За десятиліття творчої праці поетика публіцистичних жанрів Олеся Гончара зазнала помітної еволюції. У ідейно-тематичному змісті заполітизованість 30-40х рр. поступово відійшла на задній план, а на передній – вийшли виважені й об’єктивні оцінки дійсності, узагальнення досягли глобальних, планетарних масштабів, що особливо помітно в публіцистиці останніх десятиліть життя письменника. Наявні в текстах творів радянські міфологеми та ідеологеми як знаки доби й документальні свідчення часу під пером Гончара-публіциста, збагачені його життєвим досвідом, набрали рис загальнолюдських, гуманістичних, наповнилися національним змістом. Орієнтація на подію й факт переходить у широку типізацію дійсності, оцінку її з позицій майбутніх поколінь, що відповідає подібним тенденціям у художній творчості письменника й суголосна з провідними особливостями літературного процесу кінця минулого століття, де активна взаємодія публіцистики й художньої літератури давала нову якість.
Автобіографічний синерген визначив специфіку публіцистичної творчості Олеся Гончара. Він реалізувався через постійне звернення до спогадів, листів, вражень від пережитого, побаченого й почутого. Уводячи автобіографічні моменти, письменник поряд з прагненням досягти ліричності, інколи романтичності чи сповідальності, а також особливої довірливості змісту, завжди наділяв їх соціальними смислами у відтворенні злободенних проблем буття українського народу.
Олесь Гончар – журналіст-професіонал, і набутий ним досвід роботи в газетах ще до війни, а в повоєнну добу – під час редакторської діяльності в “Дніпрі” та “Вітчизні”, пізніше – практика голови та члена редакційної колегії ряду видань класиків української та зарубіжної літератур, постає як органічна частина праці, спрямованої на удосконалення тексту. Здійснений при цьому неупереджений аналіз діяльності Гончара-редактора увиразнює автобіографічний синерген у публіцистичному дискурсі митця, привідкриває досі не відомі сторінки його творчої біографії.
На окрему увагу заслуговує творчий досвід Олеся Гончара як редактора власних публіцистичних текстів. Архів письменника, свідчення людей, причетних до підготовки текстів до друку, розкривають еволюцію їх змісту й форми, відтворюють етапи роботи письменника над публіцистичними творами. Прагматика саморедагування митця зумовлює добір необхідної лексики, стилістичне шліфування фрази, гармонізацію змістових і формальних чинників тексту й мотивована прагненням найбільш адекватно, художньо довершено донести до широкої читацької (слухацької чи глядацької) аудиторії зміст твору.
Докладний аналіз публіцистичних творів Гончара дає можливість твердити про специфічний різновид публіцистики – письменницьку. Вона відрізняється від журналістської посиленою увагою до використання розмаїтих художніх засобів, специфічною жанровою системою, особливим поєднанням різних публіцистичних пафосів.
Публіцистика Олеся Гончара, як і багатьох його сучасників, таких, як І. Дзюба, І. Драч, М. Жулинський, П. Мовчан, Б. Олійник, Д. Павличко, Є. Сверстюк, В. Яворівський, та ін., є взірцем служіння українському народові і його молодій незалежній державі. На відміну від публіцистики багатьох інших письменників, вона вирізняється філігранною довершеністю форми, активною інтеграцією з естетичною системою художньої творчості, наскрізним автобіографізмом і поглибленою інтертекстуальністю. Публіцистику й художню творчість митця об’єднує спільна концепція світу й людини, спрямована на пізнання дійсності й прогнозування перспектив її розвитку.
Література
1. Високоліття: Олесю Гончару 75. Збірник матеріалів. – К.: 1983.– 214 с.
2. Гончар Олесь. Твори: В 7 т. – К.: 1988. – Т. 6. – 703 с.
3. Мушкетик Юрій. За демократизм, національне відродження, високу духовність літератури (Доповідь на відкритті Х з'їзду письменників України) // Літ. Україна. – 1991. – 18 квіт.