В архіві письменника є рукопис розпочатого твору під назвою «Перед війною» та кілька чорнових начерків до нього. Час написання невідомий. В ньому Мирний змальовує життя і поведінку колишньої кріпачки Марії.
Ці задуми остаточно реалізовані в циклі «Як ведеться, так і живеться» в образі Параски. Виростала Параска в поміщицькому маєтку до десяти літ, не знаючи ні гиря, ні нестатків, не знаючи, де все для неї береться. Такі умови життя виховали в неї егоїзм, жорстокість у ставленні до трудящого люду. Залишившись з матір'ю після смерті Ратієва без засобів до існування, Параска ухилялась від праці, чекала якогось панича, що ощасливить її – дівчину панського роду, горду і свавільну. Морально спотворена, Параска негативно впливає на інших, зокрема на Йосипа Грицаєнка. Зблизившись з Параскою, Йосип швидко підпав під її вплив і незабаром зовсім розбестився: він обікрав батьків і гроші почав прогулювати з коханою.
Такі риси характеру Параски, як дріб'язковість, цинізм, егоїзм і паразитизм, яскраво розкрито у сценах сварок з Яковом, у стосунках з кріпаками та чиновником Іваном Трохимовичем – фактичним батьком її сина Василя. Образ цього чиновника Мирний розкриває засобами гостро сатиричними. Ось, наприклад, портрет його: «Ніс кирпатий, пика зажовкла, вуси руді і рідкі, мов їх миші поточили, зуби ще рідші, та гнилі, та чорні, одні очі спідлоба якось єхидно грають…». Як у зображенні зовнішності, так і в поведінці Івана Трохимовича блискуче розкрито душевну нікчемність цієї звироднілої людини.
Сатиричними засобами змальовано також образ Параски. Показовим в цьому відношенні є епізод биття нею горшків з наїдками, приготованими для Івана Трохимовича. її деспотизм і брутальність повною мірою виявляються у ставленні до дочки чоловіка. Параска щодня «як оса була сердита», лаяла, «гірше огню допікала» Галі за її мужичий рід. Показова і внутрішня та пряма мова Параски, пересипана грубими словами: єхидна, гадина, сучка, дурепа, погань, повії ще, дохла собака, неотеса, хропак, мужлан – так вона називає Галю, Якова й інших. Розгульне паразитичне життя Параски зразу ж після віддання чоловіка в солдати характеризується таким авторським виразом: «Пішло у Параски життя коромислом».
І, нарешті, третє покоління – діти Параски, Йосипа і Якова.
1.6 Іван Франко в «Нарисі історії українсько-руської літератури до 1890 р., дав оцінку першим двом образкам, «День на пастівнику» і «Батьки»
Даючи оцінку першим двом образкам («День на пастівнику» і «Батьки»), відзначив особливу майстерність у зображенні протилежних типів дітей письменником. «Оброблені дуже гарно», ці оповідання роблять «сильне враження» колоритністю і життєвістю дитячих характерів, писав він. Особливу увагу Франка привернув образ Василя-сина Параски від судового панича. «Сильний характер, – пише Франко, – ще малим хлопцем кладе собі метою свого життя зробитися великим багатирем, властителем панських дібр батьківщини».
Характерний портрет хлопця. Обличчя в нього широке, вилицювате, «з гулястим носом, з широким ротом», здоровенна попеляста «голова, мов гарбуз», міцно сидить на короткій шиї, постать «широка, розвалькувата», аж сутула. Коли він сердився, «його сірі очі» випинались, світились, «як у кота, горіли аж зеленим огнем», а лице робилось «аж муре». Саме такий опис зовнішності персонажа свідчить про його сатиричну трактову, підсилює негативне ставлення до нього.
Виховувався Василь в особливих умовах. Мати завжди потурала його злим вчинкам, навчала зневажати мужичих дітей, постійно запевняла сина, що він панського роду. Виростав Василь людиною жорстокою, егоїстичною, бездушною. Неодноразово письменник порівнює Василя з кібцем – хижим птахом. Дивлячись на Ратієвщину і мріючи про своє панування на ній у майбутньому, «він упивався очима у неї, як кішка впинається у мишу, як кібець у горобця».
Найповніше негативні риси характеру Василя розкрито в п'ятому оповіданні («У школі»).
У школі хлопець завжди прагнув вислужитись перед учителем, зводив наклепи, доносив на своїх товаришів.
В останніх двох оповіданнях («Панич», «Татарин, братик, татарин!») Василь – чиновник ратуші. Після трьох років перебування в одному класі школи його вигнали, і він почав шукати якусь мізерну роботу в ратуші або тертись біля панів. Далі письменник показує, як раніш набуті властивості характеру персонажа виявляються в нових умовах з часу, коли він вступив у цілком свідомий і самостійний період життя. Василь рвався посісти якусь посаду, яка б його порівняла хоч з маленькими панами, забезпечила його благополуччя і проклала шляхи до високої кар'єри.
В оповіданні «Панич» з появою нового персонажа – сина купця Власова, розпусника і п'яниці Олександра – намітилась ще одна сюжетна лінія: Василь і Галя. В розвитку їх стосунків до кінця розкривається характер Василя. І хоч цикл оповідань не закінчено, а отже, невідомо, як далі еволюціонуватиме цей персонаж, не важко уявити дальший хід його розвитку.
В цих двох оповіданнях Василя характеризують його дії: змовившись з матір'ю, він штовхає сестру Галю в обійми розпусника і гульвіси Власова з тим, щоб посісти у конторі його батька вигідну посаду, а потім запродує свою сестру. Звідси й назва оповідання «Татарин, братик, татарин!», взята з відомої народної пісні, в якій розповідається про запроданця братом рідної сестри в полон.
Так сформувався характер Василя – душе продавця, людини мерзенної, пошлої і морально спустошеної. Тільки в умовах панування збережених ще й після реформи 1861 року феодально-кріпосницьких відносин, моралі й ідеології кріпосників-поміщиків міг виникнути такий тип, який багатьма своїми сторонами нагадує Порфирія Головльова.
Образу Василя в творі протипоставлено два образи його двоюрідних братів – Грицька й Івана, які відіграють у творі важливу роль.
У романі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Мирний вперше змалював образи дітей (Чіпка, Грицько). В циклі «Як ведеться, так і живеться» значно поширена реалістична дитяча типологія, зросла художня майстерність автора у відтворенні дитячої психології і, відповідно, естетична цінність дитячих образів.
З особливою теплотою і симпатією Мирний малює образи Грицька й Івася – синів Якова Грицаєнка. Діти ростуть в умовах трудящої селянської сім'ї, змалку звикають до праці; їх вчать захищати скривджених і безпомічних, шанувати батьків і взагалі старших людей, не чинити зла. Грицько й Івась привітні, ласкаві хлоп'ята.
Змалюванню трьох різних дитячих натур – Грицька, Івася, Василя – присвячений цілий розділ образка «День на пастівку». В портретах двох хлопчиків-братів є дуже багато спільного, і тому письменник малює портрет лише одного – Івася, на якого схожий старший брат: волосся в нього чорне, ніс з горбочком, чорні очі, «загоріле довгобразе лице». Хто б не глянув на нього, зауважує автор, зразу одгадає, що то рідний брат Грицька.
Досить тонко відображено плин дитячої думки, специфіку дитячої уяви й мислення. Ось, наприклад, як характеризуються роздумування Івася: «Думки у невеличкій голові бігли, як хмари в бурю, ніде не зостановлюючись, ні об що довго не зачіплюючись». А це в свою чергу визначає й особливості дитячої поведінки, психології, яку правдиво розкрито в епізодах перебування хлопців на горі, в розповіді Грицька про нелюдські дії Ратієва, що має безпосередній зв'язок з народними переказами. Князю Ратієву, розповідає Грицько, замість собак служили чорти, які жили в його коморах. Пан запродав їм свою душу. На великоднє свято рано-вранці чорти цілими тачками везуть панові золоті гроші і складають у льохи. А коли поміщик помер, все це золото перетворилось у черепки. Похорон пана супроводжувався таким страшним вітром, що люди не могли нести його труну.
В цьому переказі блискуче виявилося дитяче наївне поєднання фантастичних витворів уяви з дійсними фактами. З давніх-давен народна уява пов'язувала діяльність злих, жорстоких, замкнених у собі людей з чорними нелюдськими силами, із злими духами, які їм служать. На цьому побудовані перекази про відьом, про запроданство бісу душі і т. д. Такий же характер має і розповідь Грицька.
Особливе місце в творі посідає образ Галі, її дитинство проходило в незвичайних умовах. Упереджене ставлення до неї матері, ненависть і жорстокість переслідували дівчинку на кожному кроці, її родинне оточення було специфічним: мати І старший брат дотримувалися антинародної моралі, відзначалися крайнім егоїзмом. Все ж зле було чужим для Галі. І коли вона вже стала підлітком, мати зробила її у своїй родині наймичкою. З роками почав окреслюватись і характер дівчини. Письменник показує, як вплинуло родинне оточення на вдачу Галі. Якщо в молодості Параска, наприклад, була веселою, бездумною, безсоромною, то Галя виросла прямою протилежністю їй.
Несподівано якось прокинулось у Галі почуття кохання до простого селянського хлопця Карпа Саєнка, але скоро й зникло, її серце почало привертатися до гульвіси Олександра Власова, що й привело її до морального падіння і загибелі.
1.7 Оповідання «Татарин, братик, татарин!»
Оповідання «Татарин, братик, татарин!» залишилось незакінченим, тому й образ Галі лишився незавершеним. Можливо, саме через образ Галі письменник мав здійснити в наступних творах свій задум – показати, як винародовлені типи завдяки освіті знову привертаються до народу, глибоко усвідомивши, що «робота батьків була одна тяжка помилка».
Твір «Як ведеться, так і живеться» своєрідний за своєю сюжетно-композиційною будовою. Всі образки в цілому, з'єднані ідейно-творчою спільністю, утворюють повість. Але не тільки в цьому своєрідність твору. Як видно із змісту, Мирний реалізував свій задум, викладений у відомому листі до М. Старицького.