З настанням християнства Вергілій анітрошки не втратив свого значення, а скоріше навіть став ще більш популярним. Еклогу IV з її пророцтвом про настання нового світу у зв’язку з народженням якоїсь чудесної дитини в середині століття розуміли як пророцтво про пришестя Христа. Вергілій багато раз трактується як чарівник і чародій, як охоронець міст і цілих народів, входить у коло лицарських сказань і придворної поезії. Данте говорить про себе в «Божественній комедії» як про керований Вергілієм у подорожі по Аду і Чистилищу. Казкові перекази про Вергілія особливо розцвітають протягом XII-XV ст.
З настанням нового часу образ пророка і чарівника Вергілія починає іти в минуле, але зате Вергілій стає предметом постійного наслідування в найбільших представників епосу (Аріосто, Т. Тассо, Камоенс, Мільтон) [14, с.101]. Найбільший французький філолог XVI ст. Скалігер і найвизначніший володар дум в Європі XVIII ст. Вольтер ставили Вергілія безумовно вище Гомера. І тільки з Лессінга починається критичне ставлення до Вергілія, що надалі підсилюється. Російські революціонери демократи Бєлінський, Чернишевський і Добролюбов розцінювали Вергілія як поета, позбавленого гомерівської природності, як поета занадто штучного й у цьому змісті ненародного. Таке розвінчання Вергілія, однак, не означало його повного заперечення, а, навпаки, тільки ставило оцінку Вергілія на правильний історичний шлях.
Радянська оцінка Вергілія — теж суворо історична. Не може бути ніякого абстрактного порівняння Вергілія з Гомером, оскільки кожний з них великий у різному змісті, для різних століть і з різних точок зору. Тільки така історична оцінка і саме цих творів, і їх світової ролі в стані усунути всі ті однобічності розуміння, що були в минулому, і створити правильне уявлення про них для дійсного часу.
Отже, можна зробити такі висновки:
· Вергілій був джерелом натхнення для Пропорція, Сілія Італіка та Стація. Його талантом захоплювався Августин.
· На протязі століть Вергілія сприймали як пророка та чудотворця. Поет став героєм багатьох чисельних легенд, в яких він виступає в особі мага чи чорнокнижника. В «Божественній комедії» Данте він є втіленням земного розуму та супроводжує флорентійського поета по кругам пекла.
· В культуру та літературу нового часу Вергілій увійшов як величний гуманіст, який показав велич людини та трагізм її існування.
· Ім'я Публія Вергілія Марона пов'язують перш за все з «Енеїдою», котра займає цілком особливе місце в світовій літературі: це — «перша епічна поема, яка є плодом одноосібної творчості і, хоч не сягає своїм корінням до народив міфів та переказів, стала наскрізь національною епопеєю» [15, с.34]. «Енеїда» - це «синтез розвитку античного епосу - дивний сплав гомерівської традиції, творчих шукань елліністичного письменства та літературного досвіду римлян». Це знаменна пам'ятка античності часів Августа.
· Вплив «Енеїди» на світову літературу важко переоцінити. «Енеїду» схвально оцінили Вергілієві сучасним Горацій, Овідій, Проперцій, його самого італійці шанували за життя, а героїчна поема була найулюбленішою і головною книжкою шкільної молоді, до віршів Вергілія з «Енеїди» часто вдавалися в щоденному житті. Вся подальша римська література розвивалася під впливом «Енеїди». «Енеїду» коментували, складам словники.
· У середні віки твори Вергілія переписували й читали в монастирях; писалися перекази й наслідування «Енеїди». Відомими у XII ст. були анонімний французький твір «Роман про Енея» та куртуазний роман німецького поета Генріха Фельдеке «Енеїда».
· В епоху Відродження за взірець для своїх творів брали Вергілія Франческо Петрарка (поема «Африка»), Торквато Тассо («Визволений Єрусалим»), Ронсар («Франсіада»), Камоенс («Лузіади»). Славу Вергілія теоретично утвердив у своїй «Поетиці» (1861) французький гуманіст Юлій Цезар Скалігер. З-поміж шанувальників поезії Вергілія слід назвати Мішеля Монтеня («Проби») [15, с.34].
· У літературі XVII-XVIII ст. Вергілієві твори високо цінували і орієнтувалися на них Мільтон («Втрачений рай»), Вольтер («Генріада»), Клопшток («Мессіада»). Високо цінували епопею Вергілія Буало, Расін. Проте у XVIII ст. спочатку в Англії, потім в Німеччині почали виступати проти надмірного культу автора «Енеїди»: перевагу віддавали Гомерові (англійський поет О. Поп у передмові до свого перекладу «Іліади» (1714); німецький письменник і теоретик мистецтва Г.- Е. Лессінг у трактаті «Лаокоон, або Про межі живопису та поезії» (1766). Сповнений пошани до Вергілія Гегель («Естетика»), підкреслює вторинний характер його творчості. Суворіше за Гегеля критикує Вергілія Шеллінг у своїй «Філософії мистецтва» [15, с.34].
· Критика XIX ст., відзначаючи високу майстерність Вергілія. його стиль, негативно ставилися до його риторичної патетики. Ідеалізації життя і абстрактності окремих образів.
· Дослідження початку XX ст. виявили ступінь оригінальності Вергілія, показали безпідставність абстрактного порівняння його з Гомером, оскільки кожен з них видатний по-своєму. XX століття виявило інтерес до творчості римського поета іменами видатного французького поета Поля Клоделя, французького поета Поля Валері (переклав «Буколіки»), італійця Джозуе Кардуччі (сонет «Вергілій»), визнаного модерніста і новатора в поезії англійця Т.С. Еліота (стаття «Вергілій і християнський світ»), 1945 р. вийшов роман австрійського письменника Германа Броха «Смерть Вергілія» [15, с.34].
1. Полонська К.П. Римські поети епохи принципіата Августа.–М.: Вища школа, 1963. – 410 с.
2. Содомора А.О. Жива античність. – К.: Освіта, 1983. – 420 с.
3. Публій Вергілій Марон. Енеїда. – К.: Дніпро, 1972. – 410 с.
4. Антична література. – М.: Просвіта, 1980. – 493 с.
5. Гаспаров М. Л. Очерки історії римської літературної критики. – М.: Просвіта, 1963. – 390 с.
6. Теорія драми в історичному розвитку. – К.: Освіта, 1950. – 440 с.
7. Голубцов Є. С. Культура Стародавнього Риму. – Т. 1, М.: Вища школа, 1959. – 379 с.
8. Дуров В.С. Історія римської літератури. – СПб.: Пітер, 2000. – 615 с.
9. Антична література. – К.: Освіта, 1976. – 290 с.
10. Історія римської літератури. – Т.1. – М.: АН СРСР, 1959. – 390 с.
11. Грабовський А.В. «Безсмертна лише чистота серця»: «Енеїда» Вергілія й однойменна поема І. Котляревського в запитаннях і відповідях. // Зарубіжна література в навчальних закладах. – 1997. - № 8. – С. 21 – 27.
12. Кочур І. Літературна доля Вергілія. // Всесвіт. –1992. - № 12. – С. 161 – 168.
13. Історія античної літератури. – М.: Вища школа, 1983. – 454 с.
14. Скоріна Л.П. Вергілій в українській літературі. // Іноземна філологія. – Вип. 85. – Львів, 1987. – С. 99 – 105.
15. Тарасова Н.І. Творчість Вергілія у світовому контексті.// Зарубіжна література в навчальних закладах. – 2002. - № 8. – С. 34 – 36.