У 1896 році були надруковані переклади поезій Р.Бернса, зроблені відомим українським поетом В. Щуратом – «Кругом лягла осіння мгла», «Чим гарніше вона, тим ніжніше», у 1899 р. – «Житє, страждає, смерть і прославляє преподобного Івана Ячменя. Були на всході три царі». Тоді ж В. Щурат надрукував рецензію на збірку П.Грабовського «Доля». В ній він формулює свої думки щодо перекладацького методу. На його погляд, кожний твір у перекладі чи в переспіві повинен впливати на читача так само, як і оригінал; перекладач має відтворювати думки першотвору, поетичний вислів і поетичну форму, зберігати чистоту та мелодійність мови.
В. Щурат вважав, що перекладач може надати національних рис творові і навіть скоротити його, коли останній довгий і нудний. Часом він у своїй власній практичній діяльності додержується цієї тенденції націоналізації іноземних класиків. Це особливо помітно в процесі аналізу перекладу «Житє, стражданє, смерть і прославленє преподобного Івана Ячменя». В. Щурат, як і В. Кулик, відтворив ідейну спрямованість оригіналу. Але художньої специфіки його, хоч і не скоротив першотвір на жоден рядок, передати не зміг.
Увагу В. Щурата привернула також поезія Р. Бернса «Зима. Поховальна пісня» (у перекладі вона називається «Кругом лягла осіння мгла»). Вірш пройнятий настроєм розпачу і безнадії, викликаним смертю батька, злиднями та безпросвітним життям його родини.
В. Щурат відтворює похмурий настрій оригіналу. Але події розгортаються в період туманної осені, яка більше до вподоби перекладачеві, ніж зима. В цю пору дощі, негода й сльота наводять на людину сум. В. Щурат не передає багатьох думок автора, збіднює гаму переживань ліричного героя.
Кругом лягли
Тумани мгли
І вихор заревів,
Мені туман
І гураган
Милійші ясних днів
Час непогод
І повінь вод –
Душі моїй рідня
Любов хитка –
Життя листка
На вітці, втятой з пня
У цілому ж В. Щурат відтворив дух Бернсових поезій. У той же час, коли поет перекладав вірші Р.Бернса, він написав і свій оригінальний вірш Моє серце не тут, моя душа не тут. Вірш ніби перегукується з Бернсовим Моє серце в горах. Полум’яна сила патріотизму, відданості рідній батьківщині, любов до природи споріднюють ці поезії.
Поезія Р.Бернса Моє серце в горах привернула увагу ще одного українського поета-перекладача, К. Білиловського. 1887 року був надрукований його вірш З Альтів, в якому автор неначе пояснює шотландському поетові, що не може оспівувати гори, йому ближчі безкраї степи України.
У ХІХ ст. чимало зробили в справі дослідження і популяризації творчості Роберта Бернса на Україні Іван Франко і Павло Грабовський. Глибоко шанувала Р.Бернса Леся Українка. Вона відзначала, що шотландський поет, як і Т.Шевченко та О.Кольцов, – народний поет у повному розумінні цього слова, бо він засвоїв не тільки ідеї народу, а й саму форму народної поезії. Поетеса радила своєму братові М.Косачу включити Бернсові твори до антології кращих зразків світової літератури, яка мала бути видана українською мовою. Доля поневоленого народу Шотландії привертала увагу нашої уславленої поетеси. Леся Українка пише поемку про шотландського короля Броса.
Багато перекладає з Роберта Бернса Іван Франко, котрий до сторіччя з дня поетової смерті видрукував у "Житті і слові" добірку перекладів та переспівів з його творів. Пізніше Франко повертався до шотландської тематики, перекладаючи як Бернса, так і народні старошотландські балади, на яких, власне, великою мірою і зріс Бернс. Мріяв про видання збірки своїх перекладів з Бернса Павло Грабовський. Він повертався до поетової творчості впродовж багатьох років свого життя.
Серед перекладачів ХХ ст. найбільший внесок в українську бернсіану зробили М.Лукаш та В.Мисик. Вони познайомили українського читача з усією жанровою різноманітністю поезій англійського митця – від великих поем од епіграм. З перекладів Мисика особливої уваги заслуговують епіграми і поеми "Тем О'шентер" та "Веселі жебраки". Перекладач зумів висловити свою рідну бернсівську розмовну інтонацію і дібрати в рідній мові засоби для її відтворення.
Переклади Лукаша та Мисика часто публікуються в періодичних виданнях, а в ювілейний рік поета – 1959 – вийшли окремою книжкою. Вони досить точно відтворюють не лише розмаїття та багатство Бернсових образів, а й його просодію. Для цього перекладачі широко вдаються до периферійних шарів лексики, до діалектизмів. Їхні переклади надзвичайно співні, мелодійні. Влучні переклади епіграм Бернса здійснив С.Борщевський.
Дуже цікавим доробком української бернсіани є емоційний вірш М.Бажана з циклу "Англійські враження" – "Спомини про Бернса", у якому власні рядки українського поета переплітаються з уривками Бернсового вірша "Дерево свободи", присвяченого революції 1789 р. у Франції. Бернса показано як борця за правду й волю, як речника народу, як нашого сучасника.
Але, як воїн в час походу,
З лицем осяяло грізним,
Поет народу – син народу –
Йде навстріч ворогам своїм
2.1 Грабовський як популяризатор і перекладач Бернса
Першу згадку про шотландського барда знаходимо в листі Грабовського до Франка від 5.ХІ.1896 р.: «Хотів я ще спімнути про шотландського поета Роберта Бернса. От би добре видати для мужиків його життєпись з вибіркою деяких творів з поводу столітніх роковин його смерті. Чи згадував хто про нього в руських часописах? Вже коли Щурат не згадав (він, певно, не прогавив!), так мабуть ніхто більше». У цьому ж листі поет відзначав, що твори Бернса цікаві українському читачеві двічі: «Яко речі щиро народолюбні, а вдруге – яко поезія з національно-країнною шотландською закрасою, дарма на свій загальнолюдський зміст. І те і друге – в повній злагоді та гармонії». Про своє захоплення поезіями Бернса поет писав також Б.Грінченкові: «Бернсових творів я лаштую цілу збірочку, бо дуже люблю цього шотландського поета».
У творчому доробку Грабовського – 14 перекладів віршів Бернса, переспів віршованої повісті «Tam O'Shanter» під назвою «Хома Баглай», переспів кантати «Веселі жебраки» – «Старчача гульня», яку поет вважав найкращим Бернсовим твором. За його життя було видано лише три вірші, кантата та віршована повість. Поезії «Лорд Грегорі», «До стокроти», «Поклик Бруса до дружини» були надруковані в галицькій «Зорі» (1897), кантата «Веселі жебраки» в «Літературному віснику» (1900). Віршовану повість «Хома Баглай» видав Б. Грінченко.
Грабовський не тільки створив високопоетичні переклади, а й теоретично обґрунтував свої перекладацькі принципи. У «Листі до молоді української» поет зауважив, що «в першу чергу треба перекладати: а) класичні твори поезії та краснописі іносторонньої; б) писання про справи громадські (15; 52). У статті "Московські переклади творів Шевченкових" він так визначив своє перекладацьке кредо: "Всякий добрий переклад, по моїй думці, повинен віддавати правдиво цілий дух і художницьку красу першотвору, вибрати все, що надає останньому вартості і оригінальності, бути не менш характерним, як він». У цій же статті поет доводив, що українською мовою цілком можливо відтворити думки та почуття класиків світової літератури. Лист поета від 31.08.1900 р. до Б.Грінченка дає можливість зазирнути до його творчої лабораторії. Поет відзначав, що іноді він перекладав з оригіналів, часом з підрядкового або дослівного прозового перекладу. Якщо доводилось перекладати з віршованих російських перекладів, то він користувався різними, – котрі порівнював: Поет не вважав додержання «правил піїтики для себе обов’язковими, але мова була гарна, легка, плавна та музична».
Мета нашого дослідження – дослідити перекладацький метод Грабовського на тлі загального стану теорії і практики українського перекладу кінця ХІХ ст.
Як уже згадувалося, П.Грабовський перекладав кантату Бернса "Веселі жебраки". Написано цей твір у той період, коли Англія остаточно підкорила Шотландію, позбавивши її соціально-економічної незалежності. Населення країни бідувало, вибухали голодні бунти. Кантата спрямована проти ладу, який прирікає трудівника на жебрацтво, голод, важке безпросвітне життя; автор стверджує, що нікчемний прем’єр не спроможний керувати країною. Зазирнувши на дно людського суспільства, Бернс уславив шотландця-бідняка, відданого патріота своєї батьківщини, бадьорого духом, щирого в інтимних почуттях. Лейтмотив "чесної бідності", який проходить через усю творчість поета, зазвучав у кантаті з особливою силою.
Вважаючи кантату Бернса «важкою для перекладування» Грабовський, безперечно, мав рацію. Твір складається з окремих пісень, кожна з яких залежно від характеру героя має свою внутрішню структуру, свою ритмічну, інтонаційну, звукову організацію. Як відзначає англійський дослідник К. Віттінг, «кантата – найповніший збірник шотландських традицій. Немає іншого твору, в якому ми знаходили б таке багатство давніх тем, пісень, мотивів, розмірів і наслідувань співцям, що змальовують життя в оригінальній формі». Відтворити усе це багатство засобами іншої мови – нелегке завдання. Переспів Грабовського довший від оригіналу на 51 рядок – в основному за рахунок змін у поетичному синтаксисі.
У Бернса, як правило, думка-речення вкладається у два інтонаційно та синтаксично закінчених рядки, речення здебільшого складні. У Грабовського інша інтонаційно-синтаксична будова: думка вміщується в одне речення, переважно – просте. Замінивши складні речення оригіналу простими, перекладач збільшив пісні солдата та повії вдвічі. Іноді він додає від себе цілу строфу, вводить або збільшує хор чи рефрен, дає додаткову характеристику персонажеві, якої немає в оригіналі.