Тому, хто йде крізь бурю й плач [с. 40]
У Біблії сурма символізує не лише інструмент, який сповіщає про прихід Бога, не лише будить і сповіщає волю Всевишнього, але може бути зброєю у боротьбі з ворогами: " Зроби собі дві срібні сурми, куттям зроби їх, і будуть вони тоді на скликання громади та на рушання таборів. І засурмлять у них, - і збереться до тебе громада при вході скиній зборів.
А якщо засурмлять в одну, то зберуться до тебе начальники, голови Ізраїлевим тисяч. А засурмлять на сполох, то рушать табори, що таборують на сході.(...) А коли підете війною в вашому краю на ворога, що гнобить вас, і засурмите на сполох, то ви будете згадані перед лицем Господа Бога вашого, - і будете спасенні від ваших ворогів". [Мав.:10:1-10]
У вірші стикаються дві хвилі у двобої – потужний гул сурмача, який трубить "іншому дорогу", тому, хто
... перетворить у вино
З твоїх криниць зачерпну воду
Сп’яняючи жагою вроди,
В віках співатиме воно
Він обдарує щедро світ
Царською ласкою своєю
І нас одягне, як лілей,
У кольори барвистих літ. [с. 41]
Тут знову поет послуговується євангельською розповіддю про перетворення води у вино, що опосередковано незримо створює ефект присутності Христа, або очікування його близького з’явлення.
Його прихід поет поєднує з символами білого прапору, білим цвітом вишень і яблунь (згадаймо, що в традиції української поетики білі пелюстки вишень є символом згадки про Україну, наприклад, у І. Франка у поемі "Іван Вишенський").
Христос принесе під білим прапором добро, мир і радість людям, зламавши тим самим "жорстокий заповіт":
Він твій жорстокий заповіт,
Мов дерево сухе, зламає.
І білим прапором зламає
Вишень і яблунь білий цвіт. [с. 41]
У вірші Клена є рядки, сповнені ще одним біблійним мотивом – "шлях, накреслений мечем":
Та тільки клич, який вогнем
Вже перескакує по хмизу,
Благословенний дзвін заліза
І шлях, накреслений мечем . [с. 41]
Слова викликають асоціації їх свідченням євангеліста Матвія про Ісуса Христа, який сказав: "не думайте, що Я прийшов, щоб мир на землю принести, - Я не мир принести прийшов, а меча. Я ж прийшов "порізнити чоловіка з батьком його, а дочку з матір’ю, а невістку з свекрухою її" і: "вороги чоловікові – домашні його! Хто більш, як мене, любить батька чи матір, той мене недостойний. І хто більш, як мене, любить сина чи дочку, той мене недостойний" [Мт.:10:34-37]. Двосічний меч виокремлює тих, котрі обрали дорогу повернення до Отця – дорогу, прокладену жертвою на Голгофі, від тих, хто вибрав залишитися з гріхом. Ще одна хвиля, що стискається у двобої – хвиля гріха, що звучить у поезії. У Клена Предтеча відкидає від себе земні спокуси задля виконання своєї великої місії. Гріх втілено в образі Іродіяди:
Хай кличе ревом розкіш міст,
Хай в затишку холоднім саду
Грішний танець Іродіади
Гру похоті вкладає в хист
Мов розбиваючись об мідь,
Відлине хвиля зваб і шалу. . [с. 40]
Відкинувши рішуче "гріх похоті" пророк має виконати свою місію:
А ти, за ким ми в грози йдем,
Такий нещадний і суворий,
Твій плуг тропу нам тільки оре,
Що має ввести нас в Едем . [с. 41]
"Гріх похоті" пов’язаний у Клена з образом Іродіади. Іродіада – дочка Арістовула, внучка Ірода Великого. Була одружена із своїм дядьком Іродом Філіном, але залишила його і зійшлася з братом Іродом Антипою" [10:419]
У біблійній легенді долі Івана Хрестителя та Іродіади тісно пов’язані. Іван Хреститель привселюдно осуджував і картав Ірода Антипу за зв’язок з Іродіадою, вимагаючи відіслати її додому, до законного чоловіка. Довідавшись про це, Іродіада розгнівалась і просила Ірода умертвити Івана, але той не погодився: він знав, що народ любить Івана Хрестителя і в разі його смерті підніме бунт. Тому Ірод наказав схопити Івана, посадити у в’язницю. На бенкеті до дня народження Ірода танцювала дочка Іродіади – Саломея, яка за порадою матері в нагороду за свій танець попросила на тарелі голову Івана Хрестителя. [42:166-167]
Мотиви гріха плоті звучать у сонеті "Книга Бытия", у якому біблійні факти тісно переплетені з сміливою поетичною фантазією. Сонет перекликається з першою книгою Мойсеєвого п'ятикнижжя, яка має назву "Буття". Люди так часто звертались до цієї книги, в якій розповідається про створення світу і всього живого на землі, що вислів "Книга Буття" став крилатим. Перші рядки сонету нагадують третій день Буття, Коли Бог сказав: "Нехай збереться вода з-попід неба до місця одного, і нехай суходіл стане видний" [бут.:1:9]
О, был прекрасный первый волн разбег
И раскаленней солнце в тверди ясной [с. 364]
Проте новостворений світ вже насичений і пройнятий гріхом:
Сходили ангелы с высот алмазных
И вовлекались в дивные соблазны,
И отдавали грешницам весь пыл…[с. 364]
У сонеті-диптисі "Лот" поет звертається до алегоричної біблійної образності, яка наповнює твір органічним поєднанням старозавітних і новозавітних символів. На цю своєрідність диптиху вказує І. Дмитрів: "Характерною ознакою біблійних символів є тілесний зв’язок між Завітами: старозавітний символ має свій глибокий вияв у Новому Завіті, натомість новозавітній символ сягає своїми коренями старозавітних часів" [30:76]. З цього ж приводу Р. Мене зауважує: "Святе Письмо традиційно сприймається як світ символів... Принципова особливість біблійного символізму полягає у тому, що він сам по собі "діалогічний, оскільки репрезентує діалог двох Завітів і двох культур". [?:79]
Зв’язок диптиха зі Святим Письмом (як і "Предтеча") виявляється вже на рівні назви. За біблійною легендою ім'я Лота пов’язане з історією міст Содоми і Гоморри. Про ці міста в Біблії говориться, що "люди содомські були дуже злі та грішні перед Господом" [13:13] Тому Бог вирішив знищити ці міста разом з їх жителями.
Авраам, великий праведник, заступився за жителів Содоми перед Богом, бо там жив його племінник – Лот – людина віруюча, праведна і безгрішна. Два ангели йдуть до Содоми, щоб виконати волю Божу, а водночас попередити Лота про загибель міста. Саме цим мотивом починається твір Юрія Клена:
Коли тобі являтимуться в снах,
Віщуючи руїну, смерть і горе,
Страшні архангели, що двинуть зорі
І долю світу важать на мечах,... [с. 34]
За біблійною легендою, ангели кажуть Лотові: "Уставай, візьми жінку свою та обох дочок своїх, що знаходяться тут, щоб тобі не загинути через гріх цього міста" [19:15]
Лот іще вагався, та ангели схопили за руку його і за руку жінку його, і за руки обох дочок його, і вивели його, і поставили поза містом" [19:16]
Тоді один із них сказав: "Рятуй свою душу, - не оглядайся позад себе, і не затримуйся ніде в околицях. Ховайся на гору щоб тобі не загинути" [19:17] . Цей мотив біблійної оповіді переспівується в наступних рядках вірша:
- Тікай, покинь скарби свої в містах.
Позаду хай шумить вогняне море:
Страшний Содом і проклята Гоморра.
Тебе ж нехай веде у далеч шлях
Не озирайсь, а то кільцями гада
Жахне тобі у вічі чумний дим,
І скам’янієш миттю соляним
СТОВПОМ.
Як бачимо, в поезії має місце трохи не пряме цитування Старого Заповіту. В. Плітка зауважує, що "тире на початку катрена вказує, по-перше на діалог між Лотом і Апостолами (Бут.:13:12-13,17), зумовлений особистісним аспектом ліричного суб’єкта, по-друге, на діалог між синами Ізраїлевим й Ісусом Навином (Об: 6:16-19), зумовлений національним аспектом, по-третє, на "голос гучний, немов сурми", який почув святий Іван на Патмосі (Об.1:10-11) зумовлений загальнолюдським аспектом. Очевидно, шлях антигероя на всіх трьох рівнях: особистісному, національному, загальнолюдському – виявлене бажання підкоритися Слову Божому – жінка Лотова була перетворена на соляний стовп, бо обернулась назад, коли Єгова закликав її залишити місто та йти вперед. Така логіка тричі об’єднує Старий Заповіт із Новим, підкреслюючи спільність езотеричного змісту, який приховано і в Об’явленні" [55:155-156].
Руйнація попередніх життєвих цінностей подібна до спустошення від повені, але у цьому контексті навіть не є покаранням за гріхи, а перш за все – очищенням і оновленням:
Ні, зерна із садка душі твоєї
Ти пронеси крізь бурю і вогонь
У тихому теплі твоїх долонь,
Щоб знав колись хтось викохав лілеї [с. 34]
Бо знов колись лоза горби покриє
І знов постові звінчає скронь
Зазеленіє знову оболонь,
І хвилі весен чорний намул змиє [с. 34]
В. Плітка зауважує, що мотив очищення водою і вогнем є провідним у Книзі пророка Ісаї, алюзією до якої створює Юрій Клен, об’єднавши мотив "живої води" і метафору саду: "і буде Господь тебе завжди провадити, і душу твою нагадує в посуху, кості твої позміцняє, і ти станеш, немов той напоєний сад, і мов джерело те, що води його не всихають" [Іс.:58:8], а у Новому Завіті читаємо: "Коли прагне хто з вас – нехай приходить до мене тай п’є! Хто вірує в мене, як каже Писання, то ріки води живої потечуть із утроби його" [Ів.:7:37-38]. Отже, маємо ще один символічний вияв особи Христа як води живої. Ще одним символічним виявленням Ісуса Христа є виноградне гроно:
Крізь полум’яний шум страшних пожеж
Лови теж ти чуйним слухом дальні дзвони,
Що вітер їх несе з незримих веж.
Майбутні дні, мов виноградні грона,
До рук твоїх крізь дим, крізь град і жар
Схиляють важко свій п’янкий тягар. [с. 35]
Христос пролив кров за людей: "Я – виноградина, ви – галуззя! Хто в мені перебуває, а я в ньому, той рясно зароджує , бо без мене нічого чинити не можете ви" [Ів.: 15:5] . У Старому Завіті виноградне гроно символізувало плодючість, достаток; Новий Завіт наголошує на містичній єдності з Христом, який дає життєдайну енергію тим, хто вірить в нього [30:77] .В.Плітка простежує, що образи-символи кожної строфи другого сонета – зерна та лілеї, лоза та хвиля весен, дальні дзвони та незримі вежі, майбутні дні та виноградні грона – утворюють метафору меси. [55:163].