Другий рівень, за І. Качуровський, "загальнополітичний, у світовому масштабі" "сатира з політичним забарвленням" [36:30] Перед очима Люцифера проходять прибічники різних тенденцій: "четверо, що несуть важкий тризуб", "гурт людей у багряних одягах ", " четверо генералів в уніформі. "Тут уже поруч із глумами маємо трагічний елемент [36:30]: хор в’язнів, хор спалених єврейських дітей. "Релігійно філософське трактування проблем добра і зла". І. Качуровський вважає найвищим рівнем ідейно-тематичного ряду [56:30]. Проблема Добра і Зла трактується в поемі по-фаустівськи. Сучасний світ перетворюється на велику арену боротьби Бога і Диявола, Світла і Темряви, Добра і Зла. Ця боротьба точиться не тільки в реальній дійсності, на землі, що перетворилась у "скорботи тужне житло", а й переноситься на Всесвіт, Універсум, досягаючи своєї кульмінації у "Вальпургієвій ночі". Тут зображено грандіозний двобій – суперечку між Богом і Люципером і його свитою за душу людини" [44:91].
Мефістофель у Гете – однобічний раціоналіст, який послуговується нерідко дотепною, проте завжди егоїстичною софістикою – тим, що Кант назве "здоровим глуздом" і ретельно відрізняє його від "розуму". В особі Фауста він хоче дискредитувати людину як духовну істоту. Ставши супутником Фауста, Мефістофель грає роль "Анти-Вергілія", його завдання полягає в тому, щоб у прямому значені слова ввергнути душу Фауста в Пекло. Для цього він силкується відвернути його від піднесених прагнень і пропонує замість них принади, проти яких, як він вважає, людська природа безсила. Тобто укладає з Фаустом контракт, за яким "душа його буде належати Дияволу, якщо він не відмовиться від принад". Фауст зрозумів сенс життя:
Лиш той життя і волі гідний,
Хто б’ється день у день за них.
Нехай же вік і молоде й старе
Життєві блага з бою тут бере.
Коли б побачив, що стою
З народом вільним в вільним краю,
Я міг би в захваті гукнути:
Спинись, хвилино, гарна ти! [25:487]
У поемі Ю. Клена ця ідея є провідною:
Слава ж тобі, о людино, яка по потай
Плинеш човнами по ще не відомих морях!
Предків не маєш? – тож будь тепер сам собі предок
Люди забули легенди? – Нову їм створи
Втратили віру? – Кресли на скрижалях їм кредо.
Щезли герої? – Меча тоді в руки бери. [с. 356]
Легендарний мотив продажу душі дияволу, спільний для багатьох європейських народів, проявляється у третій частині у зв’язку з подіями Другої світової війни у Польщі і презентована постаттю пана Твардовського. [57:235]. Моментом загальної подібності між "Фаустом" і "Попелом імперій" є "лейтмотив злих духів, чий хор... вклинюється у виклад подій" [36:25]. Так, у дії, що має назву "Кабінет Фауста", коли Фауст входить у супроводі пуделя-Мефістофеля, хор духів втручається, щоб звільнити "одного з своїх" від собачої оболонки:
Одного уже зловили –
Обережно, браття миле! –
Як в капкан хитрий лис,
Втрапив в пастку хижий біс.
Тільки глядіть!
Підлість та заграйте,
Все змішайте,
І звільніть його, звільніть!
Якщо ми зможем –
Йому поможем:
Він нашій породі
Теж стане в пригоді [25:51]
У Клена вся третя частина пронизана цим лейтмотивом:
Хвала, хвала тобі, о Люцифере!
Вславляють духи вітрів і болот,
І ті, які посіяли ці печери,
Тебе і мудру Астарто. [с. 327]
В Кленовій епопеї відбувається суперечка між Господом і Люцифером, який створив на землі нову людину "з коріння мандрагори" за своєю подобою:
Не звірячий, а демонічний розум
У них клекоче в теплих черепах.
Я ще додав легкої волі дозу.
На все живе наводить страх
Ота істота хижа і злочинна.
Її боїться кожний птах і звір,
І зветься іменем страшним "людина"
Цей Люциферів новотвір. [с. 327]
У новій людині, яку створив Люцифер, впізнається ідеологія ленінізму:
Вважаючи за божество найвище
Себе саму, в нещадній боротьбі
Вона усіх собі подібних знищить
І викличе творця на бій.
Вона дитина рідна Люцифера
глибокі надра звідає землі
і залітатиму в надземні сфери
на міжпланетнім кораблі. [с. 324]
Слід цілком погодитись з думкою, яка пише В. Сарапин: "Ми не схильні наслідувати пафосний підхід Кленових сучасників, які приписували йому здатність до містичного пророцтва. І все ж треба констатувати, що у варіанті майбутнього, виголошеного Люцифером, як це інколи трапляється в літературі, і не тільки науково-фантастичній, виявляється Касандрин комплекс." [57:236].
Отже, створивши нову людину, Люцифер став "тепер над світом пан". Страшне майбутнє пропонується в поемі:
Ті люди – як ті блохи,
Обскачуть кулю всю, і вже реве
Страшний пожар майбутньої епохи,
Що буде жерти все живе. [с. 328]
До Люциферової когорти належить і новий вождь, який:
... став там на Люциферовому троні,
простягши струнко руку наперед,
немов застигши в мертвім перегоні,
перемий і гострий, як ланцет?
Таким сучасним Мефістофелем зображений Ленін. Він – новий вождь, що "приймає парад великий смерті". (с. 334)
У епопеї поета є цілий ряд нових творінь Люцифера: "Хто, підійшовши, поруч став на троні, / по пас оголений, зіперсь на кант, як римський імператор у короні / із лавра й запашних троянд"; "Жезло марильське у руці... Той грубий? / Коли б це на гетьманському посту / його поставив вождь, він булаву би / собі замовив золоту..."; "А хто це йде з пов’язкою на оці, / дітей забитих тягне на шнурку, / хапає жиденят на кожнім боці / і вішає їх на суку?" [с. 336]. Більшовицькі вожді у "мертвих дуплах душ" лише "бур’ян барвистих ідеалів", вони зображені, як апокаліптичний звір Диявол: "І хтось гряде... не люд, а звір в багрянім сяйві революцій". Ці "потвори, нелюди і звірі" перетворили життя людей на пекло. Л. Косяк зауважує: "Цікаво, що про Леніна і Гітлера Клен говорить майже ті самі слова, передає через образ тіні свою оцінку цих історичних постатей: "Лягає велетенська тінь / низької постаті у пеклі / на простір царських володінь." [с. 149]; або про Гітлера: "то падає на тлі історії твоя страшна і велетенська тінь" [с. 249]. Правління Гітлера, його "діяння" також супроводжується в поемі мотивом бісовицьким, виттям "демонів стовухих" та "вітру-завірюхи", які віщують загибель усього живого". [44:92] Цікавим у цьому контексті є образ Прокрустового ложа, на яке кладуть "кожного небогу":
Біда, як хто по мірці не прийшовсь:
Хто завеликий, тим відрубуй ноги,
Хто замалий – розтягуй вздовж. [с. 337]
Трактування міфу про ложе Прокруста сповнене нового змісту, його використовують для державних інтересів, причому досить предметно:
Це забезпечує державні послуги:
Вгадай, де тут мудрець, де ідіот,
Як, підрівнявши до одного росту,
Знівелювали весь народ! [с. 337]
Господь у поемі Юрія Клена з’являється з "котмою за плечима" в образі мандрівника. Травестія присутня й у цій частині поеми: тут не Люцифер має відібрати у Господа душу, а Господь бореться за душі, відбираючи їх у Люцифера, який став паном на землі, де "зростає людське покоління, / що дасть відставку всім богам" [с. 329]. Господь признає, що Люцифер править душами людей:
Я знаю, випестив ти нову расу,
Диявольським умом обдарував.
Породу демонів, на злочин ласу,
В тіла смертельні вчаклував. [с. 329].
Між Господом і Люцифером відбуваються протистояння, гостра боротьба, основні ідейні акценти якої звучать у діалозі:
Люцифер: Я їх навчу лукавити, вбивати,
Вкладу неспокій, прокляту жагу.
Господь: А я вкладу чуття самопосвяти,
Збуджу за подвигом тугу.
Люцифер: А я зашумлю їх пристрастю до псінки,
Поріддю прищеплю содомський гріх.
Господь: А Я – мов, що на геройські вчинки
Надхне і визволить усіх.
Люцифер: А я покажу до пекла їм дорогу.
В них смак збуджу до мук і катувань,
І будуть з них чорти, лише безрогі,
Не дана бо підлоті грань.
Господь: А Я скажу: "Є чистота і врода".
Ключа до неї дам, щоб стала тих
Лихих, почварних демонів порода
Ще вище янголів ясних.
Люцифер: Старий романтику! Таким, як був ти
Мільйон років тому, ти залишивсь.
Тоді також музику творчу чув ти,
У свій блакитний сон дививсь.
І сотні раз той сон вже розлітався
Мов куля скляна, впавши на граніт.
А ти, а ти... ще не розчарувався
І твориш заново свій світ.
Господь: Дослідник терпить сотні раз поразки,
Але зневірі місця не дає,
І ось п’ятисотий раз, чарівна казка
В реторті дійсністю стає.
Люцифер: Як досі ти ще не здобув патенту
На досконалий світ, то чорт із ним!
Як завжди, від твого експерименту
Лишиться тільки чад і дим.
Господь: На вашім зборищі з моїх сандалів
Стряхаю Я нечисті порохи.
Почавсь одвічний змаг, і в дальні далі
Десь наші стрінуться шляхи [с. 331]