Серед образів-символів одним із провідних у поезії Юрія Клена є образ далеких дзвонів : "Це далека вершина великої духовності людства, яку люди не раз утрачали або є якої так і не могли досягнути. Шлях до цієї вершини нелегкий і проходить крізь важкі полум’яні роки" [14:66].
У сонеті "Бог" поет звертається до старозавітного Бога часів Мойсея – страшної, караючої сили. У Клена цей образ силою поетичної фантазії переосмислюється: Бог – прихильна до нього космічна сила. Переосмислення відбувається безпосередньо у строфах сонета. У перших двох віршах поет беззастережно сприймає старозавітний образ:
Он был со мной со страхом давних дней,
Такой, как со страниц он дряхлый старик,
В кровавых заревах, седых кошмарах,
Каким его видал в те дни Моисей. [с. 367]
Для порівняння приведемо приклад: як відомо, у книзі "Левіт" із Мойсеєвого пятикнижжя є фраза, не раз повторювана в Біблії, яка є формулою закону помсти: "І кожен, коли робить своєму ближньому, - як хто робив, так буде зроблено йому: ламання за ламання, око за око, зуб за зуб, - яку ваду зробить хто кому, така й буде зроблена йому" [Бут. 24:19-20]. У Новому Завіті ця формула спростовується; Ісус Христос в одній зі своїх проповідей каже: "Прощайте ворогам своїм..."
У трактуванні Клена Бог – добра космічна сила, що розтікається зоряними струмками в цілому всесвіті, допомагаючи жити і творити:
Но я везде собрал его клочками
И, словно плащ, подбросил в небеса.
И там течет он звездными ручьями
Сквозь сонмы солнц, разплетшиих волоса,
Спокойными попутными ветрами
Мне раздувал жизни паруса [с. 367]
У ранніх поезіях, молодий поет, перейнятий юнацьким максималізмом, переосмислюючи істини буття; у трактуванні Бога доходить "до майже блюзнірського образу" [14:66].
Таким ми бачимо Бога у вірші " Добро и Зло, Христос – Люципер", у якому контрастні образи створюють своєрідне й неминуче поєднання: Починається вірш мотивом нерозуміння протиставлення ключових символів буття:
Добро и зло, Христос – Люцифер,
Рожденье – смерть, эдем и ад, -
Все это непонятный шифр
И непонятный мне распад,… [с. 362]
Для ліричного героя "сущность-то всегда едина":
Одно – и сатана, и Бог.
Сливает луч огонь и льдины,
И к Богу много есть дорог [с. 362]
Надією і вірою у прийдешню могутність України сповнений віри "Символ", у якому органічно поєднані біблійні мотиви і національний колорит. Данило – князь у молитві "на горі під ясним дубом, Де хрест зчорнілий з дерева стояв" свої слова звертав до Бога "руки, склавши чашею". Молитва асоціюється з молінням про чашу Ісуса Христа у саду Гетсиманським. Ісус "упав долілиць, та молився й благав: "Отче мій, коли можна, нехай обмине ця чаша мене, та проте, - не як Я хочу, а як Ти". [Мт.: 26:39]. Ішлося про смерть на Голгофі, якої не можна було уникнути, бо інакше не справдилося б обіцяне Богом спасіння грішників: його можна було досягти лише жертовною смертю Сина Божого, Ісуса, Спасителя. Мотив молитви про чашу-долю відтворений у вірші Клена майже повністю. І вірші згадується притча про гірчичне зерно. Доповнена і заново осмислена вона символізує подальше життя у його невичерпному розмаїтті:
І пригадалося забута притча,
Що про зерно гірчичне склав Христос [с. 105]
Притчу про гірчичне зерно Ісус подав, кажучи про Царство Небесне: "Царство Небесне подібне зо зерна гірчичного, що взяв чоловік і посіяв на полі своїм. Воно найдрібніше з усього насіння, але, коли виросте, більше воно за зілля, і стає деревом, так що птаство небесне злітається, і кублиться в віттях його" [Матв.:13:20]
Дозрілий жолудь, що як знак упав в долоні – чаші Данила – князя, теж символізує нескінченність життя.
"Всміхнувся князь, бо вже в уяві бачив,
Як бурий жолудь пагінці пускає,
Як виростає з нього дуб гіллястий,
І як навколо згодом постає
Родина з нових дубів кремезних,
Як по роках зростає темний гай,
Де кубляться птахи в зеленім віті,
А в темних лігвах сплять звірі кудлаті". [с. 105]
Розгорнення поетичного образу є біблійною ремінісценцією, яка будується на основі образів-символів: гірчичне зерно – жолудь:
І все, чим є вагітний час прийдешній,
Поразки потужний дзвін і рокіт слави
У собі крив звичайний, простий овоч,
Життя довічного безсмертний символ,
Борсання Духа – відповідь ясна. [с. 106]
Знак, що подає Бог Данилові – жолудь – нагадує ще про одну біблійну оповідь – знак, даний Божому Гедеонові про перемогу над численним ворогом. У книзі Суддів говориться про сумнів, що охоплює Гедеона і що прохання дати знак, щоб цей сумнів покинув його і сповнив вірою: "Якщо знайшов я милість в очах твоїх, то зроби мені ознаку, що Ти говориш зо мною" [Суд.:6:14]. Гедеон отримав знак, який він просив. І казав Гедеон до Бога: "Якщо Ти спасеш Ізраїля моєю рукою, як говорив, - то ось я розстелю на тоці вовняне руно; якщо роса буде на самім руні, а що всій землі сухо, то буду я знати, що Ти спасеш Ізраїля моєю рукою, як говорив!" І сталося так. І встав він рано взавтра, і розстелив руно, і почавив росу з руна, - повне горня води. І сказав Гедеон до Бога: "Нехай не запалиться гнів Твій на мене, нехай я скажу тільки цей раз: нехай сухо буде на самій руні, а на всій землі буде роса". І Бог так тієї ночі, - і було сухо на самім руні, а на всій землі була роса" [Суд:6,7:36-40]. Жолудь, який впав князеві до рук, простягнених до Бога, є символом, прозрінням крізь віки.
Символічним є також сам образ жолудь – дозрілий плід дуба. У Книзі Суддів говориться про те, як Гедеон за наказом Ангела Господнього: "І Гедеон увійшов до хати, і спорядив козеня, і опрісноків з ефи муки, м’ясо поклав до коша, а юшку влив до горщика. І приніс він до Нього під дуб, та й поставив перед Ним" [Суд:6:19]. Саме під дубом Господь прийняв від Гедеона пожертву. На знак цього під дубом він "збудував жертівника для господа і назвав ім'я йому: Єгова-Шоломі" [Суд.:6:24]. Єгова-Шолом означає "Господь – мир". З волі автора дуб є символом невмирущості, через нього і його плід розкривається майбутнє, передається програма подальших дій:
Коли твій нарід лихо поневолить,
Не кутай скаргами твій рідний край,
Схований для засіву насіння голе.
Дрімає в темній шкарлупці жолудь:
Погрій в руці його, тули до чола,
Вслухайся, як росте прийдешній гай. [с. 106]
Самобутній і невичерпний у своїй творчій потенції світ поезії Клена духовно тісно пов’язаний з українським світом. Історичні шляхи розвитку, своєї Батьківщини поет осмислює через світові образи, складовою частиною яких є біблійні образи, символи, мотиви і ремінісценції. Образ України невіддільний від образів Бога, Ісуса Христа, Матері Божої. Глибока віра поета тісно пов’язана з вірою в щасливе майбуття України, її звільнення від ворожого ярма. Така віра втілена у рядках поезії "Терцини". Довгий шлях, сповнений страждань та поневірянь, закінчиться зрештою перемогою над "драконом" – ворогом Батьківщини:
Зостанься безпритульним до сконання,
Блукай та їж недолі хліб і вмри,
Як гордий флорентієць, у вигнанні.
Та перед смертю дітям повтори
Ту казку, що лишалась, як спомин
Прадавньої, забуті пори,
Як у грозі, у блискавці і громі
Колись страшну потвору переміг
Святий Георгій в ясному шоломі...
І як дракон, звитяжний, поліг. [с. 79-80]
Віра у перемогу втілена в образі святого Георгія, який у легенді переміг дракона, що символізує перемогу християнської віри. Святий Георгій, за легендами, зображений як величний воїн, одягнений в обладунки. Він сидить на коні (звичайно білому – алюзія на чистоту). У руках у нього меч. Його меч вже зламаний і лежить на землі – частина його встромлена в шию дракона. Святий створює алюзію летаргічного сну нації. Як Господь воскресив мертвого Лазаря, що спав чотири дні, так і воскресив він Україну від тьми:
Настане день... світ спалахне, й полуда
Тобі спаде з засліплених очей.
"Світ спалахне" світлом, адже: "Бог є світло: і немає в нім жодної темряви" [Ап. Ів.:1:5] І в цьому світлі Божому постане Свята Софія, ясна й нерушима" [с. 78].
Мотиви вірша-медитації "Софія" перекликаються з сонетом "Христос", де чудо в Кані пов’язане з чудом оздоровлення сліпих, коли їм полуда спаде з очей, бо Христос – "світло світу", із воскресення Лазаря, бо Христос – "воскресіння і життя".
Поет вбачає національний ідеал у бутті, сфокусованому в релігійно-культурній сфері, у галузі загальнолюдських цінностей, які акумулює традиція віри-храму, тому-то ні Софія, ні Лавра не підвладні знищенню [4:314].
Згідно з Юрієм Кленом, прийдешність України має лежати на духовних підвалинах, якими є віра в Бога, прагнення гармонії із собою і світом. Задумуючись над творчістю поета, Богдан Босічук і Богдан Рубчак зазначають: "У своїй суті філософія Юрія Клена – ідеалістична філософія західного християнського гуманізму" [43:5].
Як уже було зазначено, того ж дня були створені "Терцини" – інвокативна лірика, звернення до сучасника, у якому злилися біблійні мотиви з ремінісценціями з Дантових терцин. Авторська примітка до вірша "Терцини" проголошує: "В цій поезії вжито строфу, що нею писав Данте свого "Di Vina commedia", щоб підкреслити паралелізм: Дантове пекло – сталінізована Україна" [38:448]. Сталінізована Україна – "дальний край. Де ждуть тебе безчестя і наруга" все, що відбувається на рідній Батьківщині, заставляє поета згадати "Слова над пеклом Дантовим": "Per me siva nella citta dolente!" (Крізь мене йдуть у селище печалі). Із Дантового твору запозичено й інші слова: "Сюди йдучи, в скорботу і відчай, Надії мусиш знищити дощенту". Цей вислів використав Іван Багряний у романі "Сад Гетсиманський – при вході у сталінську тюрму він проголошує невідворотну жорстокість режиму, тенета якого нагадують пекло. Сталінська Україна – край, де запанувала "магія страшна чисел" – землі частина шоста. "Останній в пеклі круг, дев’ятий круг. О фабрики й кремлі з людської кости!" [с. 78-79]. Кола Дантового пекла складають ідейну основу вірша, у якому одним з "опорних" є образ душі: