В іншому місці ( строфа 40 ) завдяки внесеній поправці усувається логічна неузгодженість:
Півгодини ловлю тутка,
Піввідра набрав вже хутко [с.83 ].
Зміст вислову “Піввідра набрав вже хутко” аж ніяк не узгоджується з попереднім: півгодини – це вже не хутко. За логікою дії тут мало б бути щось таке: піввідра вже скоро набереться. Редакція цього тексту і була здіснена саме під таким кутом зору:
Півгодини тут лапаю,
Піввідра вже ось їх маю [с.125 ].
Деяка невиразність думки була характерна і для строфи 50. щоб усунути її, поет вдається до продуманої перебудови трьох останніх рядків: два з них переставляються місцями, а третій подано у новій редакції:
Що їй там прийшлось набрати, Навіть в казці не сказати
Сього в казці не сказати – Кілько їй прийшлось набрати
Все на радість тих п’яниць [с.86 ]. Сукуватих паляниць [с.128 ].
І в цій пісні проведено ретельне редагування мови, яке в основному зводиться до заміни діалектизмів словами літературної мови:
Видання 1891 року Видання 1896 року
Всі на нього вперли взори Всі на нього вперли очі ( 2,2 )
Ти ще смієш ту являтись? Ти ще смієш тут ставати? ( 3,2 )
І проклятий Цап подох І проклятий Цап іздох ( 6,4 )
Сли мій скарб Се ж мій скарб ( 7,4 )
Царські очі перед мнов Ваші царські очі знов ( 15,3 )
Що ти їш таке, Микитко? Що се ти їси, Микитко? ( 22,1 )
Що ж, сли жадну не спіймаю Що ж, коли їх не спіймаю ( 23,2 )
Сніг був, студень без пардону Сніг був, вітер на болонню ( 24,4 )
Тітко,- Лис мот, - дякуй богу Тітко,- Лис рік,- дякуй богу ( 30,4 )
Люди люті туж надбігли Люди люті, гульк, надбігли ( 31,4 )
Якби добра вна та чесна Будь вона порядна й чесна ( 37,1 )
При цімброваній керниці При цімброваній криниці ( 37,1 )
Хто ту вийме мя в ту пору? Хто ж мене підтягне вгору ( 38,55 )
Що аж сперли ї кольки Що аж сперли в бік кольки ( 45,3 ).
Дванадцята пісня другого видання текстуально збігається, за винятком деяких незначних відмінностей, з піснею дев’ятою, якою закінчувалась поема у першому виданні. Поправки, зроблені при підготовці другого видання, мають двоякий характер. Перші з них, а їх всього три, стосуються змісту і цілком виправдані з погляду логіки розвитку дії. Так, у третій строфі повністю перероблено останні три рядки:
Так при ліжку Лиса ставши Так при ліжку Лиса ставши
І його за руку взявши, І його за руку взявши,
Малпа Фрузя прорекла. Малпа Фрузя прорекла.
Покоївкою в цариці Всю ту ніч вона не спала,
І посестрою Лисиці Все за Лисом промовляла,
З дівочих літ була[ с.89 ]. Де в кого могла [с.131].
Як бачимо, друга частина строфи в обох виданнях має зовсім різний зміст. У першому виданні розкриваються становище Фрузі при дворі та її стосунки з родиною Лиса. У другому йдеться про ті заходи, які вживала Фрузя, щоб схилити на бік Лиса якомога більше придворних. Ця правка не випадкова, вона продиктована змістом десятої пісні, де була вже згадка про Фрузю, зокрема про її становище при царському дворі:
При дворі коло цариці
Є на місці фельдшериці
Малпа Фрузя, удова:
Ніби лікарка потрошка,
Ніби Знахарка, ворожка,
А вродлива, як сова.
Хоч давно вже не панянка
І страшна емансипантка,
Всіх ненавидить мужчин,
А до мене потихеньку,
Чує щось її серденько,-
Звісно, що не без причин [с. 110-111].
Така характеристика Фрузі явно суперечила тому, що про неї говорилось в останньому розділі першого видання, який залишився заключним і в другому. Тому автор вилучає це місце у дванадцятій пісні, замінивши його словами про старання Фрузі на користь Лиса Микити, в яких знаходить логічне продовження тема протекції, також намічена ще в десятій пісні.
Істотна правка внесена у строфу 36, де ґрунтовно відредаговано заключні рядки:
А в Микиту дух вступає, А Микита поки рюмав,
Сли часу хоч на хвильку має, Хитрість вже нову обдумав,
То ще й невеликий шлях [с. 97 ]. Як минувся перший страх [с.139 ].
В обох випадках йдеться про стан Микити під час поєдинку з Вовком. Але якщо у виданні 1891 р. про це сказано дуже загально і невиразно, то у новій редакції головним стає оціночний момент, підкреслення таких рис Лиса Микити, як хитрість, уміння знайти вихід із найскладнішого становища.
Значного доопрацювання зазнала кінцівка поеми. Остання строфа у першому виданні не сприймається як єдине смислове ціле – вона розпадається на два складники, логічно не пов’язані між собою, що створює враження певної незавершеності:
Цар сказав: “Іди, мій друже!
Я й цариця раді дуже,
Щоб весь смуток їх утік”.
Тут кінчиться наша казка,
Сли нової слухать ласка,
Приходіть на другий рік [с. 100 ].
На основі цієї строфи у другому виданні створено дві, у кожній із яких розгортається і конкретизується зміст її компонентів:
Цар сказав: “Іди, мій друже!
Я й цариця раді дуже,
Що весь смуток їх пропав.
Маєш дозвіл на три днини,
А вертай же разом з ними,
Щоб я тут їх привітав!”
Тут кінчиться наша казка.
Всім, хто слухати був ласка,
Дай же боже много літ!
Най і наш весь сум пропаде!
А тим, хто нам коїть зради,
Най зійдеться клином світ! [с. 142 ]
У дванадцятій пісні зроблено і чимало дрібніших правок, переважно мовностилістичного плану. Так, пошуки глибших і точніших рим зумовили перестановку окремих слів у третьому і шостому рядках строфи 48:
Там десь жінка й діточки Жінка й діточки десь там
Сам я їм подам звістки [ с.100 ]. Сам я звістку їм подам [ с. 142 ].
Окремі виправлення мають на меті поліпшення ритмомелодики вірша, усунення важкого для вимови збігу приголосних, повторення однотипних звукосполучень:
Най се з тим часом іде В мене з тямки не зійде ( 5,3 )
До побіди двигнуть тя Доведуть все до пуття ( 16,3 )
Ти заплату ту приймеш Ти заплату відбереш ( 26,6 ).
Послідовно здійснювалась, як і в попередніх розділах, мовноправописна редакція:
Видання 1891 року Видання 1896 року
Ні за лоб тя не вчепивсь Ні за лоб тебе не ймивсь ( 13,6 )
Вкруг обступлене товпою Вкруг обступлене юрбою ( 19,5 )
Не мине тя Ти дістанеш ( 38,3 )
Був би з’їв го Був би з’їв його ( 43,2 ).
Порівняльний аналіз текстів першого і другого видань поеми “Лис Микита” засвідчує величезну роботу автора, спрямовану на дальше художнє удосконалення твору. Доопрацювання здійснювалось у різних напрямках, насамперед – сюжетно-тематичному. У другому виданні поема була значно розширена, замість дев’яти пісень стало дванадцять ( три з них зовсім нові – 4, 7, 10 ), що збільшило її обсяг майже на третину. Введення нових розділів і розширення уже існуючих значно поглибили образну систему твору.
Важливе смислове навантаження несуть і численні виправлення, що стосуються окремих місць тексту. Мовностилістичне редагування, послідовно проведене через увесь твір, значно наблизило його мову до норм літературної.
Зміни, внесені в поему у другому виданні, настільки вагомі, що позначились на її художній структурі та концептуальній основі. Усе це дає підстави для висновку, що у виданні 1896 р. І.Франко дав нову і більш досконалу в ідейно-художньому плані редакцію поеми “Лис Микита”.
§ 2. Третє видання поеми новий етап на шляху дальшого
вдосконалення твору
Третє видання поеми “Лис Микита”, здійснене у 1902 р. При його підготовці у текст було внесено чимало поправок, хоч і не таких значних, як у другому, але також важливих у художньому плані. Їх характер і спрямованість у загальних рисах визначив сам письменник у передмові до третього видання: “Я не вважав потрібним розширювати ще далі старе оповідання або перероблювати його часті. Але, проте, користуючись почасти увагами наших знавців, а головне деяких учителів, а почасти й своїм власним язиковим почуттям, не в однім далі розвиненим супроти 1896 р., я перед друком шліфував та перебудовував не одну строфу, усуваючи дещо таке, що мені тепер видається менш відповідним або слабшим...”[ 35,57 ].
Що саме нового було внесено в поему при підготовці третього видання і наскільки воно позначилось на художній тканині твору, можна конкретно визначити через зіставлення текстів видань та аналіз зроблених виправлень.
Усього в новому виданні зроблено понад сорок різних поправок. В окремих випадках вони ведуть до розширення тексту, але в більшості – до уточнення змісту, поліпшення художньої якості.
Уже в першій пісні зміни торкнулись епізоду про Вовка-геометра, який з’явився у поемі тільки в другому виданні. Зокрема, у новій редакції подається строфа 16:
Видання 1896 року
Як вони там кляті бігли,
Як вони доскочили до ціли –
Я не тямлю. Се було
Ніби грім – таке страшенне
Разом гопнуло на мене
В зад, оба бока, в чоло [с. 6 ].
Видання 1902 року
Ледве крикнув Лис Микита,-
Гей, як рушили з копита
Барани у той сам час!
А як збилися докупи,
То вам наче штири ступи
В мене гопнули нараз [с. 4 ].
Зміст стофи в обох виданнях ідентичний: йдеться про відчуття Вовка в той момент, коли на нього з різних сторін налетіли чотири барани і вдарили щосили. Але якщо в першому випадку відчуття Вовка передані непереконливо, вони суперечливі за суттю і неточні, то у другому для них знайдено надзвичайно цікаву й яскраву форму вираження, вони виглядають дуже правдоподібно. Перша частина строфи з погляду логіки взагалі досить не чітка. Вовк, який з повною серйозністю збирався розсудити баранів саме так, як запропонував Лис, не відчуваючи ніякого підступу, не міг бути з самого початку у такому стані, щоб “не тямити” нічого, хоча барани ще не добігли до нього. “Не тямити” він міг лише після удару, а не до нього. Тут наслідок випереджає причину.