Дещо складніше ставлення реалістів Англії до романтизму. Деякі з них (наприклад, Е. Гаскел) активно використовують його художні надбання. Ставлення інших до романтичних прийомів неоднозначне. Ч. Діккенс, наприклад, іронічно ставився до Байрона, але в той же час створив історичний твір вальтерскоттівськото типу “Барнебі Радж”, в якому до того ж відчутний вплив іншого романтика – Вордсворта.
В історико-літературному процесі англійського реалізму можна виділити три основні періоди.
Перший – 30-і роки – характеризується складною зміною соціальної структури англійського суспільства, що було пов’язано з посиленням буржуазного прогресу в країні і врешті-решт з приходом буржуазії до політичної влади. Саме в цей час вступають у літературу майбутні реалісти – Діккенс і Теккерей.
Другий період – так звані “голодні сорокові”, – пов’язаний із розвитком чартизму (робітничого руху). Цей час збагатив літературу розширенням функціональності художнього образу, комплексом соціальних і моральних завдань, ідеями “великих сподівань”.
Третій період – 50-60 роки – пов’язаний зі спадом робітничого руху, економічною стабільністю. Літературна палітра збагачується штрихами позитивізму. Ця доктрина (головний ідеолог – Г. Спенсер) пов’язана з механічним перенесенням закону живої природу на суспільство. Суспільна моральність згідно з положенням позитивізму пов'язана з доцільністю самого суспільства. У практичному плані це означало необхідність власної праці, а не безпідставних сподівань на чиюсь допомогу зі сторони. Тому цей період іноді називають часом “втрачених ілюзій”.
2.2 Моралізм та повчальність як методи реалізму в творах Ч. Діккенса.
Ч. Діккенс – великий народний письменник, творець англійського, реалістичного роману нового часу. Творча спадщина письменника по праву вважається художнім символом життя Англії періоду вікторіанської епохи. У реалістичних романах, створених Ч. Діккенсом, вікторіанська Англія впізнала себе у всій своїй непривабливій красі.
Як художник-реаліст Ч. Діккенс прославився майстерністю тонкого психологічного аналізу і широтою охоплення типових соціальних явищ. Його життєрадісний гумор і нещадна сатира в сполученні з любов’ю до людини, яка, як затверджував сам письменник, являла собою, “цілий океан”, допомогли йому створити вражаючу галерею живих і безсмертних літературних образів. Однак поряд із задачею показати “правду життя”, письменник ставив перед собою й іншу, з його погляду не менш важливу задачу, – моральну проповідь добра. Він до кінця життя вірив, що перебороти зло можна тільки за допомогою проповіді добра і “сімейного виховання”. Ч. Діккенс не знав, як можна змінити суспільство в цілому, але він знав, що потрібно спробувати зробити все можливе, щоб людина стала кращою. Тільки таким шляхом, вважав письменник, можна досягти “найбільшого щастя для найбільшої кількості людей”.
Діккенс-мораліст майже завжди програвав Діккенсу-художнику, можливо тому, що, як мораліст, він завжди жив у світі ідеальному. Але в той же час цей ідеальний казково-різдвяний світ, почерпнутий письменником з народної культури і фольклору, був життєдайним джерелом для Діккенса-художника.
Творчість Ч. Діккенса вявилася продовженням і розвитком традицій англійського роману XVIII - початку XIX століття. Одночасно письменник значно збагатив не тільки англійський реалізм. Його творчість вплинула на всю європейську й американську літературу. Достоєвський, Лєсков, Кафка, Фолкнер і багато інших великих письменників вважали Ч. Діккенса своїм учителем.
Відома російська дослідниця англійської літератури Е.Ю.Генієва писала: «Діккенс-письменник дуже різний. Добрий, смішний, карикатурний на початку творчого шляху, трагічний, повний скепсису, іронії, психологічних прозрінь – наприкінці. Християнин, що володів разючим життєлюбством».