XX століття — це епоха становлення капіталістичних відносин. Епоха імперіалізму вимагала нових змін, нових реформ. Ще не почалась перша світова війна, але зміни в суспільстві вже відбувались. Було зрозуміло, що і Германська імперія потребує деяких змін.
Т. Манн на початку ХХ століття ідеалізував бюргерство та протиставляв його культуру ідеології нової буржуазії епохи імперіалізму, але починав об’єктивно виступати як критик буржуазної демократії [15, 368]. Тому співставлення аристократії та буржуазії було актуально в суспільному житті Німеччини.
Пізніше, в 1930 році Т. Манн писав у «Нарисі мого життя», що в «Королівській високості» він «синтезировал уединение и общность, аристократическое сознание, с новыми требованиями, с буржуазией» [10, 116]. Він вважав, якщо б поняття «аристократія» та «буржуазія» функціонуватимуть разом, то настало б загальне благополуччя для народу та країни. Письменник протиставляє «скудный духовный мир» буржуа 20-го століття з «патриархальными традициями» аристократії [15, 370]. Він думає про нові соціальні реформи, які збережуть патріархальні засади бюргерської культури та її життєвий побут і включаться в сучасний розвиток капіталізму. Але «гуманістичні ідеї письменника не були з’єднані з передовими суспільно-політичними рухами свого часу» [15, 371].
Аристократія зберігала патріархальні звичаї, шанування монарха та принципи вірності та гідності. Буржуазія ж являла собою свободу у всіх сферах життя, право вибору. Але бажання зберегти та захистити патріархальні сторони буття від розпаду відокремлювало письменника від пошуків в самому житті нових соціальних цінностей, які можуть вивести його світовідчуття за межі суспільного консерватизму [15, 370].
Проблема економічної відсталості дуже докладно описана в романі та займає цілу главу. Сама Німеччина переживала в XIX столітті економічну кризу, тому що країна була роздроблена на численні маленькі князівства і не було єдиної держави. Клаус-Генріх виконує свої «високі» обов’язки, але він не здогадується, що країна знаходиться в збіднілому економічному становищі, яке марнотратили представники фамільної династії на будову позаміських замків з французькими назвами та мармуровими колонами, на розкішні оперні вистави [5, 89].
Початок ХХ століття характеризується складним перехідним періодом в свідомості людини, коли вже вироджувалися аристократичні форми та домінували буржуазні. Письменник в соціальному плані показує можливість сполучення аристократичних форм з новим буржуазним змістом.
Висновки
Проблематика роману «Королівська високість» є різноплановою та яскраво відображає різні актуальні питання початку ХХ століття. У романі можна виділити сімейну етичну, естетичну і соціально-політичну проблематику.
Роман «Королівська високість» посідає значне місце не в творчості письменника, а в його долі. Це роман-автобіографія, де автор зображує події, схожі з його реальним життям: відносини з братом, батьками, нареченою.
Проблеми співвідношення життя і духу розкриває конфлікт між особистістю та буржуазним суспільством, різницю та несумісність їхніх інтересів.
Проблема відповідальності виявляє обов’язок служіння на користь людям та захист їхніх інтереси. Королівська особа відповідає за свої діяння перед народом.
Проблема митця — це особисті відчуття героя, його театральність та артистичність, індивідуалістичність та неповторність.
Проблема самовиховання показує, як завдяки любовним почуттям герой вступає на істинний шлях заради загального блага народу, усвідомлює своє справжнє призначення.
Соціально-політичні проблеми виявляють убогість німецької дійсності на початку ХХ століття.
Список використаної літератури
1. Адмони В. Г., Сильман Т.П. Томас Манн. Очерк творчества. — Л.: Советский писатель, 1960. — 351 с.
2. Апт С.К. Над страницами Томаса Манна: Очерки. — М.: Советский писатель,1980. — 392 с.
3. Апт С.К. Томас Манн. — М.: Молодая гвардия, 1972. — 349 с.
4. Девицкий И.И. Роман «Королевское высочество» Томаса Манна в авторской оценке // Русская и зарубежная литература. — 1971. — № 2. — С. 87–93.
5. Дирзен И. Эпическое искусство Томаса Манна: Мировоззрение и жизнь. — М.: Прогресс, 1981. — 303 с.
6. Есин А.Б. Принципы и приемы анализа литературного произведения. — М.: Флинта, Наука, 2003. — 247 с.
7. Какабадзе Н. Томас Манн: Грани творчества. — Тбилиси: Мерани, 1985. — 215 с.
8. Кургинян М.С. Романы Томаса Манна. Формы и метод. — М.: Художественная литература, 1975. — 351 с.
9. Манн Т. Собрание сочинений: В 10-ти томах. — М.: Художественная литература. — 1959. — Т. 2. — 759 с.
10. Манн Т. Собрание сочинений: В 10-ти томах. — М.: Художественная литература. — 1960. — Т. 9. — 686 с.
11. Манн Т. Художник и общество. — М.: Радуга, 1986. — 438 с.
12. Русакова А.В. Томас Манн. — Л.: Изд-во Ленинск. ун-та, 1975. — 184 с.
13. Русакова А.В. Томас Манн в поисках нового гуманизма. Л.: Изд-во Ленинградск. ун-та, 1969. — 159 с.
14. Скуратівський В. Мистецькі проблеми в німецькому романі XX ст. — К.: Вид-во Київськ. ун-ту, 1972. — 180 с.
15. Сучков Б. Лики времени: Ф. Кафка, С. Цвейг, Л. Фейхтвангер, Т. Манн. — М.: Художественная литература, 1969. — 446 с.
16. Тамарченко Е.Д. Ирония Томаса Манна // Вопросы сатиры и юмора. — 1965. — № 132. — С. 158–173.
17. Тимофеев Л. Основы теории литературы. — М.: Просвещение, 1976. — 448 с.
18. Федоров А. Томас Манн: Время шедевров. — М.: Изд-во МГУ, 1960. — 334 с.
19. Хализев В.Е. Теория литературы. — М.: Высшая школа, 2002. — 437 с.