А ще можна додати сюди дистих "Чорна Еллада", присвячений пам'яті С.Петлюри, цикл віршів "Чорне серце" та збірку "Чорні вірші".
Та питання формально-стильових аспектів, естетичних засад потребує окремого розгляду. Ми тільки принагідне навели низку прикладів, сказати б, на "побутування" епітета в художньому тексті, не задля словесних прикрас.
"Признаюсь у ще більшому гріху, — писав І.Франко у статті "Дещо про самого себе", — навіть нашої Русі не люблю так і в такій мірі, як це роблять або вдають, що роблять патентовані патріоти. Що в ній маю любити? Щоб любити її як географічне поняття, я занадто великий ворог порожніх фраз... Щоб любити її історію, для цього досить добре її знаю, занадто гаряче люблю загальнолюдські ідеали справедливості, братерства й волі, щоб не відчувати, як мало в історії Русі прикладів громадянського духу, справжньої самопожертви, справжньої любові. Ні, любити цю історію дуже тяжко, бо майже на кожному кроці треба б хіба плакати над нею. Чи, може, маю любити Русь як расу — цю расу обважнілу, незграбну, сентиментальну, позбавлену гарту й сили волі, так мало здатну до політичного життя на власному смітнику, а таку плідну на перевертнів найрізноріднішого сорту"
І.Франко впряг себе до саможертовної праці, аби ці високі ідеали гуманізму, справедливості і волі зростити у своєму сплюндрованому народі, сказавши йому чисту, хоч і сувору правду.
Або чи треба вслухатися в ідейні перегуки ряду Франкових віршів (зб. "Із днів журби").