливості побудови сюжету роману.
В даному дослідженні ми зробимо, можливо вже не першу спробу детально розібратися в душі у Фабера, проаналізувавши його поведінку, процес перетворення, що проявляється шляхом катарсису, котрий, щоправда, до кінця не закінчується. Спробуємо віднайти та класифікувати моральні проблеми, що „оточують” його протягом власної „доповіді”.
Власне саме дослідження ми вирішили поділити на наступні розділи:
1) „Homo Фабер до Сабет”, де ми поглянемо на Фабера його ж очима, тобто з’ясуємо його ставлення до світу, жінок, природи, життя, смерті, взагалі його світовідчуття, адже це дуже цікаво з тої причини, що, коли ми побачимо, що він змінився, ми зможемо наочно розрізняти ці якісні та разючі зміни; 2) „Перетворення Homo Фабера” і 3) „Роль спогадів у нашому житті”, де ми досить детально розглянемо процес перетворення Фабера та які засоби для цього використовував автор. А також розглянемо особливості сюжету даного роману.
„... если бы начать жизнь снова, притом сознательно? Если бы одна жизнь, которая уже прожита, была, как говорится, начерно, другая - начисто! Тогда каждый из нас, я думаю, постарался бы, прежде всего не повторять самого себя…” - ці слова Вершиніна з „Трьох сестер” А.П. Чехова Макс Фріш узяв епіграфом для своєї п’єси „Біографія” (перша редакція - 1967 р.; друга, повністю перероблена,- 1984 р). Узяв для того, щоб довести протилежне. Таку ж роль ці слова можуть грати майже до всієї творчості письменника. У всякому разі до досліджуваного нами роману „Homo faber” (1957), наскрізна тема якого - стремління людини до самопізнання, пошуки людиною самої себе, „ідентичності” з самим собою, місця у світі, притаманне Фрішу відчуття трагізму життя, неминучої самотності. І скільки б раз не намагатися заново прожити своє життя, у результаті це виявиться просто повторенням пройденого шляху, від себе - споконвіку - не втечеш.
Вальтер Фабер - успішний інженер машинобудування, працівник організації ЮНЕСКО, як і кожна людина - недосконалий. Отже, ми визначили та сформулювали деякі критерії, за якими можна краще розпізнати характер головного героя, його уявлення про навколишній світ і яке місце в ньому він сам для себе передбачив до зустрічі із своєю дочкою:
1.1 Раціоналіст: **„Ich glaube nicht an Fügung und Schicksal, als Techniker bin ich gewohnt, mit den Formeln der Wahrscheinlichkeit zu rechnen. [...] Ich brauche, um das Wahrscheinliche als Erfahrungstatsache gelten zu lassen, keinerlei Mystik, Mathematik genügt mir. “ (Homo faber, S.22 Suhrkamp BasisBibliothek-Ausgabe)
Фабер звик усе пояснювати з наукової точки зору, розраховувати все за допомогою математичних символів. Жодної містики, долі, фатуму, нарешті, збігу обставин - просто не існує й бути не може!? Той же збіг обставин на його думку можна логічно довести.
1.2 Антипатія до природи та всього природного: „Ich fühle mich nicht wohl, wenn unrasiert; nicht wegen der Leute, sondern meinetwegen. Ich habe das Gefühl, ich werde wie eine Pflanze, wenn ich nicht rasiert bin... “ (S.27)
Автор яскраво показує читачеві те, наскільки людина ХХ ст. „окультурилась”, критикуючи наше ставлення до природи. Адже, тут присутній очевидний натяк на те, що сучасна людина не зможе вижити без усіх засобів цивілізації, що є сумною дійсністю теперішнього, і напевно й майбутнього часу.
1.3 Ілюзія прогресу: Фабер розглядає роботів, як символ технічного та наукового прогресу, як таких, що кращі за людей, зокрема він вважає, що роботи можуть „den Tod annullieren“ (буквальний переклад: анулювати життя, тобто замінити „життя” в нашому розумінні й розпочати нову еру з „іншим життям”, чи то пак, власне, вже не „життям” з усіма його відчуттями та недоліками, прикрощами та розчаруваннями, нарешті - сльозами, а „механізованим життям”, в якомусь іншому сенсі, напевно дещо „досконалішим”, ніж те життя, що ми маємо зараз), тому що вони „den Menschenleib ersetzen“. Усе містичне для нього на межі з істерикою: „Wozu soll ich mich fürchten? Es gibt keine urweltlichen Tiere mehr... “. А через декілька місяців пізніше зміїний укус призводить безпосередньо до смерті його доньки. Незважаючи на це, Фабер намагається споглядати на ситуацію, як таку, що трапляється в природі, тамуючи біль в глибині душі, до котрої він вже давно не прислухався. Між іншим зазначимо, що думати інакше для Фабера - абсурд.
1.4 Людина як істота недосконала та смертна: „Ich habe sie immer gefürchtet; was man auch dagegen tut: ihre Verwitterung. Überhaupt der ganze Mensch! - als Konstruktion möglich, aber das Material ist verfehlt: Fleisch ist kein Material, sondern ein Fluch. “(S.31)
Саме це й дратує героя, що людська природа як явище багатопланове ще майже не досліджене, а отже, майже не контрольоване. На його думку роботи набагато кращі творіння, ніж люди. На нашу думку Фаберові хотілося б розібрати людину на „деталі”, щоб вияснити як взаємодіє цей механізм. Тут героя можна порівняти з неповторним новатором та митцем Леонардо да Вінчі, котрий переслідував схожу мету, випереджаючи час.
1.5 Зневажливе відношення до жінок: “Ihr Name „Ivy“ heißt Efeu, und so heißen für mich eigentlich alle Frauen. “(S.91) Така позиція мачо є двоякою: з однієї сторони герой бачить жінку суспільною прикрасою чоловіка, а з іншої - рослиною серед трясовини, що все більше і більше „засмоктує” чоловіка: "Ich kannte Ihre Vorwürfe und hatte sie satt. Dass ich grundsätzlich nicht heirate, das hatte ich genug gesagt, zumindest durchblicken lassen, zuletzt auch gesagt, und zwar auf dem Flugplatz, als wir drei Stunden lang auf diese Super-Constellation hatten warten müssen. Ivy hatte sogar geweint, somit gehört, was ich sagte." (S.31)
1.6 „Homo Faber“: Homo Фабер, Homo faber (лат) - „людина, що робить / робляча”. Ганна дає своєму другу це прізвисько, що стало в романі прізвищем героя, - щоб підкреслити його відмінність від homo sapiens (лат) - „людини розумної”. Ця тема фактично стає головною в романі. Фріш критикує обмеженість світу технікою та нерівноправність чоловіка та жінки. Автор розуміє, що у далекому 1957 році ера техніки та машин лише починається, що її розквіт ще попереду.
„Mein Etschluss anders zu leben“ (S.175) Перетворення Фабера можна прослідкувати протягом його власної „доповіді”. Спочатку Фабер оформлює свою розповідь у вигляді інформаційних блоків - повідомлень, які відбуваються послідовно один за одним й відображають сприйняті ним навколишні умови, тобто усе, що він бачить та аналізує. Варто наголосити, що в „першій зупинці” герой, розповідаючи про „зовнішній світ” стосовно нього нівелює свої почуття, неначе він їх взагалі немає. Фабер неначе протоколює все для когось, чітко і якомога точніше, датуючи і, навіть, вказуючи точний час кожної події своєї доповіді („Bericht“). Він намагається не пропустити жодної деталі, часом повертаючись до деяких подій з метою уточнення. Зокрема, він каже: „In eurer Geselschaft konnte man sterben“. Це беззаперечно справляє враження того, що герой живе в замкненому, маленькому та обмеженому світі із ним самим створеними крайнощами.
Проте ми все частіше і частіше помічаємо, що Фабер - головний герой, який не перестає замислюватися над своїм життям, що безперечно свідчить про його розсудливість, а також про те, що він є людиною чутливою і легко ранимою. Це проявляється перш за все у тому, що він постійно намагається виправдатися перед собою через смерть Сабет.
Іронія долі увесь час спіткала Фабера. Характерним є те, що на початку твору він промовляє наступні слова: „ Ich bin Technicker und gewohnt, die Dinge zu sehen, wie sie sind“. А вже в кінці свого життя повністю змінить свою думку, отже Доля просто „посміялася” із Фабера.
Зокрема, під час польоту, що призводить до вимушеної посадки, Херберт Хенке знайомиться з Вальтером Фабером. Фаберу дуже надокучає цей балакучий та простодушний тип. Іронія долі, у „Другій зупинці” він скаже, що вважає Херберта чи не єдиним своїм другом: „Герберт думает, что я приехал по поручению его семьи либо его фирмы, чтобы вернуть его в Дюссельдорф, и не верит, что я приехал, чтобы его повидать; однако я приехал только ради этого; не так уж много у меня друзей на свете. ” (Homo Faber, ст.55-56 АСТ, М., 2004)
Іронія долі ще й у тому, що Фабера спіткала доля Царя Едіпа, який був жертвою кровозмішення, тобто навіть не знаючи того Едіп убиває свого батька та одружується на своїй власній матері, як йому було передбачено богами. Він намагався втекти від своєї долі, та хіба втечеш від того, що тобі було вже давно кимось іншим визначено? Проте, тут варто зазначити, що з Фабером було усе зовсім навпаки. У той час, як Едіп був грішним сином, що занапастив життя своїх батька та матері, Фабер - батьком, який згубив життя своєї доньки.
Чи є випадковістю те, що Ганна проживає в Афінах? На нашу думку автор не дарма приводить нас у Грецію - країну древньої цивілізації Еллади та міфології, на якій частково базується і Біблія. Невипадковим є і те, що Фабер працюючи на ЮНЕСКО зазнає долю Царя Едіпа, звідки випливає чимало проблематичних питань. Сам герой постійно твердить, що не вірить у долю, що доля не причетна до всіх людських бід. Проте грецька міфологія розглядає все по-іншому, а саме: доля невідворотна, її нам, тобто людям ще при народженні призначають боги і змінити вже нічого не можна; а Біблія в свою чергу стверджує, що „шляхи господні незвідані”, в той час як французи кажуть: “ c’est la vie “. Тобто цими словами ми хочемо сказати, що людина по своїй суті істота недосконала порівняно з вищими силами, що вона обмежена, а її пізнання немічні, перефразовуючи науковців-дослідників літературознавців Пащенків.