М. Смотрицький виступає оригинальним граматистомтеоретиком слов’янської системи. У цьому він не мав собі рівних у слов’янській філології аж до 2-ї половини 18 ст. Його досягнення використовуються і тепер. Учений здійснив кодифікацію церковнослов’янської мови східнослов’янської редакції. За нормами «Грамматіки...» поступово було впорядковано всі церковнослов’янські тексти на сході і півдні Славії. Через друковані церковнослов’янські тексти норми набули загального поширення й понині функціонують у конфесійному вжитку. Уперше виразно відділив церковнослов’янську мову від живих слов’янських, проте східнослов’янський характер норм М. Смотрицького благотворно вплинув на усталення орфографії й пунктуації староукраїнської літературної мови.
До 1-ї чверті 19 ст. «Грамматіка...» М. Смотрицького була основним підручником церковнослов’янської мови, він витримав багато видань. На його основі укладено анонімну «Грамматїку или писменницу языка Словеньского», надруковану 1638 в м. Крем’янці (тепер Терноп. обл.). Певний вплив М. Смотрицького помітний і на книзі «Грамматыка словенская» Івана Ужевича (1643), анонімній граматиці, надрукованій 1773 в Почаєві, церковнослов’янській «Грамматіці» Я. Блоницького (1763), а також на «Грамматиці» А. Коцака (1778), праці «Grammatica slavo-ruthena» М. Лучкая (1830), рукопис, праці хорватського лінгвіста Ю. Крижанича «Граматично изказанjе» (1666), російській граматиці Г. В. Лудольфа (1696), книзі «Россійская грамматика» М. Ломоносова (1755), на працях основоположника сучасної славістики Й. Добровського.
Геніальний М. В. Ломоносов знав напам'ять «Граматику» Смотрицького і назвав її разом із «Арифметикою» Магницького «вратами своєї вченості». «Россійская грамматика» Ломоносова, що вийшла в світ у Петербурзі (написана 1755 р., перше її видання має цю дату), природно, відбиває значний вплив Смотрицького щодо розподілу матеріалу, виділення граматичних категорій, термінології, формулювання деяких правил. M. В. Ломоносов підніс вітчизняне мовознавство на вищий щабель. Він був видатним теоретиком, його правила встановлені на основі студій над живою російською мовою. Зі спадщини Смотрицького Ломоносов узяв найкраще, зокрема поділ на відміни, дієвідміни, кількість відмінків тощо. Великою мірою завдяки Ломоносову досягнення Смотрицького в галузі граматики дійшли до наших днів.
Книга М. Смотрицького справила вплив на розвиток грамат. думки в Сербії, Болгарії, Румунії. «Грамматіка...» була відома в країнах Європи і поза ареалом функціонування церковнослов’ян. мови в перекладах на латинську, що свідчить про загальноєвропейське визнання її. Завдяки «Грамматіці...» М. Смотрицького українська філологія стала помітною галуззю європейського. мовознавства старожитньої епохи. М. Смотрицький – один із основоположників вітчизняної славістики.
До найбільш ранніх відноситься переклад (на полях книжки 1648 р.), зроблений відомим шведським мовознавцем і поліглотом Й. Спарвенфельдом 167. Список «Граматики» з маргінальним перекладом зберігається також у м. Галле (НДР). Повний переклад книги М. Смотрицького за виданням 1721 р. зробив англієць Т. Консетт, який він мав намір опублікувати. Частина рукопису з перекладом Т. Консетта зберігається в Празі. Інший неповний рукописний переклад «Граматики» 1648 р. зберігається в Стокгольмі. Ці переклади свідчать про загальноєвропейський інтерес до твору Смотрицького.
M. Смотрицький дав школам XVII ст. авторитетний і ґрунтовний підручник. Після його «Граматики» ніхто не важився нападати на церковнослов'янську мову як на мову невнорядковану. Видатний учений здійснив кодифікацію церковнослов'янської мови східнослов'янської редакції. Кількість східнослов'янських і власне українських елементів у ній порівняно невелика, однак вони разом із східнослов'янською звуковою (точніше – орфографічною) оболонкою книжних елементів надавали нормам М. Смотрицького словенороського характеру. Об'єднання в «Граматиці» М. Смотрицького елементів, спільних для східних і південних слов'ян, з елементами специфічно східнослов'янськими й південнослов'янськими (насамперед старослов'янського походження) зробило її однаково прийнятною і близькою для всіх слов'янських народів, які користувалися церковнослов'янською мовою, тому праця М. Смотрицького стала знаряддям культурного єднання слов'ян. М. Смотрицький уперше виразно відділив церковнослов'янську мову від східнослов'янських, проте словенороський характер «Граматики» благотворно вплинув на закріплення в них багатьох літературних норм, зокрема на усталення орфографії та орфоепії української мови XVII–XVIII ст.
2. Творчість М.Смотрицького в контексті боротьби європейської ренесансної літератури за гуманізм
Витоки сучасної культури значною мірою заглиблюються в епоху Відродження. Для українського народу ця епоха була сповнена героїчної національно-визвольної боротьби, яка переможно закінчилася возз’єднанням з великим російським народом. В її горнилі викувалась народно-гуманістична українська культура та література.
Вони розвивалися у специфічних умовах антифеодальних та національно-визвольних рухів, тісно пов’язаних з такою ж боротьбою братніх білоруського та російського народів, і склалися у ренесансну систему.
З урахуванням єдності трьох східнослов’янських літератур можна говорити про з’ясування проблеми Ренесансу в українській літературі, її ролі в загальноєвропейському літературному розвитку, місця української полемічної літератури кін. XVI – поч. XVII ст. і таких окремих її представників, як М.Смотрицький, в контексті боротьби європейської ренесансної літератури за гуманізм.
Українська полемічна література виникла як засіб захисту православ’я від католицько-шляхетської експансії, але вийшла за межі не тільки церковних суперечок, а й широких конфесійних тем. Вона широко охоплює суспільну тематику і, виступаючи на захист трудящих верств, починає трактувати питання власне гуманізму.
Важливе місце в системі української полемічної літератури посідає творчість М.Смотрицького, зокрема його трактат "Тренос". У "Треносі" та інших творах М.Смотрицький виявив ґрунтовні знання й вільну орієнтацію у західноєвропейських літературах, мистецтві, культурних традиціях. На це звертали увагу вчені у дожовтневий період /П.Житецький, В.Завитневич, І.Франко та ін./ і радянські дослідники /С.Маслов, В.Перетц, П.Попов, В.Микитась, Д.Наливайко, В.Німчук, Є.Прокошина, П.Яременко та ін./. Письменник поєднував широку ерудицію з умінням професіонально застосувати свої знання. У "Треносі" тонко використовується антипапське спрямування творів Петрарки, є посилання на Е.Роттердамського, Б.Депер’є, С.Мюнстера, М.Баптісти та інших західноєвропейських гуманістів. Думки М.Смотрицького перегукуються з відомою книгою Зібрандта Любберта "Про папу римського". Українським письменником створюється антигуманний образ римо-католицької церкви.
Це важливі, хоч і не основні ознаки внутрішнього зв’язку творчості Мелетія з європейською гуманістичною традицією. Повністю він розкривається при розгляді ідейно-естетичної структури його творів. Прикладом може бути Скорботна Мати в "Треносі". Оригінальний образ виник на основі життєвого матеріалу і українського фольклорного глибоко драматичного образу покинутої дітьми матері, реалізованого в багатьох народних творах, зокрема в думі "Про удову і синів". Своїми ідейно-естетичними якостями образ
Скорботної Матері типологічно споріднений з найпоширенішим у. європейській ренесансній літературі та мистецтві образом Мадонни. Останній настільки пов’язаний з історією європейської культури і такий поліфункціональний у добу Ренесансу, що перетворився на одну з ідейно-естетичних тез художнього мислення епохи. Отже, творчий світ М.Смотрицького розвивається в загальноєвропейському річищі соціально-політичних і філософських ідей та ідейно-естетичних течій, представлених у творчості Данте, Шекспіра, Сервантеса, Рабле та ін. Глибину проникнення в європейське життя і мистецтво демонструє творче засвоєння досягнень Петрарки – високої громадянської лірики його "Листів без адреси" і збірки "Канцоньєре".
Характерно, що в доробку М.Смотрицького гармонійно зливались автохтонні східнослов’янські ренесансні риси й принципи з ренесансними явищами європейських літератур. Це свідчить про те, що міжлітературні контакти тільки прискорювали й інтенсифікували ренесансні процеси в українській літературі XVI-XVII ст. Таким шляхом утворювався загальноєвропейський тип художнього мислення.
Участь української літератури кін. XVI – поч. XVII ст., зокрема полемічної, у загальноєвропейському літературному розвитку здійснювалась за законами функціонування зональних та регіональних художніх систем. Розкриття цих закономірностей залежить від ступеня вивчення та систематизації зв’язків і взаємодій національних літератур. Вони розвивались і раніше, але регулювались іншими суспільними законами і мали інший ідейно-естетичний характер, хоча теж не були звичайною сумою контактів, упливів і запозичень. В умовах Відродження відбувається складна взаємодія між національними літературами і цілими їх групами, а також між різнорівневими системами. Її складають не тільки і не стільки контакти, впливи та запозичення, скільки процеси зближення і відштовхування результатом яких є вироблення цілих типів художнього мислення.
Зіставлення української полемічної літератури з літературою європейського Ренесансу виразніше виявляє в українських полемічних творах діалектичне поєднання гуманістичних принципів з широкими і вузькими релігійними питаннями. В естетичному плані полемічність сприяє виявам ширшого, реалістичнішого підходу до дійсності, конкретизації й індивідуалізації художніх образів, перетворенню художньої правдивості на засіб виміру й вираження ідейного змісту. Ідейно-естетичні особливості української полемічної літератури, зокрема "Треноса", виступають особливостями даної літератури і твору, а також виявляють певну типологію на зональному /слов’янському/ і регіональному /європейському/ рівнях. До них треба віднести принципово значиме використання фольклору; усвідомлення причетності до вселюдської культури, національних особливостей, гармонійної цілісності культури власного народу; розрахованість як на читача, так і на слухача, в тому числі й масового; загальновиражена ритмічна побудова твору; енергійні короткі сюжети, які швидко розвиваються; драматургічна діалогічність; стисла символічна образність.