Смекни!
smekni.com

Символізм як мистецький напрямок (стр. 2 из 5)

Однак ця збірка засвідчила остаточне перетворення Верлена-парнасця на Верлена-символіста.

Релігійні настрої поета позначилися на збірці "Мудрість" (1881). У 1884 році виходять збірка "Колись і недавно" і книга літературно-критичних статей "Прокляті поети", до якої увійшли нариси про шістьох поетів, у тому числі про П.Верлена, А.Рембо та С.Малларме. У другій половині 80-х рр. до Верлена несподівано приходить шалена популярність. Видавництва ладні друкувати все, що пише поет. Виходять збірки "Любов" (1888), "Щастя" (1891) та "Пісні для неї" (1891).

Верлен намагався налагодити своє життя: помиритися з Рембо, повернутися до дружини, займався хліборобством, спробував учителювати. Але нічого не вдалося. Поступово відомий поет перетворюється на волоцюгу, що частіше перебуває у лікарнях, а ніж займається поезією.

Ненависть, Зависть і Нужда -

всі добрі гончі! Мов орда

На мене суне... Це триває

Не день, не місяць і не рік.

На згубу хтось мене прирік -

П'ю горе, лихом запиваю...

("Багато я страждав, повір... ", переклад М. Лукаша)

Слава не принесла Верлену ні щастя, ні грошей. Він помер у злиднях 8 серпня 1896 року від легеневої кровотечі.

Що мається на увазі під музичністю творів Верлена?

Найхарактернішою рисою поезії Верлена є її музичність. Мається на увазі не просто милозвучність поезії, використання асонансу та алітерації. Верлен посилює враження від вірша не за рахунок змісту звучанню поезії як музичного твору. Музичність Верлена – це зовсім новий тип поетичного мислення, це створення нової, універсальної поетичної мови.

Спадкоємцем і послідовником Верлена щодо сприйняття світу в музичній гармонії був російський символіст Олександр Блок, який перейняв не лише зовнішні художні особливості поезій французького попередника, а й внутрішню мінорність інтонацій. О.Блок вважав, що "почуття неблагополуччя – музичне почуття". На думку Верлена, поет впливає на читача не стільки на рівні свідомого, скільки інтуїтивно, бо музику митець носить у собі, в собі зберігає весь всесвітній хаос. Пропустивши усі пристрасті світу через свою буремну душу, поет приводить хаос до гармонії, бо тільки у поєднанні протилежних речей і виникає гармонія.

Наприклад, О.Блок так визначав призначення поета: по-перше, поет має звільнити звуки з їх рідної стихії, в якій вони перебувають. Розрізнені звуки – це уособлення хаосу. По-друге, митець приводить звуки в гармонію, дає їм форму. По-третє, привносить цю гармонію у світ. Мало вміти римувати слова, справжній митець з хаосу слів і звуків творить гармонію поезії. І митець тому й залишається самотнім і страждає від процесу творчості, бо "випробування сердець гармонією не є заняттям спокійним".

Яким є ліричний герой поезій Вердена?

Назви поезій першої збірки "Сатурнічні поезії" символічні ("Меланхолія", "Туга", "Знемога", "Марення", "Тривога", "Кошмар") і визначають основні мотиви творчості Верлена. Ліричний герой поезій чутливий, самотній і замріяний. Він відчуває якусь космічну, невимовну тривогу, що таїться в глибинах його душі, що плаче сльозами, спорідненими з дощем у природі. Герой поезій не може знайти своє місце у всесвіті, подолати своєї зневіреності: "Душа моя кричить від туги", "Гнітить моє життя немилосердна змора, // Життям утомлена, пройнята жахом смерті // Моя душа...". Страждання ліричного героя носять якийсь всесвітній, міфічний характер:

Із раю прогнаний, не так колись страждав

Наш праотець Адам, не так стогнав-ридав,

Як я стогну тепер з глибокої скорботи.

("Тобі", переклад М. Лукаша)

Ліричний герой поезії "Меланхолія" (меланхолія – хворобливо-пригнічений стан, хандра) марить про чудові краї, шукає запашного раю. Цей рай пов'язаний зі спогадами дитинства, фантастичними видовищами (пави золотопері, зореокі пері). Важливо, що Верлен порушує класичну форму сонета (у використанні форми сонета в більшості поезій раннього періоду творчості відчувається вплив естетики парнасців), розподіляючи строфи таким чином: два терцети, потім два катрени, з порушенням класичного римування у катренах. Але при цьому не порушується співвідношення строф: теза – розвиток – антитеза – синтез (або зав'язка – розвиток – кульмінація – розв'язка). Проілюструємо співвідношення строф у поезії "Меланхолія". Теза: "Змалку в мою душу казка та запала..."; розвиток: "Я творив у думці запашні раї..."; антитеза: "'Нині перейшов я той чарівний пруг..."; синтез: "Та мені не милі жінка симпатична, // Небагата рима і обачний друг!" Можливо, класична форма сонета порушується тому, що для Верлена є важливим повніше висловити антитезу, використовуючи ще один рядок у катрені, не обмежуючи себе терцетом, і тим самим точніше пояснивши суть відходу від марень і мрій про раї через усвідомленні контрасту в житті між "практичним" і "злудою фантастичною". Стан меланхолії переданий саме в катренах: оточує "буднів сірий струг", "тьмариться уяви гра маєстатична". Симпатії ліричного героя висловлені в останньому катрені, якщо дослідити думку "від зворотнього": милі ліричному героєві багата рима і необачний друг, який може розвіяти стан меланхолії або хоча б розділити його з другом.

І в поезії "NEVERMORE" (англ. – "ніколи більше") панує стан меланхолії в природі та в душі ліричного героя: дрозди напівсонні, вітри журяться, ниє серце героя, навіть закоханість лише додає смутку, бо події, зображені в поезії, – лише згадка про кохання, лише минуле. А натомість залишається самотність і млявість.

О спогади, мовчіть!.. У млявому осонні

До вирію дрозди летіли напівсонні,

А з лісу, що жарів в осінньому вісоні,

Журилися вітрів фаготи унісонні.

Верлен створює надзвичайний ефект музичності поезії, передаючи стан меланхолії через одноманітно-мляву мелодію в природі. Римування у першому катрені: осонні – напівсонні – вісоні – унісонні (аааа); у другому: польовій –вітровій – із-під вій – твій (6666). До того ж, у вказаній строфі перекладу М.Лукаша відмічаємо наявність алітерації: повторення звуків "с", "н", "в" та асонансу: звуки "о", "і".

У багатьох поезіях Верлена стан туги і самотності пов'язаний з осінню. Мабуть, осінь як пора року, що передує зимі, асоціюється із передчуттям смерті (зими в природі), безнадією, смутком (із опаданням листя). Трагізм у природі співпадає з настроєм ліричного героя. Вже в ранніх поезіях Верлена з'являється мотив сп'яніння ("І серце, й ум немов у сні тремкім – // Мішаються у захваті п'янкім..."), який з'явиться в творчості А. Рембо як творчий акт осяяння і вираження свободи духу.

На відміну від ліричного героя поезій Бодлера, який веде двобій із собою і світом, відображаючи суть романтичного конфлікту – протиставлення ідеалу та дійсності, – герой поезій Верлена вважає подібний двобій безглуздим: "Минувся .. час... // Двобоїв ні про що..." ("Дон Кіхотові").

Як і в більшості поезій попередника Верлена, романтика-символіста Бодлера, назви віршів збірки "Сатурнічні поезії" є певним кодом, підказкою до розуміння змісту, до розшифрування символу, який створює поет за допомогою різноманітних художніх засобів. Наприклад, простежимо в поезії "Кошмар" використання Верленом принципу синестезії, а також об'єднання в межах одного вірша чотирьох стихій, що існують у світі. Поет об'єднує різноманітні відчуття людини, щоб передати динамізм оповіді: "буйно лине", "мчить за вітром", "негода завихрила" – рух; "Плащ... лопотить // І тріпотить...", "Мов грімниця виграва" – звук; "Чорний вершник ...на червонім скакуні" – наявність кольору.

Через стихії, люті й лихі, природа постійно нагадує людині про свою вищість. Але в той же час у поезіях Верлена природа співзвучна стану душі ліричного героя. Лють стихій – це лють і гординя людини, яка втратила гармонію у світі.

Природа теж до вас неґречна

(В людей учитись почала), - І як неслава вас шельмує

В своїй затятості лихій,

Так раз у раз анафемує

Неутоленна лють стихій.

("Поторочі", переклад М. Лукаша)

Хоча в межах поезії "Кошмар" поєднані всі стихії, перевага надається вогню: "іскриться меч, кінь, немов огонь", "спалахує-згаса // Рушниць яса", "мов грімниця виграва". Присутні й інші стихії: гори і долини – земля; ріки бистроплинні – вода; наявність вітру, "крила, мов розіп'яті вітрила", "плащ лопотить і тріпотить" – повітря.

Можна відчути за допомогою натяків та певного навіювання змістів (сугестії), що йдеться про сон-кошмар, який поєднує червоний (експресивний, дратуючий) та чорний (передає в тексті відчуття страху) кольори. Ці кольори не тільки вказані у тексті поезії (чорний вершник на червонім скакуні), а й прочитуються "між рядків": кошмарний сон зображує ніч (темрява, чорний колір), дивного войовничого рицаря, що несе загрозу (превалювання стихії вогню, червоного кольору). Верлен використовує імпресіоністичну манеру письма, щоб передати жах від нічного кошмару. Головне в передачі подій –враження ліричного героя від дивного лицаря, а не опис зовнішності останнього. І враження ці пов'язані з вогнем, тобто загрозою, стихією, що знищує.

Кожна строфа поезії – експресивне, динамічне окреме речення, як кадри сну. Вони не завжди пов’язані між собою логічно, іноді виникає якесь несподіване порівняння або нанизується ланцюжок епітетів, щоб передати враження від побаченого: