У романтичному світі поетичних образів «Кобзаря» одною з найяскравіших романтичних постатей є мандрівний народний співець, змальований у вірші «Перебендя». Самотній сліпий кобзар Перебендя «усюди вештається та на кобзі грає», усюди знаходить потрібне людям слово: з дівчатами на вигоні співає «Гриця» та «Веснянку», з парубками — «Сербина», «Шинкарку», злу свекруху вміє зачепити піснею «про тополю, лиху долю», на базарі «тяжко-важко заспіває, Як Січ руйнували». Кобзар кровно зв'язаний з народом, користується його любов'ю й повагою, є виразником народних печалей і радостей, носієм народних традицій. Він пробуджує в людей високі громадянські почуття, але стає сам собою лише на самоті, в час високого творчого натхнення. В такі хвилини він – не простий виконавець народних пісень, а натхненний поет-творець, наділений палкою, бурхливою уявою, який «все знає... все чує», скрізь проникає своїм поглядом, задушевно розмовляє з природою, володіє чудодійною силою поетичного слова. Свої задушевні пісні Перебендя співає «в степу на могилі, щоб ніхто не бачив». Образ Перебенді-поета значною мірою зливається з образом самого автора «Кобзаря».
"Мар'яна-черниця" (1841). Мар'яна, дочка багатої вдови, покохала бідного Петруся. Але мати хоче віддати її за нелюба, багатія. Тяжко переживають це і Петрусь і Мар'яна. Петрусь виявляє рішучість іти добути гроші. На цьому розповідь обривається. Очевидно, за задумом, як про це свідчить назва поеми, Мар'яна залишилася вірною своєму коханню і, не дочекавшись Петруся, пішла в черниці.
"Слепая" (написана 1842 і за життя поета не була надрукована). Основну частину поеми становить розповідь незрячої матері, жертви панської розпусти, 15-річній Оксані про своє страдницьке життя і поневіряння. Росла вона сиротою. Її вродою захоплювалися, любили її в чужій сім'ї. Та ось з'явився в селі старий дідич. Вона повірила йому, а пан зганьбив її і виїхав. Народивши дочку, безіменна героїня поеми знаходить для себе радість і втіху. Все своє життя вона присвятила доньці. Довго вона чекала на повернення пана, батька своєї доньки красуні Оксани, від горя і пролитих сліз осліпла, та надії не втрачала. І дочекалась. Повернувся пан, не відмовився від своєї доньки, взяв її у покої. Але в панських покоях Оксана не здобула щастя. Пан не велів виходити її із покоїв. Слухаючи через вікно спів свого коханого, вона в своїй уяві створює картину втечі. Але за наказом пана козака вбивають. Пан – рідний батько – чинить наругу над донькою. Оксана помстилася і за себе і за свою матір; гайдамацьким ножем зарізала пана, підпалила маєток, і сама, збожеволівши, згоріла в огні пожежі.
Історичні поеми
Поема "Тарасова ніч" (1839). Шевченко відтворив один з епізодів героїчної боротьби українського народу проти польської шляхти – переможну битву козацького війська під проводом Тараса Федоровича (Трясила). У цій поемі Шевченко вперше звернувся до теми боротьби українського народу проти польсько-шляхетського гніту.
1841 року він видав окремою книжечкою велику історичну поему «Гайдамаки» над якою він працював протягом 3-х років. У поемі дано широку картину козацько-селянського антифеодального повстання 1768 року – найбільш напруженішого епізоду в історії гайдамацьких рухів на Правобережній Україні у 18 ст., відомого під назвою Коліївщина. Основними джерелами для поеми були усна народна творчість про гайдамаків, спогади, народні перекази, якими цікавився поет ще в дитинстві, розповіді діда. Композиційно поема складається з лірично-філософського вступу-присвяти, історичного вступу ("Інтродукція"), десяти розділів і епілогу. "Інтродукція" становить експозицію сюжету поеми, який розвивається двома лініями. Основна сюжетна лінія зв’язана з підготовкою, наростанням і розвитком гайдамацького повстання. З головною сюжетною лінією тісно переплітається розповідь про Ярему і його кохання з Оксаною. До повстання народ готувався як до урочистого свята. Це яскраво змальовано у розділі "Свято у Чигирині", де подана картина освячення ножів. Важливу роль у гайдамацькому повстанні відігравали народні співці-кобзарі. Нерозривним з повсталою масою показаний у поемі кобзар Волох. Він своїм співом збуджує маси, підносить настрій, прославляє ватажка повстанців Максима Залізняка. Типовим представником повсталої маси в поемі виступає Ярема. Сповнений снаги до боротьби, але засмучений розлукою з коханою Оксаною, йде до повстанців. Випадково довідавшись від Залізняка про викрадення Оксани, Ярема спочатку втрачає притомність, а потім вибухає незвичайним гнівом і сповнюється бойовим знаряддям. Ризикуючи своїм життям він звільняє Оксану з неволі, непритомну привозить в Лебедин, де через тиждень з нею вінчається, і того ж дня повертається до повстанців. Для Яреми інтереси повсталого народу вищі за його власні.
Поема "Іван Підкова". Іван Підкова – це постать історична. Він жив і діяв у середині 16 ст., відзначався легендарними перемогами над турецькими військами на Україні і в Молдавії. Але про морські походи Івана Підкови нічого не відомо. Поема складається з 2-х частин. У першій поет оспівує козацькі часи на Україні. В другій частині зображено морський похід запорожців до столиці султанської Туреччини – Царграду. Велич, рішучість, силу і сміливість запорожців і їх отамана тут змальовано на фоні грізного буяння морської стихії.
Поема "Гамалія" (1842). Поема багата на слухові, музикальні образи. Починається невільничим плачем-піснею козаків-бранців у Скутарі – передмісті Стамбула, де були в’язниці для невільників. Навіть природа не може залишитися байдужою до того страшного козацького ридання. Почули цей плач Великий Луг і Хортиця і вирушили в похід запорожці "не кишені трусить", тобто не заради здобичі а "братів визволяти". Потім дія переноситься у Стамбул. Все заснуло, тільки у Скутарі "в склепу не дрімають козаки-сердеги". Вони чекають братів-визволителів. І в дрімотну тишу вриваються могутні козацькі бойові поклики "Гамалія по Скутарі – по пеклу гуляє", "сам худригу розбиває, кайдани ламає". Козацтво зробило свою справу, бранців визволено. Поема закінчується картиною повернення козаків на Батьківщину. Вони співають бадьору, величальну пісню про Гамалію, отамана завзятого.
Другий період творчості 1843-1847
Другий період творчості 1843-1847 "період трьох літ" (закінчився для Тараса арештом). Відбулася перша поїздка Шевченка на Україну, яка тривала протягом 9-ти місяців (травень 1843 – лютий 1844) з того часу, як залишив свою батьківщину підлітком-кріпаком. Першим твором, який написав Шевченко по приїзді на Україну 1843 році була поема російською мовою "Тризна". Поема відбиває почуття і настрої поета під час першої подорожі на Україну, шукання ним нового героя-борця за "свободу на раб ской земле".
У 1845р. перебуваючи на Чернігівщині написав поеми "Єретик", "Сліпий". У кінці жовтня поет захворів і переїжджає в Переяслав до свого знайомого лікаря А.Козачковського. Тут він написав поеми "Наймичка" і "Кавказ". Перебуваючи у сусідньому селі В'юнищах тяжко хворий Шевченко створив такі видатні твори, як послання "І мертвим, і живим…", "Холодний Яр" в якому вперше Миколу І названо "лютим Нероном", а його прислужників – панів – "людоїдами лихими", "розбойниками неситими", "голодними воронами". Символом нездоланних визвольних прагнень народу у вірші виступає Холодний Яр. Впевненість у майбутньому торжестві правди, добра віру в неминучість кари катам-гнобителям Шевченко висловлює і в циклі "Псалми Давидові". У кінці грудня здоров'я поета значно погіршилось. Потрібний був постійний нагляд лікаря. Шевченко знову повернувся до Переяслава і 25 грудня 1845 року він пише свій славнозвісний безсмертний вірш "Заповіт", де звучать відверті заклики до революційного повалення самодержавства і, яким завершується збірка "Три літа". Народ сприйняв заповіт Шевченка як свій революційний гімн. Його перекладено на 50 мов.
Ці твори, які були написані Шевченком у 1843-1847 роках, у той час не були опубліковані, бо переважна частина з них мала антицарський і антикріпосницький характер. Тому він і не думав їх друкувати, а призначав для нелегального поширення. Ці поезії він об’єднує у рукописну збірку "Три літа", куди ввійшли: "Сон", "Кавказ", "І мертвим, і живим…", "Заповіт", "Розрита могила" та ін. У рукописній збірці "Три літа" першим вміщено ліричний вірш "Чигрине, Чигрине". Поета тепер цікавить не стільки героїчна боротьба народу України в минулому, скільки її наслідки. Відвідавши Чигирин, що був столицею України в Хмельницького, і побачивши страшенне запустіння міста, поет задумується, за що ж боролися відважні сини України з польською шляхтою, з турецько-татарськими ордами, з царизмом. Чому ж тепер "заснула Вкраїна, бур'яном укрилась, цвіллю зацвіла, в калюжі, в болоті серце прогноїла, і в дупло холодне гадюк напустила". Від минулого України залишились тільки руїни, "розсипаються могили" і навіть "Дніпро висихає". Вірш цей засвідчує початок еволюції в поглядах Шевченка на завдання і значення поезії. Ліричні поезії збірки "Три літа" показують, в яких тяжких роздумах, іноді внутрішніх суперечностях відбувався процес вироблення нового поетичного слова, нового стилю. У вірші "Минають дні, минають ночі…" поет, звертаючись до бога, просить собі долі: "Коли доброї жаль, боже, то дай злої, злої"!