Смекни!
smekni.com

Полемічна проза Київської Русі XV—XVI ст. (стр. 3 из 3)

Стиль бароко спадок ренесансу сприйняв, тобто, орієнтації на античність не відкидав; щоправда, бароко сприймає античність по-іншому, намагаючись поєднати та примирити античну спадщину і християнством. Як наслідок, у бароковій літературі жаходимо імена античних героїв та богів, навіть — у релігійних творах. Антична міфологія також постачає письменникам свої образи та символи. Гротеск представляє рідкісне переплетення християнських уявлень із античними тощо". Такі особливості бароково- стилю виявляються, що характерно, і в професійній, і в фольклорній літературі цього часу. В козацьких думах, наприклад, фінали обов'язково звернені своїм змістом до слухача, а в текстах інколи трапляються античні аксесуари. Щоправда, античність ця переважно вітчизняна: відлунюють у думах або язичницькі голосіння, або давньо-київські билини.


ВИСНОВКИ

Постійно підносив І.Вишенський і вагу свого риторичного стилю, який став принциповою рисою ренесансної літератури. Він долучався своїм голосом до загальнослов'янського письменства, разом із чеськими (Жаланський, Коменський та ін.), польськими (Рей, Вуйко та ін.) літераторами він удосконалював художню мову прози, переростав обмежені стильові можливості свого часу, який поступово набував нових, барокових ознак. Особливу роль у них відігравали іронія, сатира І. Вишенського.

В суто богословській полемічній літературі до цих засобів ніхто не вдавався. Збереглася з тих часів одна світська промова "каштеляна Смоленського Мелешка" (1589), що нібито виголошена в польському сеймі І пройнята наскрізь іронічним, пародійним елементом. Для послань І. Вишенського сатирично-пародійні засоби були своєрідним стильовим шармом, завдяки якому слово письменника ставало жвавішим, переконливішим і в певному розумінні — народнішим. Напрошується навіть паралель Із фольклорним листом запорозьких козаків турецькому султану. Це було теж своєрідне "послання", а витримане воно в цілком іронічному, сміховинному ключі.

Адресати в козаків та І. Вишенського, звичайно, різні, але зближує їх саме іронічний, сатиричний контекст. Та й писалися ці твори фактично в одну епоху ( "В літо тисяча шістсоте ", — як скаже С. Руданський, "переспівавши" козацьке послання22. Жанрова і стильова традиція послань, виявляється, залишалася живою не лише в колах релігійних полемістів, бо ж стояла вона на народному фундаменті.

Наведемо один лише приклад. Стилістичний прийом повтору означень-характеристик в І. Вишенського ("куроїд ", "свиноїд", "звіроїд" та ін.) такий же, як і в козацькому старою книжною, в якій елементи народної залишалися тільки вкрапленнями. Та й у мотивах творчості барокові автори нібито далекими були від народу, хоч насправді вони підходили до народу значно ближче, ніж їхні попередники з епохи ренесансу. Вони всього лише витримували певну дистанцію щодо посполитого люду. І це спостерігалося не лише серед письменників із священницьких, "панських" кіл, а й у козацькому середовищі. Будь-який козак, що побував у Запорозькій Січі, почувався "вищим" серед народу, не кажучи вже про козацьку старшину, яка склала в майбутньому специфічний прошарок українського населення. Специфіка ця виявлялася переважно в майнових відносинах, але ще й сьогодні можна почути "позитивну" самохарактеристику деяких хвалькуватих осіб, що вони "з козацького села" чи з "вільних козаків"...[14]

Нарікання на барокову літературу й культуру загалом ішло ще й від того, що бароко суттєво змінило свою ідейну орієнтацію в ставленні до ренесансу. Дослідники відзначають, що замість гармонійної прозорості ренесансу в бароко з'являється заплутана різноманітність, яка передусім характеризувала пізню готику; замість далекойдучої ренесансної простоти — складність, яка покриває кожну просту лінію великою кількістю "барвистих" елементів, що відволікають увагу десь убік; замість ренесансного антропоцентризму — а це, мабуть, найголовніше — в центрі бароко стоїть не людина, а Бог; це схоже на повернення до "геоцентризму", який нагадує середньовіччя; замість світського характеру далекойду-чої "секуляризованої" культури, нова культура постає знову в релігійному забарвленні; замість людини, звільненоївід усяких зобов'язань, у бароко нас зустрічає людина, яка визнає соціальні та релігійні норми. Відповідно до таких ідеалів створюється самобутня полімічна література.


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Возняк М. Історія української літератури. Кн. 1. - С. 281.

2. Вишенський І. Твори. Переклад з книжної української мови Валерія Шевчука.-К„ 1986.-С. 200-201.

3. Вищенський І. Твори. - С. 87.

4. Григорович-Барський В. Мандри по святих місцях сходу з І723 по 1747 рік.-К., 2000.

5. Довженко О. Україна в огні. - К., 1990. - С 270.

6. Краткая литературная энциклопедия в 9-ти томах.– М.:Советская энциклопедия..– М., 1964.

7. Микитась В. Українська література XIV-XVІ ст. Передмова до кн.: Українська література XIV-XVI ст. - К., 1988. - С. 20

8. Надьярных Н. Кониепция личностного сознания в диа гностике литературного развития... У кн.: ХІІІмежду народний съезд славистов... – Москва, 2003. -С. 231

9. Наливайко Д. Очима Заходу. Рецепція України є Західній Європі XI-XVIIIст.К., 1998--С. 121.

10. РусинП. Похвала поезії. У кн.: Українські гуманісти епохи Відродження Частина 1.-К,, 1995.-С. 19

11. Франко І. Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р. У виданні: Зібрання творів у 50 т. -Т, 41. —С. 238.

12. Хрестоматія давньої кукраїнської літератури.–К., 1994.–С.216

13. Чижевський Д. Український літературний барок.// Нариси історії української літератури й критики–Мюнхен, 1994.–С.48

14. ЯковенкоН. Паралельний світ... К.,2002.-С. 170.


[1] Возняк М. Історія української літератури. Кн. 1. - С. 281.

[2] Наливайко Д. Очима Заходу. Рецепція України є Західній Європі XI-XVIIIст.К., 1998--С. 121.

[3] Микитась В. Українська література XIV-XVІ ст. Передмова до кн.: Українська література XIV-XVI ст. - К., 1988. - С. 20

[4] Краткая литературная энциклопедия в 9-ти томах.– М.:Советская энциклопедия..– М., 1964.

[5] Довженко О. Україна в огні. - К., 1990. - С 270.

[6] Григорович-БарськиЙ В. Мандри по святих місцях сходу з І723 по 1747 рік.-К., 2000.

[7] Хрестоматія давньої кукраїнської літератури.–К., 1994.–С.216

[8] Надьярных Н. Кониепция личностного сознания в диа гностике литературного развития... У кн.: ХІІІмежду народний съезд славистов... – Москва, 2003. -С. 231

[9] Вищенський І. Твори. - С. 87.

[10] РусинП. Похвала поезії. У кн.: Українські гуманісти епохи Відродження Частина 1.-К,, 1995.-С. 19

[11] "Вишенський І. Твори. Переклад з книжної української мови Валерія Шевчука.-К„ 1986.-С. 200-201.

[12] ЯковенкоН. Паралельний світ... К.,2002.-С. 170.

[13] Франко І. Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р. У виданні: Зібрання творів у 50 т. -Т, 41. —С. 238.

[14] Чижевський Д. Український літературний барок.// Нариси історії української літератури й критики–Мюнхен, 1994.–С.48