Поема багата на проникливі характеристики, які з доброї пам'яті і відстані років автор дає друзям і супротивникам і які разом з оцінкою власних вчинків відтворюють (бодай почасти!) образ тяжкого, чорного часу. Ці поетичні мемуари Сосюри написані з артистизмом і легкістю, але за ними — місяці і роки болісних роздумів.
Нові поеми і книги свідчать про виняткову творчу активність Сосюри на рубежі 50—60-х років, а біографічні документи — про різке погіршення його здоров'я42. У 1959—1960 рр. він закінчує роботу над новими частинами автобіографічного роману "Третя Рота", що є на сьогодні чи не головним джерелом відомостей про поета. Написаний у стилі ліричної, вельми експресивної прози (Сосюра і тут лишається передовсім ліриком!), твір цей багато каже про натуру митця — розшарпану, імпульсивну, часто алогічну. Це відбито і в композиції (окремі епізоди виписані дуже детально, якісь означені одним штрихом, інші взагалі не висвітлені), і в судженнях автора, подекуди вельми суб'єктивних 43.
У поемі "Щастя сім'ї трудової" (1961), книгах "Близька далина" (1960), "Поезія не спить" (1961), що виходять з робітні Сосюри попри тяжку хворобу серця44, щасливим художнім знахідкам сусідить маса вторинних, трафаретних текстів. Виразно дає знати про себе небезпека творчого самоповторення й переспіву. З-під пера Сосюри вихоплюються цілі шереги віршів на один мотив, які нічого не додають до сказаного раніше і тільки знижують емоційну напругу попередніх поетичних одкровень. Блискучий майстер вірша, він практично не відмовляє редакціям в їх численних (переважно ювілейних і святкових) замовленнях, ідейно-тематична вбогість яких, та й сама "принагідність" писання не можуть не позначитися на художньому рівні продукції. Але загалом спогаду, повернення до молодості, характерного для лірики попередніх часів, стає менше.
На схилі літ поет ніби заново навчається цінувати швидкоплинну мить життя, її мінливу красу, прагне втолити нею свою невтоленну душу. Він і справді "розчиняється в "зеленому світі" природи, як йому гнівно докоряли теоретики соціалістичного реалізму 45 1951 р., і немає в цьому жодного відступу від високого мистецтва, а навпаки — естетична свіжість заідеологізованого поетичного дискурсу, нові етичні аспекти.
Йдеться про кардинальну етичну трансформацію стосунків людини і природи, коли на зміну підлеглості приходить взаємодоповнення і рівність, осмислена рівновага кровного зв'язку. В щемній ліриці Сосюри "цар природи" зрікається своєї вигаданої влади і визнає себе частинкою космосу. В усій повноті цю ідею мистецтво висловить пізніше — в 70-х роках, але готується і зріє вона вже в пізній ліриці Сосюри, у пафосі органічного єднання його ліричного "я" із всесвітом річок, зоряних небес і п'янких трав. Коли чи не вся поезія виспівувала гімни промисловим гігантам і синхрофазотронам, Сосюра "наївно" нагадував про те, що щастя — не в перемозі над природою, а в гармонії з нею. В цьому пафосі — досі не прочитана філософська сторінка пізньої творчості Сосюри, поета, котрий мав розумне, майбутньому відкрите серце:
Віє свіжістю лугу й ріки
у вікно. Аромати квіток...
Засвітились на небі зірки.
Не злічити мені тих зірок.
Полюбив я цей спокій ночей...
Виткнув місяць з-за хмари свій ніж...
І зорять міріади очей
в мою душу, розкриту навстіж.
В неї вітер духмяний несе
од трави, од акацій привіт...
Я — безмежність, я — зорі, я — все,
з чого є весь навколишній світ! (1960-1961)
Творчість, любов, відчуття краси для Сосюри — завжди молодість. Ці начала несмертельності духу багатократно переплітаються, переходять одне в одне: спів стає молодістю, молодість — любов'ю до Вітчизни, а відданість землі і відчуття родової приналежності — піснею і життям поета ("Що сили дає твоїй пісні, поет...", 1962). Поет і лишається юним до останніх днів, не бажаючи спізнавати похилості віку, хай і тричі умудреного. За всієї тонкої філософічності пізня лірика Сосюри сповнена молодечого руху, енергії, незатерплого світовідчуття. Це не стримані медитації сивочолого мудреця, а первісна мудрість чуттєвої повні, радісне вітання вічних змін, яким немає кінця-краю, поцілунок язичника у вуста діалектики. І рух, і воля, і любов — віталістична пропозиція Митця людині, присадженій на життєвий діл ілюзіями раціонального глузду: "І все, як пісня солов'їна, чуття загострює моє... Прекрасна мить, коли людина, людина птицею стає!" (1962).
Чим гостріші осінні вітри студять чоло поета, тим палкіше поривається він до буйноцвіття життя, тим повніше відчуває його. Між оцими з великою щирістю і хистом окресленими берегами умирання і відродження ллється одна велика пісня останніх прижиттєвих збірок Сосюри "Осінні мелодії" та "Весни дихання" (1964). Все в ній — і вічна даль коханої Вітчизни ("Сяє сонце мені крізь повіки..."), скарби духовної і матеріальної культури, привласнені поетичним серцем ("В безоднях космосу", "Усміх"), і немеркнучі спогади, світлий сум за роками ("Очерет, окута..."). Щастя злитості зі світом відтворене тут у дивовижній повноті і ясності:
Ще ранок рос із квітів вій не витер,
ще сріблом мов покрита вся трава.
Не чуть пташок, і тільки смутно вітер
мелодії осінні навіва.
І на душі так тихо і прозоро,
як навкруги, і синьо-синьо так...
І тільки спомини цвітуть у ній, як зорі,
як у житах багряно — ніжний мак.
Вона, як поле, відбива хмарочки,
легкі їх тіні, в зміні кожну мить.
Торкає вітер пальцем колосочки —
й вони дзвенять... То кров моя дзвенить... (1962)
Відчуваючи всього себе в усьому, поет без розпачу й скорботи говорить про красу осінньої пори, наче це не шістдесят третя, а вісімнадцята його осінь: "Синьо й молодо навкруг... Що там, що там лине? То душі моєї друг — крик перепелиний" (1960—1961). Жива дійсність, що бентежить уяву, для художника завжди на першому плані, тільки в багаторазовому осмисленні набуваючи символічного звучання (багнет у місячному сяйві, перестук коліс по рейках, небесна солов'їна далечінь тощо). "Чиста" символіка, поетична алегорія для Сосюри — виняток і рідкість, побічний ефект ліричного переживання дійсності (як у вірші "Я йду на гору, збив коліна...", 1962). Алегорія не потрібна Сосюрі, для котрого барвиста земна даність сама є алегорією безсмертної душі, вічності! Тому так послідовно поет обстоює міметичні принципи поетичного письма, його земну вкоріненість: "Ти чуєш молота удари, що пробивають людям путь! Не залітай, поет, у хмари, а до народу ближче будь". Для Сосюри це означало відтворювати життя в многоликій і манливій його безкінечності. Будучи ліриком тривожної, музичної душі, він черпав сили у вічно молодому русі природи і суспільства, вірив у нього, сам був його "співною часткою":
Хай опадає лист в саду
на землю в срібному інеї —
я в пісні молодість знайду
і довго-довго буду з нею.
("Подібна юність до весни...", 1962)
8 січня 1965 року поета не стало, але старість і хвилини не мала над ним влади.
На зорі космічної ери, коли в черговий раз зманена науково-технічними досягненнями людина почулася незатишно, коли вона раптом гостро відчула свою незахищеність і затраченість — під "ракетними небесами", на уламках опозиційних ідеологій, — поезія В. Сосюри явила нам давно забутий, а проте у чомусь безумовно рятівний для людства тип світовідчуття. Може, цілком намарне. Але це вже наша проблема, зарадити якій поет більше нічим не може, бо вже зробив для її розв'язання все, що міг:
Я все люблю, люблю без краю,
люблю за серця теплого биття...
Я крапля та, що думає й співає
у океані вічному життя. (1962)
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА:
„Сосюра В.М.”, вибрані твори: В 2 т. – Київ: Наук. Думка, 2000.
1 Сосюра В. Твори: В 10 т. — К.: Дніпро, 1970. — Т. 1. — С. 82. Далі посилаємося на це видання.
2 Сосюра В. Третя Рота. — К.: Рад. письменник, 1988. — С. 6—7.
3 Там же. — С. 23.
4 Див.: Голос ніжності і правди. — К.: Дніпро, 1968. — С. 21— 22, 27.
5 Див.: Сосюра В. Третя Рота. — С. 96, 106.
6 Бурляй В. Володимир Сосюра. — К.: Держвидав. худ. літератури, 1959. - С.4.
7 Див.: Сосюра В. Третя Рота. — С. 108—109.
8 Див.: Там же. — С. 96.
9 Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України. — Ф. 44. — Оп. 1. — № 447.
10 Бурляй В. Володимир Сосюра. — С. 6.
11 Голос ніжності і правди. — С. 117.
12 Див.: Сосюра В. Твори: В 10 т. — Т. 10. — С. 77.
13 Див.: Сосюра В. Третя Рота. — С. 251.
14 Рукописний фонд Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. — Ф. 139.
15 Сосюра В. Третя Рота. — С. 244.
16 Вичерпний аналіз поеми знаходимо в статті М. Зерова "Володимир Сосюра" (1926) / Зеров М. Твори: В 2 т. — К.: Дніпро, 1990. — Т. 2.
17 Див.: Сосюра В. Третя Рота. — С. 217—218.
18 Див.: Сосюра В. Третя Рота. — С. 226—227.
19 Див., наприклад: Савченко Я. Занепадництво в українській поезії // Життя і Революція. — 1927. — № 2. — С. 160—162.
20 Див.: Сосюра В. Третя Рота. — С. 221.
21 Вірш цитується в первісній своїй редакції, що автор доводить у праці: Володимир Сосюра. — К.: Дніпро, 1990.
22 Див.: Микшпенко О.І. Друзі чи супротивники? // Київ. — 1990. - № 2. - С. 143-144.
23 Окрім згаданої вище статті Я. Савченка див.: Савченко Я. Мертве й живе в українській поезії// Життя і Революція.— 1929.— Кн. 1. — С. 125—126; Христюк П. Соціальні мотиви в творчості Сосюри // Червоний шлях. — 1926. — № 2. — С. 133—135; Музичка А. Журнальна українська лірика 1926 р. // Червоний шлях. — 1927. — № 2. - С. 169.
24 Див.: Сосюра В. Третя Рота. — С. 246—249.
25 Див.: Коряк В. Українська література. Конспект. — Харків: ДВУ, 1929. — С. 246; Белецкий А.Й. Владимир Сосюра // Красное слово. — 1928. - № 5. - С. 148-150.
26Див.: Сосюра В. Твори: В 10 т. — Т. 1. — С. 346.