Стиль "Хоженія" сучасному читачеві може видатися сухим, монотонно-описовим. Проте слід пам'ятати, що він історично й естетично зумовлений. На його формуванні позначилися середньовічне світорозуміння і світовідчуття, а також художні орієнтації того часу. У давній літературі, як зазначає Д. Лихачов, існувала тісна взаємозалежність стилю і жанру, були певні жанрові типи стилю - "літописний", "житійний", "хронографічний" та ін. [8, 70].
Стиль паломницького твору залежав і від тих завдань, які ставив перед собою автор. Він повинен був точно й достовірно розповісти про відвідані святі місця. Це вимагало від нього стриманості, об'єктивності й переконливості. По-діловому, просто ("писал не хитро, но просто"), з переконанням очевидця прочанин повідомляв про побачене на Святій Землі. Основний принцип його розповіді - прагнення до правдоподібності, достовірності - стає до певної міри й естетичним принципом, стильовою домінантою.
Правдоподібність у "Хоженії" Данила досягається передусім деталізацією опису. У розумінні паломника, докладний опис, точність, достовірність - це засоби для відтворення живого враження. Не випадково давні прочани приносили з Палестини на батьківщину гілочку пальми (звідси й назва - паломник), аби довести землякам, що вони побували на Святій Землі. Давній руський пілігрим прагне довести це описом живих вражень.
"Хоженіє" вражає топографічною означеністю. Данило вказує на великі відстані (від Кіпра до Яффи - 400 верст, від Царграда до острова Род - 800, від Рода до Яффи - 800), на відстані між містами-сусідами ("Вивания же от град Иерусалима вдалъе двою версту"; "от Кузивы до Иерихона 5 верст"; "от Кифы до Акры верст 15"). Визначає він також і розміри споруд, називає кількість архітектурних деталей ("есть же церковь та Воскресение образом кругла, всямокачна: и в длъ и в преки имать же сажень 30"; "двери же имать шести, а на полатех столпов имать 16"), окремих предметів ("лавица же святаа, идъ же лежало гъло Христово, єсть в длину 4 лакот, а в ширину 2 лакти, а возвыше полулакти"). Автор "Хоженья" вказує навіть напрям, орієнтує у просторі: "на правую руку", "на левую руку". Оперує паломник зрозумілими для руського читача одиницями виміру - "верста", "лакот" (лікоть), "сажни", деякими описовими означеннями - "яко стружия выше", "выше копея", "близь яко довержет человек", "яко дважды дострелити может", "яко довержет человек каменем малым" та ін.
Багато вимірів і досліджень Данило проводив особисто. "Йому недостатньо було тільки бачити, - слушно зауважував В. Переверзєв, - йому треба було обов'язково підійти впритул до кожної святині, фізично торкнутися її, відчути особливий, чудесний смак святості. У своєму прагненні опинитися у відчутній близькості до кожної біблійно-християнської святині Данило невтримний, виявляє надзвичайну впертість, відвагу і винахідливість" [11, 47]. Гора Фавор, наприклад, важкодоступна для мандрівників, та все ж руський ігумен із великими труднощами вибирається на неї, бо ж гора - свята: "Есть гора та вся камена, лъсти же на ню трудно и бъдно велми по камению, муками на ню лъсти, путь тяжек велми, едва бо на ню возлъзохом" [3, 96]. Описуючи Тиверіадське озеро, Данило пригадує, що Христос любив їсти рибу з нього. "И есть сладка в ядъ рыба та паче всякое рыбы, - переконує він читача і для більшої достовірності додає: "И ях сам рыбу ту многажды" [3, 90]. Для того, щоб повідомити про глибину Йордану, ігумен сам вимірює її: "измърих и искусих сам собою, ибо пребродих на ону страну" [3, 52]. Описи Данила були настільки точними в деталях, що кілька століть правили за своєрідний довідник.
Правдивість розповіді мандрівник не тільки засвідчував на словах ("не ложно, но по истине, яко видъх, тако и написах о местах святых"), а й аргументував свої описи цитатами зі Святого Письма, співвідносив враження про відвідані ним місця з легендарним та апокрифічним матеріалом.
Давній руський паломник, пройнятий духом чернечого смирення, був переконаний у тому, що в розповідях про святі місця звичайні людські емоції зайві - допустиме лише релігійне благоговіння, "умыление". Данило, очевидно, свідомо уникає висловлювання надмірних емоцій та суб'єктивних вражень. Та й церковний етикет (не забуваймо, що Данило був ченцем) вимагав од нього стриманості, уникнення пишномовності стилю (автор кілька разів указує, що він, на відміну від деяких прочан, пише "не ложно").
Однак емоційне сприйняття побаченого помітно проривається в описах найвідоміших християнських святинь: "И ту поклонихомся святому гробу тому... и идохом, радующеся" [3, 28]; "И бывает тогда радость велика всякому христианину, видавше святый град Иерусалим; и ту слезам пролитье бывает от верных человек" [3, 32]. Емоційно й динамічно переказано одну з біблійних легенд: "В той же горъ, в том же лъсъ бысть Авесалом, син Давидов; туда бо біжаше от бідъ отца своего, и ту внесе его мъска (лошак) в чащю ліса того, и я главу его за власы, и съя с мщате, и повисе на древе высоко и ту устрілен бысть в сердце 3-ми стрелами, и тако умре на древъ том" [3, 68].
З піднесенням, прагнучи надати зображуваним картинам винятковості й особливої схвильованості, описує Данило великодню ніч. Йому важко передати свої почуття і враження, радість і релігійний трепет натовпу при Гробі Господньому. А тому він робить відступ у розповіді й розмірковує: "Иже бо не видів тоа радости в то день то не иметь въры сказающим о все том видении; обаче мудрий и вірний человъци въруют в всласть послушають сказания сего и истины сеа..." [3, 112].
Розповідаючи про хрещення на Йордані, Данило вказує на урочистість і масштабність свята, яке відбувалося опівночі. Його вражає "множество народа", безліч запалених свічок. Ця зорова картина доповнюється зауваженням, що "всю нощь ту пъние бывает изрядно" [3, 54].
Душевна піднесеність, ліризм властиві й розповідям про природу, екзотичні ландшафти християнського Сходу. Щоправда, арсенал художніх засобів автора "Хоженія" небагатий. Він охоче використовує риторичні кліше, вироблені тогочасними книжниками: "Есть церквь Святая Святых дивно и хитро создана мосиею издну, и красота ея не сказанна єсть... извну написана хитро и несказанна" [3, 42].
Не завжди знаходячи емоційно виразні слова, Данило своє захоплення віддає так: "велико велми", "зъло красно", "хитро мусиею украшено изрядно", "твердо и дивно хитростию врата суть сделана", "исписана добръ", "поле красно и равно" та ін. Епітети добираються залежно від враження. Про небезпечний і важкий перехід у горах мандрівник пише: "и есть путь страшен и тяжек зъло" [З, 82]; одна місцевість здається йому "красна и чюдна зъло" [3, 86], інша ж - "страшна и грозна велми" [3, 86]. Як бачимо, свої емоції Данило виражає переважно за допомогою словосполучень, які передають міру якості і ступеня. Своє захоплення Кіпром ігумен висловлює, вдаючись до перебільшення в кількісних характеристиках: "Кипр есть остров велик зъло, и множество в нем людии, и обилен есть всім добром" [3, 30].
Автор "Хоженья" відчуває красу природи: "И ту есть поток, воды исполнен, и течет красно по камению в Йордан" [3, 52]. Та будучи людиною, близькою до землі, представником землеробського народу, до якого навіть чужа природа повертається передусім своєю продуктивною стороною, Данило усвідомлює прекрасним те, що може бути корисним. Тому й додає: "Вода та студена зъло и сладка велми" [3, 52], - тобто смачна, корисна для вживання. Подібні міркування помічаємо й в описі Йордану, де подається докладна характеристика річки з погляду її користі для навколишніх мешканців та мандрівників. А Ієрихон привертає увагу не тільки тому, що це святе місце, а й тому, що навколо міста "земля добра и многоплодна", "и всякого древеса многоплодовита суть" [3, 54].
У розповідях про Святу Землю чітко виявляються патріотичні настрої Данила; для яскравішого зображення побаченого він проводить паралелі з рідною природою, що надає описам особливого ліричного звучання, теплоти. Зокрема, Йордан автор порівнює з річкою Снов, невисокі дерева "на купъли" у нього, "аки вербъ подобно есть", невідомі для нього чагарники схожі на лозу [3, 52]. У розділі про виготовлення фіміаму (пахучої смоли) маємо такі паралелі: дерево "зигия" - "яко олха образом", інше дерево - "образом, яко осина", "исходит из древца того червоточина та, яко отруби пшеничны, и падают от древця того, яко клей вишневый" [3, 30].
Прагнучи до лаконізму, Данило насичує фразу максимумом інформації. Тому трапляється, що поряд в одному реченні стоять різнопланові повідомлення: "А от Мелетинии до Ахия острова верст 100; и ту лежить святый мученик Исидор, и в том острове ражается мастика, и вино доброе, и овощь всякий" [3, 28]. По суті, тут три повідомлення, і лише одне з них стосується святого місця.
Розповідь Данила про Святу Землю в цілому спокійна, розмірена, виважена, але у згадках про важку, а то й небезпечну дорогу письмо начебто прискорюється, фрази стають не такі розлогі, набувають уривчастості. Описуючи шлях від Єрусалима до Йордана, автор "Хоженія" досягає виразного емоційного забарвлення своєї оповіді добором епітетів, експресивною побудовою фрази (повтор сполучника "і", інверсія): "И есть пут-ет тяжек велми и страшен и безводен; суть бо горы высоки камены, и суть разбои мнози, и разбивают в горах тех и в дебрех страшных" [3, 50].