Поширення типологічного методу має і від'ємні наслідки. Найяскравішим прикладом є те, що далеко не всі публікації, де говориться про типологію чи вживається типологічна термінологія, є насправді типологічними.
Ще й досі існують дискусії про те, що типологічний метод суперечить принципові історизму, тобто розглядає літературні явища поза умовами їх виникнення, дає змогу зіставляти, що завгодно з чим завгодно. А противники даного методу спираються на той факт, що лише контактологічні дослідження дозволяють досягнути обґрунтованих висновків про близькість письменників. Проте, типологічні подібності є різноманітними. Наприклад, вони можуть бути конкретно-історичними, що засвідчують об'єктивну близькість митців одного і того ж часу, подібність художніх позицій тощо.
Важливо також відзначити, що типологічні дослідження можливі на всіх рівнях художніх творів, починаючи від зіставлення їх образно-стильових особливостей.
Також при типологічному порівнянні досліджується співвідношення загального, особливого та окремого, встановлюються системні диференційні ознаки: окремі, властиві тільки поетам (в нашому випадку це Бальзак та Флобер); особливі, притаманні романській літературі загалом (у даному випадку слід брати французьку літературу). Це, як ми бачимо, дає можливість та допомагає виокремити своєрідність певних творів серед рівнозначних досягнень світової літератури. Ось, як приклад, ми можемо навести спільність поглядів даних митців на певні теми, які стосуються Франції та народу загалом. Це звичайно, ж, легко пояснити тим, що письменники жили майже в один час і відчули на собі всі “принади” життя в постреволюційній Францій (1789-1794), пережили “ломку” суспільного устрою. Ця ж ломка була наслідком того, що буржуазія, утвердившись як панівний клас, “не залишила ніякого іншого зв'язку між людьми, крім голого інтересу, крім безсердечного “чистогану” [7; 5]. Але все ж таки, той факт, що кожен з письменників є неабиякою особистістю й митцем відобразився, як на манері написання, так і на деяких ідеях описаних у їхніх творах.
Отже, можна зробити висновок, що типологічне порівняння “спрацьовує” при порівнянні творчості письменників з однієї національної літератури, так і з різних літератур у цілому. Проте, на нашу думку, типологічне порівняння представників однієї літератури, та ще й майже з одного часу, додає нашому дослідженню певної пікантності та неординарності. Адже надзвичайно легко порівняти письменників із різних країн, які є «світочами» своїх народів - бо у кожного з них є своя одна, вища, чітка мета. І зовсім інша справа постає при порівнянні моно-національних письменників - мета й ціль може бути одна, але способи досягнення її, тобто самореалізація письменника у творі, різні. Тому родзинкою даного дослідження стане пошук, вибірка тих індивідуальностей, які загалом створюють шедевр творчого мистецтва.
Так, доцільно брати творчість невеликої кількості авторів, яких добре порівнювати за силою їх мистецького таланту, а якщо точніше - то письменників, які відіграли у національних літературах подібну й вагому роль засновників напрямів, течій, жанрів тощо. Наприклад, у даній роботі зіставлення творчості Оноре де Бальзака (1799-1850) та Гюстава Флобера (1821-1880) є напівсинхронним. Цей приклад є доцільним, оскільки обидва митці відіграли в розвитку своєї національної літератури подібну роль. Їхні здобутки не обмежуються лише виразами “Бальзаківський роман” чи “Боварізм”, які безперечно стали основами в їхній творчості, але й простягаються далі і дають поштовх таким актуальним на той час темам, як то тема втрачених ілюзій чи революції відповідно. І саме завдяки тонкому сприйняттю проблем тогочасної епохи ці генії втілили у своїх творах національний характер свого народу, його погляди, переживання та й власне його ж таки існування. Тому ці митці і стали засновниками новітніх тем в національній літературі та вказали людям на насущні проблеми та пороки, які існують у суспільстві.
РОЗДІЛ 2
ТЕМА ВТРАЧЕННИХ ІЛЮЗІЙ У РОМАНАХ ОНОРЕ ДЕ БАЛЬЗАКА “ВТРАЧЕННІ ІЛЮЗІЇ” ТА ГЮСТАВА ФЛОБЕРА “ВИХОВАННЯ ПОЧУТТІВ”
2.1 Тема ілюзій як провідний концепт вищезгаданих романів. Теорія ілюзій
Загальновідомим фактом залишається те, що тема втрачених ілюзій посідала почесне місце у творчості Оноре де Бальзака[13; 18]. Так само відомим є і те, що він досить часто вдавався до неї. Але якщо подивитися на цю тему трохи масштабніше ми побачимо, що не лише він використовував її. Гюстав Флобер так само полюбляв писати про втрачені ілюзії.
Тему втрачених ілюзій неозброєним оком можна прочитати навіть у назвах романів. Хоча тут автори пішли різними шляхами. Один, відкрито виніс дану тему на розгляд читача. Другий же, зробив це завуальовано, надіючись на сприйняття останнього. Адже, на перший погляд, назва “Виховання почуттів” мало може сказати про втрату ілюзій. Але це про тих людей, “які мають очі і не бачать” або ж просто не хочуть побачити. Оскільки, навіть прекрасна дівчина, яка прийшла на бал накидає на своє лице вуаль, щоб ніхто його не побачив, але ж певні риси її обличчя все таки проступають. І спостережливий юнак врешті-решт помітить її красу, хоча і старанно приховану.
Так поступив Флобер із своїм романом: він накинув на нього притемнену вуаль, і якщо привідкрити її, то можна побачити всю його приховану сутність.
Але тоді виникає цілком логічне запитання: Чому ця тема набула такого розмаху?
Це явище, напевне, можна пояснити тим, що втрата ілюзій в той час, була притаманна не лише письменникам, але й звичайним людям із народу. А ми з вами знаємо, що душа письменника ні за що так сильно не болить, як за страждання народу. Тому, тему втрачених ілюзій не слід розглядати, тільки як проблему декількох окремих людей. Це тема, яка також висвічує розчарування цілої тогочасної Франції[3; 381]:
1 падіння ілюзій бідноти - смерть Дюссардьє з криком “Vive la Rйpublique - Хай живе республіка!”, відлунює у голові як передсмертний хрип цілого народу, в якого вирвали з рук меч - його надію;
2 певні, хоча і не такі значні розчарування багатої частини населення та вельмож - смерть Дамбреза “Car il avait acclamй Napolйon, les Cosaques, Louis 18, 1830, les ouvriers, tous les rйgimes, chйrissant le Pouvoir d'un tel amour, qu'il aurait payй pour se vendre - Він вітав будь-яку владу, так ніжно люблячи її, що сам готовий був платити, тільки щоб його купили”.
Проте, розуміючи, що зображенням краху ілюзій багато не доб’єшся, Бальзак вирішив копнути глибше і пошукати той корінь зла, який згубно діяв на духовну культури всіх людей без винятку. І таким коренем він назвав жадобу вигоди й збагачення, з яких і виросли такі негативні паростки, як різноманітні прояви хижацького буржуазного егоїзму[14; 47]. “Mon pиre, vous m'йgorgez! - Та ви ж мене живцем ріжете, тату!” - кричав Давид до свого батька. Але як можна думати про сина, коли у батька корисливість давно вже вбила всі почуття.
Зрозуміло, що переживання героїв не відходять на другий план. Вони просто органічно переплітаються із загальнонародними подіями, вплітаються в них і починають взаємодіяти чітко та органічно, як одне ціле.
Поєднуючись і доповнюючи одне одного, образи героїв та країни загалом подекуди розходяться як кораблі у морі, а деколи навіть зливаються в одне ціле. Ницість та приземленість характеру, життєвих цілей, ідей Фредеріка - усе це створює не лише психологічний тип. Це центр цілого роману, в цьому образі - стан Франції в ту епоху, яким автор бачить його[15; 209].
В цьому плані Бальзак повністю розділяє думки Флобера і певним чином доповнює їх: “Mon Dieu! de l'or а tout prix! - se disait Lucien, l'or est la seule puissance devant laquelle ce monde s'agenouille - Боже мій! Золота - будь-якою ціною! - сказав сам собі Люсьєн. - Золото - єдина сила перед якою схиляється світ”.
Ось воно - це концентроване втілення зла та пороків, яке призводить до краху більшості ілюзій, які народжуються у головах геніальних винахідників, митців, творців.
Так, мало-помалу ми відходимо від загальнодержавних чи б пак, народних ілюзій і наближаємося до ілюзій особистісних, тобто ілюзій притаманних кожному героєві зокрема.
Розглянувши критичну літературу, ми зіткнулися з тим, що ніхто з авторів відкрито не говорить про втрату певних ілюзій. Тому, ми вирішили дослідити походження та значення терміну ілюзія. Отже, для кращого розуміння цієї теми ми вирішили звернутися до тлумачного словника.
Так, саме слово ілюзія, тобто український варіант цього слова походить ще від латинського “illusus”, яке згодом чудово прижилося спочатку у старофранцузькій мові, а тепер і у сучасній французькій мові і звучить, як “illusion”, а також віднайшло себе й в англійській мові, де має таке саме написання, як і у старофранцузькій мові - “illusion”. Цей факт легко пояснюється нормандським завоюванням 1066 року.
Слово ілюзія має декілька різних, проте не надто різноманітних значень. Це:
1 хибне сприйняття реальності;
2 хибна думка чи уявлення;
3 щось, схоже на фантастичний план чи бажання, що призводить до хибних уявлень чи хибного сприйняття;
4 стан омани викликаний хибним сприйняттям чи уявленням.
Іншими словами можна сказати, що це примарні надії чи мрії, які в будь-який момент можуть розвіятися як повітряні замки при появи легкого морського бризу.
Ілюзіям, як і всьому, що є у людини, притаманні певні якості, за допомогою яких їх можна класифікувати.
Отже, на основі прочитаних творів та статей ми подаємо наступний поділ людських ілюзій. Це:
А) співвідношення тілесних та душевних ілюзій;
Б) співвідношення реальних і примарних ілюзій.
2.2 Втрата ілюзій: теорія на практиці
Звичайно ж, здавалося б логічним почати порівняння з головних героїв, проте, ми вирішили не робити цього, адже їхні ілюзії занадто глибокі та значущі і тому до них ми звернемося у наступній частині другого розділу нашої роботи.