Праві й непорочні [с. 80].
Поєднання в одному логічному ряду епітетів “правий” і “непорочний”, різнопланових за значенням і таких, що пояснюють предмет з різних боків, породжувало смислову неузгодженість. Виправивши “правий” на “справедливий”, автор досягає єдності характеристики, відповідної її спрямованості:
Ви оба з усіх звірів
Справедливі й непорочні [с. 78].
У новій редакції, цікавій як з боку змісту, так і форми, подається у третьому виданні строфа 22:
Вороги ж мої завзяті Вороги ж мої запеклі
Мусять нині коштувати Десь там нині теплі:
Лютість царського гніву. Царський гнів їх б’є всіх трьох:
Кіт, Неситий і Бурмило Кіт, Неситий і Бурмило
Мусили стулити рило Мусили стулити рило,
Й мандрувати у тюрму [с. 82]. Ще й попали в темний льох [с. 80].
У першому рядку тут усунуто невдалий епітет до слова “вороги”. Зрозуміло, що вороги бувають “запеклі”, а не “завзяті”. Нова редакція другого рядка значно багатша як образ і забезпечує повнозвучну риму до слова “запеклі” ( “запеклі” – “теплі” ). Невдало римувались третій і шостий рядки. Рима була тут чисто умовною і будувалась на штучному наголосові до слова “гнів” ( “гніву” – “тюрму” ). Нова рима ( “трьох” – “льох” ) точна й повна.
Доопрацьовувалась восьма пісня й у плані прямого розширення тексту. У другому виданні вона закінчувалась строфою:
А поганий той Лисюра,
Що так вибрехавсь від шнура,
Він є винятий з-під прав:
Хто де здибле сю облуду,
Може вбить його без суду
І не буде кари мав [с. 90].
У третьому виданні текст пісні доповнюється ще п’ятьма новими строфами, які становлять логічну кінцівку і містять розгорнуту у сатиричному плані негативну оцінку однієї з жертв Лисової підступності – Цапа Базилія. Характеристика ця написана у формі байки, яка побудована на своєрідному переосмисленні народного прислів’я “Пропав ні за цапову душу”.
Останні чотири пісні ( 9-12 ) у виданні 1902 р. змін фактично не зазнали. Тут трапляються тільки поодинокі виправлення стилістичного характеру, які не позначалися на змісті.
§ 3. Четверте та п’яте видання поеми “Лис Микита”. Питання вибору основного тексту
Четверте видання поеми, здійснене у 1909 р., є майже точним повторенням третього. Зміни, внесені в його текст, зовсім нечисленні і малозначні. І все ж враховувати їх конче потрібно, оскільки вони є виявом творчих пошуків автора і продовжують, хай і в частковостях, лінію на подальше удосконалення твору.
Важливими з цього погляду є лексичні виправлення, заміни окремих слів, які, хоч і не вносять зміни у ритміку чи строфіку віршів поеми, сприяють проясненню або уточненню змісту окремих місць твору. Всього таких правок у поемі шість ( вказуються пісня і строфа ):
Зрушив душі всіх звіряк Зрушив душі всіх хижак ( 4,22 )
Із Бурмила торбу вгріте Із Бурмила торбу здріте ( 8,7 )
Ні ніч види, як Сова Ні понурі, як Сова ( 9,6 )
Все обдумувати вмиг Все обдумувати в один миг ( 9,13 )
Вся рідня тут знаменита Вся рідня тут знак омита ( 12,11 )
Повну кухню навалю Повну кухню наловлю ( 12,30 ).
Ще в двох випадках з метою досягнення кращого звучання відповідних віршових рядків ті самі слова подаються в інших формах:
Я не є баран звичайний
Шкапа як не зарегочесь
Та з лошатем потеркочесь
Я не єсть баран звичайний [с.22].
Шкапа як не зарегоче
Та з лошатем потуркоче [с.36].
Про одне різночитання в тексті десятої пісні ( строфа 26 ) треба сказати окремо, оскільки тут має місце не авторська правка, а звичайна друкарська помилка. У третьому виданні початок цієї строфи виглядав так:
Чи ж не маєш ти, признайся,
По дванадцять, по п’ятнадцять
І по більше ще жінок? [с.97].
У наступному, четвертому, виданні це місце подається з деякими змінами:
Чи ж не маєш ти, признайся,
По двадцять, по п’ятнадцять
І по більше ще жінок? [с. 105].
Відмінність полягає в тому, що на місці числівника “дванадцять” поставлено “двадцять”. Вважати таке нове написання авторським нема абсолютно ніяких підстав, бо воно позбавлене доцільності, незрозуміле і не може бути ніяким способом пояснене. З усього видно, що тут має місце друкарська помилка. Про це, наприклад, переконливо свідчить те, що введення числівника “двадцять” замість “дванадцять” веде до порушення логіки думки, яка розгортається по висхідній – “По дванадцять, по п’ятнадцять І по більше ще...”.
Розглядаючи видання 1909 р. як джерело основного тексту поеми, згадану обставину треба мати на увазі і враховувати.
Останнім прижиттєвим виданням поеми “Лис Микита” є київське видання 1914 р. Його текст не повторює попереднього, а має значні відмінності, в тому числі ідейно-художнього характеру.
Якщо підійти формально до поняття про останню авторську волю, то саме видання 1914 р., як останнє прижиттєве, треба було обрати за основний текст твору. Однак є цілий ряд важливих моментів, які роблять таке рішення неможливим.
Основним і найважливішим тут є питання про характер правок та їх приналежність автору. Позитивної, ствердної відповіді на нього бути не може. І ось з яких міркувань.
Відомо, що І.Франко мріяв про видання “Лиса Микити” на Наддніпрянській Україні і робив у цьому напрямі певні кроки. Згадки про це знаходимо у передмовах до третього і четвертого видань поеми. У першій з них є таке важливе свідчення: “...зачуваємо, в Росії приготовляють окреме видання “Лиса Микити”, підлажене більш для розуміння тамошнього народу” [ 35,57 ]. Тут, як бачимо, є пряма вказівка на те, що видання, яке готується в Росії, здійснюється без участі автора ( він про нього тільки чув ). По-друге, видання це буде пристосоване до тих умов, тобто відповідно відредаговане з огляду на цензуру.
Важливі дані про характер видання, яке готувалося в Києві, містяться й у передмові до четвертого видання: “Київське ілюстроване видання, про яке було згадано в передмові до третього видання, ще й досі лишається невиконаним планом, хоча цензурні строгості, що стояли на перешкоді давнішому виданню в Києві, тепер належать до минувшини”[ 35,58 ]. Звідси ясно, що І.Франко говорить у 1909 р. про те саме видання, про яке чув ще в 1902 р. А загадка про цензурні перешкоди як “минувшину” означає, що на той час видання було підготовлене, але затримувалось з друком. Знову ж таки ясно, що для цього видання письменник ніякої прямої причетності немає.
В останній передмові ще є згадка про київське видання як ілюстроване. Таким воно насправді і вийшло у 1914 р. У цьому ще одне підтвердження того факту, що видання 1914 р. є саме тим, про яке говорилось у передмовах і до якого письменник не мав відношення. Ще більше переконують нас характер і спрямованість зроблених у ньому правок. Наводимо найосновніші з них (вказується строфа ):
Пісня перша
Він царя б жидам на шкуру Він всіх нас жидам на шкуру ( 25 )
Пісня п’ята
Православні, чесні люди! Признаюся, чесні люди! ( 23 )
Пішки до святого Рима Пішки до Пелопонезу ( 28 )
Пісня сьома
Що за спосіб се і що я, Що за спосіб се і що я,
Піп, чи дяк, чи паламар? Сповідник чи паламар? ( 12 )
З тих гріхів, що непрощені: З тих гріхів, що не покриті:
Поросятка нехрещені. Поросятка, бач, немиті ( 14 )
Там я похрещу діток Там обмию я діток ( 15 )
Похрещу, обмию з бруду Так, усіх обмию з бруду ( 16 )
Чесна, бач, свиня й побожна Чесна, бач, свиня й художна ( 16 )
Ну,- міркує,- річ побожна Ну,- міркує,- річ художна ( 17 )
Се свиня дітей хрестить Треба ж їй діток помить ( 17 )
Ну, гляди ж святошу тую Ну, гляди ж чистуху тую ( 20 )
Православний чи католик, Чи я кролик, чи я волик,
Щоб свиней хрещених їв? Щоб свиней умитих їв ( 20 )
Пісня восьма
Поблагослови в се свято Поблагослови завзято ( 1 )
Та що вдієш! Що боже, Та що вдієш! Що гоже,
Богу треба заплатить Гожим треба заплатить ( 2 ).
Пісня дев’ята
І сам цар грабує чисто І сам Лев грабує чисто ( 24 )
Що ж, купуйте, люди божі Що ж, купуйте, добрі люди ( 31 )
Пісня десята
І цариці полюбивсь Львиці навіть полюбивсь ( 11 )
Мимрю: “Господи, воззвах” Мимрю, як верзеться в снах ( 25 )
В сні почув я голос з неба В сні почув я голос Феба ( 31 )
І безбожник. Тож іди Ошуканець. Тож іди ( 32 )
Чи святе беру на сміх Чи тебе беру на сміх ( 34 )
Не постився, не молився Ще з життям я не простився ( 38 )
Видко, бог судив, любий Видко, так судилось, любий ( 44 )
В рай блаженний увійшов У нове життя ввійшов ( 44 )
В світ загробний, безконечний На той другий світ безпечний ( 46 )
Бачиш, голос мій чудесни Бачиш, голос мій чудесний
Так сподобався попові, Так вподобав муж той чесний,
Слава скрізь о нім така, Що годує Кобзаря, -
Що в єпископськім соборі Мав при нім я учнем стати,
При архієрейськім хорі А тебе він мав узяти
Мав я стати за дяка Двом нам за поводиря ( 47 ).
Три каноніки прийти Три післанчики прийти ( 49 )
Запросить на паламарство Запросить на поводирство ( 49 )
Для мерзкого паламарства Для мерзкого попрошайства
Зрікся б ти і неба й царства Зрікся б ти свого хазяйства ( 52 )
Мов святії та побожні Уже ситі, не порожні ( 52 )
Богомільний, чесний звір я Миролюбний, чесний звір я ( 68 ).
З першого погляду впадають в око штучність і надуманість внесених у текст поеми видання 1914 року виправлень, їх заданість і підпорядкованість цензурним вимогам. З кількох десятків правок не можна назвати жодної, яка б виглядала органічною, такою, що повністю вписувалась би в зміст твору. Навпаки, більшість з цих виправлень виглядають нелогічними, навіть абсурдними. Послідовна заміна слів “цар”, “цариця”, а також термінів релігійно-церковного вжитку ( “бог”, “святий”, “грішний”, “хрещений”, “піп”, “паламар”, “канонік” тощо ) призвела в багатьох моментах до викривлення змісту, деформації ідейно-художньої концепції твору.