В першій дії події відбуваються на вулиці старовинного українського села, неподалік від хати старого Бондаря, колишнього запорозького козака, зараз заможного селянина. Над цим селом головою є вельможний польський пан. Скоріш за усього, І.Карпенко-Карий, спеціально не надає тому панові ані імені, ані прізвища, називаючи його просто “Староста” (решта героїв, навіть найдрібніші, мають якесь ім`я). Цим самим, підкреслюються думка, що подібних панів на Україні було багато, якщо не всі, і поводження з простим українським людом в них було також однотипне – із позиції презирства, зверхності. На протязі цієї дії ми від розмов селян на вулиці дізнаємося, що в село прибув запорожський козак Тарас. Селяни і старий Бондар зрозуміли, для чого прибув Тарас, але намагаються все тримати у великій таємниці, щоб не дізналися польські пани. Тут же на вулиці ми зустрічаємось з Тетяною, донькою Бондаря, і дивуємось її незвичайній красі. Приходять подивитись на красу Тетяни і вельможний пан разом із своїм прибічником, паном Чеславом Герцелем. У Старости відразу виникає бажання мати для себе такий “діамант”. Він пропонує Герцелеві тисячу червонців за те, що він будь-яким способом привезе йому в далеку лісну садибу Тетяну. Герцель із радістю погоджується. При цьому найбільш огиду від образу Герцеля викликає не те, що він погоджується на чорну справу, а те, що він за ці ж гроші розраховує також скористатися Тетяною.
На вулиці вирує просте сільське життя. Ми бачимо молодь, яка зібралася після робочого дня на традиційні парубоцькі забави. Тетяна знаходиться завжди у вихорі подій, вона живе повноцінним емоційним життям. Ось вона водить разом із дівчатами танок, а ось їй освідчується у коханні Денис, непоганий , але нещасливий у любові хлопець. Тетяна сумна. З її монологу ми розуміємо, що на серці в неї не Денис, а Тарас – удалий запорожський козак. В кінці дії на вулиці з`являється сам Тарас. Він також сумний, він не знає, як сказати про своє кохання Тетяні. Крім того, він розуміє, що запорозькі обов`язки, тим більш напередодні війни з поляками, позбавлять його в будь-якому разі щастя в коханні з Тетяною.
Друга дія розгортається в хаті Бондаря. Видно, що це хата заможного козака. Діючими особами тут є Бондар, його донька, Тарас, який прийшов попрощатись, та Марія, господарка у Бондаря. Усі сцени цієї дії наповнені теплими емоційними стосунками між тими людьми. Безмежна любов старого Бондаря до своєї доньки, Тетяни, турботливе та поважне ставлення Тетяни до батька. Повні кохання діалоги між молодятами. Марія, господарка у Бондаря, не може без сліз дивитись на них, згадуючи свою трагічну жіночу долю (її молодого чоловіка-козака було вбито на війні через рік їхнього щасливого сімейного життя). Бондар ставиться до Тараса як до власного сина, він нагадує його славетну козацьку молодість. Вчинки Тараса також викликають повагу не тільки у Бондаря і Марії, а й у Тетяни. Затамував дихання слухають вони про його мандри у Туреччині. Уся друга дія як би сповнена світлом домашнього вогнища. Сама атмосфера цього дому підштовхує закоханих освідчитись одне одному у коханні. Коли старий Бондар від дітей дізнається про їх рішення побратися, він знаходиться у великому захваті, радість його не знає меж. Одна лише Марія може із сумом передбачити, чим може закінчитися для дівчини одруження із запорожським козаком.
Третя дія також розгортається на вулиці. Неподалік знаходиться хата Бондаря, біля якої й відбуваються усі трагічні події. З самого початку ми стаємо свідками того, як все тугіше й тугіше затягується смертельна петля навколо щастя Тараса й Тетяни. Головними діючими особами на сцені стають пан Герцель й жид Мордохай, який погодився допомогти Герцелю за сто червонців. Вони оманом продираються до хати Бондаря, підсипають снодійне робітникам Бондаря, і вони засинають. Тепер здійснити викрадення Тетяни їм заважає Бондар, і вони готові його вбити, але Мордохаю вдається оманою вивести Бондаря з хати на господарське подвір`я. Тетяна залишається наодинці із злочинцями. Наступає трагічна розв`язка дії – Герцель і Мордохай за допомогою челяді (слуг) Старости викрадають Тетяну. Дія сил зла досягає свого апогею. Умикання Тетяни як би втілює у собі все зло, що тільки є на світі. Підсилює це враження звуки оркестру, які, по задуму Карпенка-Карого, повинні були лунати як “буря фортіссімо”. Непередаваним є горе старого Бондаря. Звістка про викрадення дочки підриває його серце й сили.
Четверта дія складається з двох одмін. Дія першої одміни розгортається знов у домі старого Бондаря, але вже немає Бондаря – тут знаходяться запорожські козаки, які прибули разом із Тарасом, а також прості селяни, яких схвилювала трагічна звістка про викрадення Тетяни. Усі присутні сповнені жагою помститися кривдникам за Тетяну. Як тільки вони дізнаються, де знаходиться Тетяна, вони відразу відправляються їй на допомогу.
Друга відміна відбувається в садибі Старости. На сцені показана розкішно вбрана кімната з ліжком. Тут й розгортаються всі останні події драми. Цей дім Староста спеціально має для любовних розваг. За його словами не одна українська дівчина тут була зламана для потіхи. Наступила черга Тетяни. Важко їй боротися із Старостою і Герцелем. Від ласки і багатих обіцянок вони переходять до погроз й насилля. Тетяні вдається вирвати шаблю з піхв Старости і стати на свій захист (подібно до героїні народної пісні – Бондарівни). Вона готова віддати життя, але не бути покореною. В цей час прибуває допомога на чолі з Тарасом. Тепер перевага на стороні козаків і Тетяни. Староста, який бачить, що його діло повністю зривається у пориві злості застрілює Тетяну з пістолета. Тетяна вмирає на руках Тараса із словами кохання до нього. Козаки зв`язують Старосту і Герцеля, які будуть чекати на суворий козацький суд. Тарас обіцяє помститися за її смерть всім ненависним гнобителям України.
Твір закінчено. Практично ця драма, за свідченням дружини І.Тобілевича, була перенесенням усіх дій, що відбувалися у народній пісні на мову сценічного твору. Вона бачила, як І.Тобілевич кожний куплет пісні розписав стосовно до дій п`єси, розбив її на яви (акти). Крім головних персонажів, які мали місце у пісні, він додав ще деяких, щоб глядачам було зрозуміло логіку подій, що відбуваються на сцені. Але, в першу чергу, Софію Віталіївну схвилював не зміст п`єси – вона і так його чудово знала – її здивувала мова твору. “То була мова, яка звучала на протязі всієї п`єси так ритмічно і мелодійно, як музика”. Захоплення автора поетичними образами Тетяни, Тараса і старого Бондаря, а також приналежність сюжету п`єси до минулого України, зробили те, Карпенко-Карий трактував свій сюжет із точки зору й відчування поета. Це підштовхнуло його до пошуку більш досконалих засобів відтворення, до поетизації твору. Подив автора перед душевною чистотою й красою Бондарівни виявився у нього словами, що звучали, як справжня пісня. Мова героїв п`єси є дуже колоритною й пасує до подій, що відбуваються на сцені. Ніжно й пристрасно звучить вона в устах закоханої Тетяни у розмові з Тарасом, і, навпаки, слова тієї ж самої Тетяни звучали як удари гострого кинджала, коли їй доводилось говорити з її ворогами. Знов такі, за свідченням сучасників, І.Тобілевич дуже сердився, коли дехто з акторів (навіть, якщо це були М.Садовський або В.Кропивницький) міняли мову персонажів “Бондарівни”, вставляли туди свої слова. Це, на думку Тобілевича, значно спрощувало мову героїв, яка повинна була звучати як пісня. Мелодійність і ритмічність мови Тобілевича в “Бондарівні” свідчили про те, що автор був справжнім сином свого народу-поета, котрий залишив своїм нащадкам пісенні скарби, повні глибокого змісту, почуттів та прекрасного мелодійного звучання.
3. Ідеї та проблеми п'єси
Головною темою цього твору є українське село XVII століття у його протистоянні до польських поневолювачів. Присутність українського національного духу відчувається на протязі усього твору: це й народні традиції у селі, опис селянського побуту і, навіть, українські імена, які як би протиставляються іменам польським та єврейським. Нам близька та зрозуміла мова письменника, який вклав в уста своїх героїв просту, але, напрочуд, співучу та мелодійну українську мову. Усі ці ознаки національного життя українців нам приємно бачити в цьому творі – це, якраз, і свідчить про спадкоємність українського життя: від нарису села XVII століття, яким його описав письменник ХІХ століття, до нас, читачів, які із задоволенням читають цей твір у ХХІ столітті.
Українське село, як відоме з історії України, дало більшість славетних українських державних, політичних, культурних діячів та науковців. Саме село, протягом століть поневолення та знищення всього національного, українського, стало єдиним осередком збереження культури, мови, традицій свого народу. Тому, саме, тему села ми повинні поставити на перше місце серед інших у творі “Бондарівна”. Яким же ми бачимо село очами Карпенка-Карого? Неприглядна та безрадісна ця картина. На селі відбувається злочин проти простої української дівчини – Тетяни, і скоюють цей злочин – польські вельможні пани, які на той час були гнобителями та душителями українського народу. Польські пани є володарями на селі і в усій Україні. Вони використовують селян як “живі знаряддя праці”. Для них головне, щоб селянин мовчки працював, забувши про людську гідність та свої права. Лише минають та не чіпають вони таких як старий Бондар, колишнього запорожця, який не тільки турків, але й ляхів не боявся і у свій час достатньо їх “повчив”. Пам`ятають пани, чим може закінчитися образа запорожця. Але на той час пани настільки обнагліли в Україні, що колишні уроки від запорожців вони вже не вважали за серйозне попередження. Пихатості та самодурству панства не стало меж. Уже давно проторували вони чорну стежку до найціннішого, що є в житті не тільки українського, але й будь-якого народу – до жінки, до жінки-матері, до жінки-берегині сімейного вогнища.