Клекоче світ борні й злоби.
Так стогне ліс, гудуть дуби
Під штормів яросним обвалом
Гуде британський ліс, проте
Він радо б зашумів, мій друже,
Та дерево волі не росте
Поміж його дубів, мій друже
А нам без нього світ – не світ,
А хліб гіркий стає без нього
Ми тратим сили, точим піт,
А поле родить скупо й вбого
Ми майже не відчуваємо переходу від картини, створеної М.Бажаном, до Бернсового тексту. Бернс встає перед нами на весь зріст як великий митець і мислитель, причому це видно не тільки з тверджень М.Бажана, нашого сучасника, а і безпосередньо з дум і мрій самого шотландського поета.
Образ великого сина Шотландії різко контрастує з "череп'яним" світом феодального Единбурга. Визначення "шотландський хлоп" ріднить образ Бернса з образами добре знайомих українському читачеві поетів Тараса Шевченка, Івана Франка. Хоч у своєму творі М.Бажан не називає по імені тих, які зараз продовжують справу Бернса, афоризм: "Земля, де Бернс родився, родить, ми знаєм – знов таких, як він", свідчить, що автор має на увазі саме продовжувачів традицій славного поета в сучасній англійській поезії. Це, можливо, найбільш оптимістичний мотив.
Чотиристопний напружений ямб надає віршу виразно баладного звучання, подібного до звучання багатьох творів видатного шотландського поета.
М. Бажан показав Бернса як борця за правду й волю, як речника народу, як нашого сучасника:
Але, як воїн в час походу,
З лицем осяяно грізним,
Поет народу – син народу –
Йде навстріч ворогам своїм.
Йде не самітником безплодним,
Протухлим в цвілій самоті, –
Іде він речником народним,
Упевненим в своїй путі
У перекладі збережено ідею оригіналу, його художні образи, стиль. Як з живими, розмовляє Бернс із своїми нащадками про світлі часи, що прийдуть:
– І вірю я: настане час,
Невдовзі – вірю я – настане,
Коли своїм гіллям і нас
Покриє древо волі ждане.
Забудуть злидні й рабський труд
Народи й племена, мій друже,
І буде в згоді жити люд
Немов сім'я одна, мій друже!...
Поет палко вірить, що коли виросте багато таких дерев, гуркіт війни припиниться.
«Джон Ячмінний Колосок» Сави Голованівського
Сава Голованіський (1910-1989) належить до плеяди поетів «другого призову» – разом із А. Малишком, Л. Первомайським, І. Вирганом. Е. Соловей зазначала: Із юності він виніс переконане в суспільному призначенні митця й прагнення служити своєю творчістю народові. А проте відданість соціалістичній ідеї упродовж десятиліть була і джерелом численних трагедій та помилок цього покоління. Нині доробок самого письменника, звільнений від скороминущого та випадкового, постає достатньо вагомим – і як творча біографія, і як своєрідна часткова ретроспектива літературного процесу протягом досить тривалого часу.
Звертаючись у різні періоди і до прози, драматургії, публіцистики, перекладу, Голованівський передусім залишався поетом.
На творчості багатьох українських поетів позначилося те, що ліричне світосприймання в поєднанні із властивим добі протягом до етнічного зображення масштабних подій сприяло взаємовпливові ліричного та епічного начал. Тож і бурхливий розвиток таких жанрів, як балада та поема, був закономірним. С. Голованівський тяжів до балади здавна: цей жанр виникає в ранніх його книжках і проходить через усю творчість. Особливу прихильність до цього жанру відбили і переклади поета.
Як перекладача С. Голованівського вабили вершини світової поетичної класики: англійські поети Байронового кола, Гете та Гейне, Міцкевич, Гюго. При цьому йому властивий був і справжній азарт творчого змагання: відбити оригінал, дух і букву його повніше і конкретніше, ніж вдалося попереднім перекладачам знаменитої поезії Роберта Бернса "Джон Ячмінний Колосок".
Балада Бернса, як цього і вимагає жанр, витримана в розповідній манері, в якій не знаходять відображення почуття автора, його суб’єктивне ставлення до зображуваних подій. Проте, як тільки поет починає описувати знущання королів з Джона, обурення автора, незважаючи на епічний характер балади, виривається назовні.
На нашу думку, переклад балади Р. Бернса С. Голованівським, на відміну від перекладів В. Мисика та М. Лукаша, найбільш вдалий. С. Голованівський більш вдало перекладає поезію, мова її проста, сувора, енергійна, більш адекватна оригіналові.
Життєрадісний оптимізм балади і віра в невичерпні сили народу, в неминучість його перемоги, що переймає її наскрізь, роблять цей твір одним з найкращих у спадщині великого поета.
Ти молодець, хоробрий Джон,
ти хлопець хоч куди –
і мертвий ти розвієш сон
і виручиш з біди!
З тобою туга щоразу
спливає, наче дим, –
бідак розмазує сльозу,
і я слідом за ним.
Тож хай бере нас у полон
від самих колосок, –
хай нам дарує радість Джон
Ячмінний Колосок!
Поезія Р.Бернса «Про когось» в перекладі Василя Колодія
З усіх поетичних жанрів найпоширеніший і найбільш популярний – жанр інтимної лірики. Важко було б назвати поета, який не віддав данину цьому жанрові, що охоплює своїми темами і палкі звіряння закоханого, і гіркі спогади про втрачене щастя, і тугу за батьківщиною, і гнівний виклик долі…
Інтимна лірика посідає помітне місце в творчості поета Василя Колодія. Історія почуттів – це історія людських взаємин, часто складних чи навіть суперечливих, вмотивованих різними характерами і звичками. Тому не випадково В.Колодій переклав вірш Роберта Бернса "Про когось". Щось є в цій поезії від музики, може, справді сама мелодія серця вилилась щедрістю і щирістю, чарівність якої не стирають ні роки, ні події.
Сам Василь Колодій , говорячи про свою перекладацьку діяльність, зазначав: «Працюючи над перекладами, я намагався якнайточніше передати зміст оригіналу, зберегти його художньо-образну систему і ритмомелодику».
Досліджуючи українську бернсіану, ми не зустріли переклад вірша Роберта Бернса "Про когось" в доробку інших українських перекладачі. Вперше на українську мову його переклав саме В.Колодій. Поезія "Про когось" – це маленька перлина у творчості Шотландського поета. Василь Колодій точно передав зміст і ритмомелодику вірша
Нема спокою вже мені
Весь день когось чекаю.
Стрічаю ранок при вікні –
Когось, когось немає.
Когось нема зі мною,
того, хто б заспокоїв.
Я можу світ весь обійти,
Щоб стрітися з тобою!
О ви, леліючі любов,
ви, всемогутні сили,
хай вернеться живий – здоров
до мене він, мій милий.
Нема, нема зі мною
того, хто б заспокоїв.
Клянусь, усе б я віддала,
Щоб стрітися з тобою!
Епіграми Р. Бернса в перекладах Сергія Борщевського
Гумористичний твір розраховано на миттєву реакцію читача: гумор, до якого треба додумуватися "докопуватися", – це вже не гумор, а пародія на нього, тому одне з найвідповідальніших завдань перекладача гумористичного оповідання, фейлетону, усмішки – зберегти властиву оригіналові міру природності й безпосередності образного вислову, гостроту його, його співвіднесеність із ситуаціями реального життя, які просвічують крізь гумористичний текст.
Вперше на українську мову сатири малої форми (епіграми, епітафії, експромти) Р.Бернса переклав В.Мисик. С.Борщевський продовжив естафету.
Говорячи про якийсь один конкретний факт, Роберт Бернс вдається до широких узагальнень і піддає критиці політичних діячів Шотландії, пихату та неосвічену знать
Упадаєш за кожним вельможею,
Прагнеш з ними зв’язків товариських,
Але воша залишається вошею
Навіть у кучерях королівських
(«Підлесники»)
Слід відзначити, що С.Борщевському вдалося відтворити легкість, гармонійність епіграм, їх несподіване спрямування, дотепність. Природа цього жанру вимагає, щоб іронія, гумор та сарказм допомогли викрити соціальне зло.
Побачивши, що смерть прибрала Віллі,
Природа побивалась на могилі:
– Як дурнів я робитиму тепер,
Коли їх кращий еталон помер?
(«Епітафія Вільяму Грехему, Есквайру»)
Не можна вимагати від перекладача буквальної текстуальної близькості до оригіналу, і слід вважати закономірністю втрату чогось неістотного, внесення змін або доповнень, зроблених для того, щоб читач краще розумів текст.
Він за життя був баламут,
А в пеклі – поготів:
Виховувати взявся тут
Із чортенят чортів
(«Епітафія шкільному вчителю»)
Порівняємо переклад цієї епітафії, зроблений В. Мисиком:
Ні, недаремно між людей
Його нечистий підхопив:
З його дітей учитель цей
Розумних виростить чортів!
Кожний з перекладачів дещо по-різному сприймає поетичний світ першотвору. Хоч жоден з цих творів не має текстуальної близькості до оригіналу, але в них відтворено його зміст, дошкульний сарказм.
У малій сатиричній формі стислість становить одну з головних позитивних якостей. І цілком закономірним слід вважати те, що замість складних речень оригіналу у перекладах з'являються більш короткі, які також виражають аналогічну думку. С.Борщевський знаходить вдалі лаконічні еквівалентні заміни:
Мужчини, плачте як один:
Забувши сон і втому,
Він ваших утішав дружин,
Як їхали ви з дому.
Не затівайте тут забав,
Маленькі шалапути:
Небіжчик всі підстави мав
Вам рідним батьком бути
("Епітафія на придорожній могилі")
А ось як звучить ця епітафія в перекладі В. Мисика.
Ридайте, всі чоловіки –
Ви друга поховали!
Хоч долучались ви, жінки
Без вас не сумували.
О школярі, частенько ви
Тут граєтеся в свято!
Тож не топчіть над ним трави –
Він, може, був ваш тато.
(«Епітафія сільському гультяєві»)
Отже, С.Борщевський в основному зберігає єдність змісту і форми, виявляє творчу індивідуальність у відтворенні засобами рідної мови стилю, тону, характеру сатир Роберта Бернса.В творах Бернса знайшов надзвичайно яскраве відображення сатиричний хист великого поета. Багатство поетичного арсеналу Бернса – сатирика невичерпне. Ми знаходимо в його творах незліченну кількість відтінків гумору, іронії, сарказму, причому характерним для Бернса є поєднання гумору і сарказму в одному й тому ж творі, що надає його поезіям неповторної своєрідності.