Неможливо було тоді пробитись дітям з народу до світла науки, а кому й пощастило попасти до початкової школи, то їх учителі гнали «йти свині пасти», як це було й з Франком. Одні через шкільні умови змушені були кидати навчання, а інші, прагнучи вибитися з темряви, гинули в розквіті молодих сил.
У оповіданні перед нами предстає хлопчик Гриць, якого батько відправляє до школи вчитися, звернімо увагу на шкільний процес описаний у оповіданні:
«Почалася наука. Професор говорив щось, показував якісь дощечки, що на них були намальовані якісь гачки та стовпаки; хлопці час від часу кричали щось, як професор показував яку нову дощечку, а Гриць нічого того не розумів»[1, c.330-331].
Тобто маємо філософсько-теологічний вузол проблеми це відсутність головних умов та засад викладання, та освітня «відсутність» шкільного процесу. Так професор будував його на свій власний розсуд, учні такі, як Гриць дійсно мало чому могли навчитися. Вони не мали навіть основ для розуміння, не мали уявлення, як складати букви в слова, і як їх правильно читати, вимовляти. Професор не переймався тим фактом, що дитина уперше прийшла до школи, не має розуміння шкільних наук, і навчити розумінню учнів намірів не мав. Так Гриць ніколи «не міг спізнати букви, котре ш котре т. Букви мішалися перед очима. Про читання вже ніщо й говорити. Чи причина тому була в його непонятливості, чи в кепськім навчанні професора, сього не знати; то тільки певно, що, крім Гриця, таких «туманів вісімнадцятих» між тогорічними школярами було 18 із 30, і всі вони під час того шкільного року робили собі блискучі надії, як то буде гарно, як вони увільняться від щоденних різок, позаушників, штурханців, і як покажуть знов у понім блиску свої поваги на пасовищі». Перед нами картина психологізму дитячого оповідання де спираючись на психологічний підхід ми бачимо дитину, яка не розуміє свого місця та мети у школі. Де в її внутрішній світ мало що позитивного увійшло з боку описаного способу викладання освіти. Так коли діти піддавалися фізичному покаранню з боку професора за найменшу провинність, яке професор називав «неуцтвом». Цей гіркий досвід здобування освіти викладений у творі, як найкраще зображує вплив фізичної кари на сприйняття освіти, як такової. В психіці дітей руйнувалися всі засади зросатання талантів та іскри цікавості до нового, тому що процес навчання ґрунтувався не на закріпленні та роз'ясненні шкільного матеріалу у процесі обговорення, а на основі фізичних знущань над дитиною що погано розуміла шкільний матеріал.
У свідомості дитини всі прояви таланту до наук глушив «голос» інстинкту самозбереження, а потім хвилі «дитячої агресії» через які шукав виходу психологічний біль від фізичних знущань, про це нам кажуть такі рядки: «А вже хто як хто, а Гриць запевне найбільше й найчастіше думав про се. Проклятий буквар, що його він за час цілорічної натуги над науковим питанням пошарпав і пофатилив трохи не на січку, прокляте «а баба галамага» і прокляті професорські причинки та заохоти так надоїли йому, що він аж вихуд та поблід і ходив увесь час, мов сновида».
Письменник описуючі «Метод» навчання, посилює в нас відразу до такого педагогічної практики де є різка вчителя, фізичні знущання бо за сосбою вони викликають лише відразу до школи, та зламу архетипу поведінки дитини, її прагнення до нового. «І всі вони під час того шкільного року заєдно робили собі блискучі надії, як то буде гарно, коли вони увільняться від щоденних різок, позаушників, штурханців, «пац» (биття тростиною по долоні) та «попідволосників» і як покажуться знов в повнім блиску своєї поваги на пасовищі». Схоластична наука була не для Гриця, від неї він став «туманом вісімнадцятим».
І знову Гриць – пастух. Він з великим здивуванням почув від гусака «а баба галамага» - саме те, що рік вчив у школі. «Гриць був зламаний, засоромлений! Гусак в одній хвилі переймив і повторив ту мудрість, що коштувала його рік науки!»
Також на фоні такої освітницької діяльності у школах тогочасної України можна прослідити той факт , що Франко використовуючи різні прийоми вибудовує такий психологізм оповідання де основною лінією можна прочитати-антагоністичну боротьбу з системою держави, а вірніше гнітом держави через систему виховання та освіти намагався створити з самих малих років поневоленого раба, у особі середньостатистичного українця волевиявлення і свободомислення якого він бачив тільки у своїх мріях. Так Гриць пас худобу до школи, так і радий був повернутися до цього заняття й після «річної муки». Ніяких шляхів не дала йому така школа далі по життю, ні одну струну у серці не зачепила. Тобто у суспільстві не йшов «ріст» економістів, юристів, теслярів, малярів, пекарів, а було лише зростання пастухів. Так основна проблема оповідання простої людина з народу, яка не мала ніяких шляхів для подальшого зростання та самовдосконалення, виводить психологізм оповідань на новий рівень не просто пригніченого дитячого внутрішнього світу, а несе в собі величезний протест, насіння антропоцентричної, соціально-орієнтованої ідею боротьби проти свавілля держави та чиновників
І в першу чергу такі «жернова державної система» несли заклади освіти для маленьких дітей та підлітків, щоб закласти першооснови світосприйняття і волевиявлення, вірніше їх повну відсутність. Тепер нам є над чим подумати адже перше «спілкування з системою держави» нові покоління мають загалом в образі закладів освіти, своїх викладачів та педагогів. Аналізуючи дане оповідання, можна з повною впевненістю одне з провідних місць по вихованню моральному та психологічному надати саме представникам освітньо-педагогічної діяльності—вчителям. Та також не варто лишати без уваги що саме вчитель несе всю масу відповідальності за свою роботу та безпосередній вплив на формування та збагачення світогляду, внутрішнього світу своїх учнів. Свій психологічний вплив на підростаюче покоління, і те які приклади, моральні образи він дасть своїм учням для подальшого життя та наслідування.
Тож аналізуючи головну проблематику освіти висвітлену в даному творі, можна виділити слідуючі осередки проблем державної освіти України 19 століття:
1) відсутність системи забезпечення та контролю викладання у навчальних закладах, з метою якісного викладання всім охочим;
2) відсутність кадрів-педагогів та вчителів високої кваліфікації, які б заповнили собою потребу системи освіти.
А так, як був відсутнім перший пункт, він спричинював відсутність другого. І тільки завдяки науково-технічному прогресу з його здобуттями та боротьбою народу на шляху відстояння своїх прав ми сьогодні маємо настільки розвинену і систему освіти і систему підготовки та перепідготовки кадрів освіти, що герої оповідання «Грицева шкільна наука», та напевно і сам письменник міг тільки порадіти та «по-білому» позаздрити нам. А ми йому дуже подякувати за те що доніс до нас крізь час історію науки та освіти, її основи та засади викладання використовуючи при цьому весь доступну йому палітру та арсенал психологічного та художнього інструментарію.
2.4 Психологізм дитинячого оповідання «Малий Мирон»
І.Франко досконало знав дитячу психологію, як митець тонко відчував дитячу душу, цікавився дитячим мовленням, полюбляв моделювати на сторінках дитячих оповідань постійно моделювати внутрішній світ. Письменник-психолог відкрив у красному письменстві таємницю п'ятирічного віку, який, за твердженням сучасних учених, є особливою віхою в житті людини.
Також в даному оповіданні особливо досконало використав інструмент «внутрішнього мовлення» або «внутрішнього діалогу» дитини, що стало яскравою відзнакою психологізму даного оповідання.
Так малий Мирон, що виявляє великий інтерес до всього навколишнього світу. Йому лише п'ять років, але він дивує читача своєю допитливістю, своїм політом думок з намаганням зазирнути в усі цікаві куточки оточуючого світу.
Загалом маємо такий основний сюжет: дитина хоче знати, яким чином люди бачать, чують, а у відповідь неосвічені батьки і сусіди тільки докоряють: хлопець – дурень, «туман вісімнадцятий», він думає не так, як люди. Малий Мирон любить зелені луки, устелені квітами, милується рибами, цікавиться їх життям. Він краще від сусідських старших хлопчиків уміє рахувати. Але «який цвіт розів'ється з того пупінка?» - з сумом запитує автор. Тобто маємо психологічний портрет дитини який не співпадає з архетипами дитячої поведінки продиктованої суспільством.
Для початку переглянемо деякі рядки твору, які допоможуть нам зрозуміти, які моральні та педагогічні основи хотів донести до нас автор. І так «Малий Мирон - дивна дитина. Батько втішається ним і каже, що він чудово розумна дитина, але батько, звісна річ, сторонній суддя. Та й ще Миронів батько-чоловік у літах, ледве дочекався дитини, і, значить дитина, у нього золота, і розумна, і гарна. Сусіди тихо шептали собі, що Мирон «якесь не таке, як люди»: іде та й розмахує руками, гуторить щось сам до себе, візьме прутик, швикає по повітрі або стинає головки з будяків та ластів'ячого зілля. Серед інших дітей він несмілий і непроворний, а коли часом і відізветься з чим-небудь, то говорить таке, що старші, як почують, то тільки плечима стискають».[4, c.133-134]
Маємо перед собою дитину, яка є своєрідною та унікальною за наповненням та способом формуванням внутрішнього світу, способом мислення який відрізняється від інших. Тобто психологічна організація у такої дитини більш тонка та гармонічна. Причому оточуючі дитину люди родичі, сусіди, знайомі не дуже поділяли таку своєрідність психотипу. Адже «сусіди тихо шептали собі, що Мирон «якесь не таке, як люди», отже мірилом «нормальності» серед оточення дитини був образ дитини яка мислить за певними суспільними канонами і так само «консервативно» виражає свої думки не відрізняючись від інших без рис унікальності та самобутності. Треба також розуміти що такий «психотип» дитини а згодом і людини пропагувався і «цементувався» насильно у суспільстві призводячи до того що своєрідність, допитливість, цікавість на прикладі малого Мирона, оточуючими сприймаються як «неадекватність». Тобто маємо головну тему проблематики оповідання: неадекватність описаного психотипу дитини через не відповідність суспільних архетипів мислення.