Автор очима Дарiї та Мирона бачить, що зникає краса i душi, i природи. А вони умiли бачити їх у життi. Знали вони, що саме краса живить людське серце, душу. А тирани хотiли її, красу, вбити, але не вдалося.
Василь Барка вiрить у вiдродження життя людей, а тому й лишає у творi живим наймолодшого з Катранникiв Андрiя. Вiн оживає, повертається до життя, бо бачить уже красу синього ранку, чує запах м'яти. Його серце не байдуже до краси, а отже, й до життя. Письменник вiрить у незнищеннiсть душi, яка вихована у красi, гармонiї взаємин людини з природою i людини з людиною. Церковна чаша символiзує в романi свiтло, вiчнiсть життя, а отже, й вiчнiсть України, яка вiдродиться, незважаючи нi на що.
Головні події, зображені у творі, відбуваються в с. Кленотичі. А за цим селом – уся замордована Україна. В центрі розповіді – хліборобська родина Катранників: батько Мирон Данилович, його мати Харитина Григорівна, дружина Дарія Олександрівна і троє їхніх дітей: Миколка, Андрійко й Оленка, Поряд з ними односельчани, такі ж хлібороби – «гурт худих дядьків». По інший бік – Григорій Отходін, столичний партпрацівник, його помічник Шкрятов, «партійці й сільрадівці з револьверами в кишенях, і також міліціонери з револьверами на поясах».
«То тільки здається, що їх прапори червоні, вони темні», – говорить Мирон Данилович.
Автор ніби нагадує своїм читачам про дві форми вияву вічності – добро і зло. На початку роману він робить наголос на силі добра: сонячний ранок, мати одягає малу Оленку до церкви. Вічне почуття материнства у цьому епізоді заступає все як конкретний вияв добра. Саме це почуття допомагатиме людям лишатися людьми, боротися з невблаганними обставинами, не скоритися «жовтому князеві». Але скоро, дуже скоро скрізь запанував «жовтий князь» – чорною буряною хмарою провисла над Клинотичами кампанія викачування хліба. Повисіла, затьмаривши людям сонце, та й покотилася далі Україною. А тут залишилася руїна, смерть, перше відчуття голоду. В душах людей – таке ж спустошення, як і по дворах, страх перед невідомістю.
Змальовані Баркою докладні, часом вражаючі натуралізмом картини смерті селян та їх дітей, реалістичні описи голодних мук, пошуків їжі на зимових полях розкривають світові страшну правду про істинну сутність «процвітаючого суспільства», розвінчують радянський тоталітарний режим, який так цинічно штовхнув у голодну прірву своїх громадян, селян-хліборобів.
Викривальність «Жовтого князя» не лише в таких алегоричних схемах. Вона супроводжує весь текст твору. З особливою силою стримує викривальний пафос через зображення трагедії родини Мирона Катранника, у якій вимерли всі, лишився тільки наймолодший пагінець – Андрійко.
Спочатку до невпізнання була спустошена хата Катранників, хата-святиня, де ікони споконвіку осявали хліб на столі. Не лише хати, а й цілі села перетворювалися в пустку, згарище, руїну. «Сади скрізь вирубано, самі пеньки де-не-де стирчать по дворищах, серед бур'янів. Все, що цвіло до сонця, пропало, ніби знесене бурею, пожаром, потопом, пошестю… Все зруйноване! Зграї гайвороння кружать скрізь, над всенародною пусткою, і через шляхи відлітають геть: на степи, обернені в океан бур'янів». Під колесо, яке самі розкрутили, потрапляють і самі партійці, пристосуванці (Гудина, Лук'ян), бо були рабами, слухняними гвинтиками людиноненависницької системи.
Конкретним носієм зла, його невід'ємною частиною у творі Барки є «рудий», «золотозубий» жовтий князь – представник високої партійної верхівки. Це він – той звір, «який вилазить із багна в образі компартії».
Вдається автор і до містичних видінь, символіки, казкових образів, щоб підсилити викривальний пафос твору. Всі негативні персонажі твору – це запроданці своїх душ нечистому – жовтому князю.
Викриваючи та розвінчуючи, Василь Барка не береться судити.
Проблема духовності, людяності, як одна із основних, розкривається через символічний образ церковної чаші, яку, ризикуючи життям, селяни врятували і зберегли. До речі, про цю схованку знає Андрійко. Може, тому й залишився він єдиним із усієї родини живим, щоб віднайти цю чашу, – нехай вона знову у свій час засіяє в церкві.
Такий обнадійливий символічний фінал роману «Жовтий князь». Духовне його наповнення спонукає нас до гордості за українську націю, в дітей якої навіть голодна смерть не може вбити найголовнішого – людяності і любові.
Порівняльна характеристика романів
Отже, як ми бачимо, обидва романи торкаються теми голодомору в Україні, що відбувся у 1932–1933 роках. Головними героями письменники обрали простих українців – селян, але через призму голодомору кожен зобразив різні речі. Символи та образи у кожного автора були свої. Не зважаючи на те, що тематика одна, але світло вийшло інше.
Не варто робити висновки, що зображуване у творців є різне. Особисто я вважаю, що воно є гармонійним доповненням одне одного. Адже розкрити всі образи одночасно неможливо, і, до того ж, кожна людина бачить одну й ту ж саму подію з різних сторін. Кожен творець, маючи перед собою полотно, творить у своєму стилі, незважаючи на те, що тема шедевру є одна.
Так, зображуючи Марію, Улас Самчук вдається до образу жінки, який завжди викликав асоціації добра, тепла, надії, уособлення світла та народжуваності, материнської турботи. Через цей символ він зобразив Україну. Адже головна героїня роману – жінка. Марія померла від голоду. Так символічно «померла» і Україна в той період. Цікаво і те, що автор зазначає точну кількість днів життя Марії, тобто вдаючись до хронологічної точності. Улас описує все життя головної героїні від днів її народження і до самої смерті. Як ми вже встигли переконатися, жіноча доля Марії була сповнена болем, тяжкими сірими буднями та тугою. Можна виділити першу сюжетну лінію – це життя Марії. Протягом роману ми переживаємо разом з нею спочатку втрату справжнього кохання, а потім і біль від зради, невдалий шлюб, втрата дітей, що народжувались і помирали, побої чоловіка, якого вона кохала та чекала все життя, втрата сина на війні, самогубство улюбленої та єдиної доньки, вбивство ще одного сина руками чоловіка. А другою лінією сюжету є голодомор, який накладається на першу. Тобто роман починає свою розповідь не з теми голодомору, а простого життя жінки. Можна припустити, що основою роману таки є життя жінки, а сюжет голодомору був наче ще одним доповненням, ще одним «зерном нещастя» в долі Марії. Але, як виявилося, це «зерно» впало не тільки на її долю, але і на долю всіх селян України. Таким чином, через призму життя жінки автор розкриває тему голодомору, який «добив» жінку, залишивши помирати її в самотності, в холодному будинку, як і багатьох інших. Голодомор, який прийшов і нещадно поставив крапку в багатьох долях. Нібито такий собі сюжет завершення життя Марії, кінець в якому автор зображує саме голодомор, аби закарбувати це жахливе явище, що з’явилося в Україні, аби розповісти його всьому світу та записати в історію. Користуючись сюжетом життя української селянки, автор показує криваві пазурі голодомору, якими він розривав людей та жер, набиваючи свою горлянку роботящими тілами, які мали свої мрії та надії на яскраве, щасливе життя.
Якщо брати до уваги роман Барки, то там трішки інше «світло». Автор використовує у своєму романі справжні архівні дані, які він зібрав. Головними героями Василь обрав звичайну українську сім’ю, яка попала в хижі пащі голодомору. Але, на відміну від Самчука, Барка не вдається до зображення жіночих символів та розгляду жіночого життя. Тема голодомору у творі присутня з самого початку до самого кінця. На сторінках ми зустрічаємося з проблемами виживання. Автор бере до уваги проблеми сімей, які намагаються вижити. Барка яскраво описує, як забирали їжу, рили землю у пошуках «харчових скарбів», перевертали всю хату в пошуках їжі. Як люди гинули та падали прямо на вулиці. Коли люди були ладні вбити один одного ради їжі. Масові випадки канібалізму. Автор яскраво дав зрозуміти, що це за закон, який отримав у народі назву «закон про п’ять колосків». Дав зрозуміти, що буде, якщо десь заховати хоч жменю зерна або сказати «криве» слово про владу. Тобто, в творі Василя Барки українська сім’я є лише допоміжним засобом для зображення голодомору, а «основною картиною» роману є голодомор. Адже письменник більше вдавався до опису подій, які відбувалися на «вулицях голодомору», а не власними переживаннями сім’ї. Автор дає й характерну назву роману «Жовтий князь», для того, щоб розкрити не тільки правдиву картину смерті, але й зобразити «сатану» цього «балу мертвих». Автор не випустив з уваги того моменту, що влада приховувала справжні дані, приховувала існування голодомору в Україні. Адже сусідні країни, дізнавшись про це, намагалися надати допомогу помираючому від голоду народу. Але все це ретельно приховувалося та подавалася інформація за кордон, що все нормально та геноциду ніякого немає. Але Барці вдалося розкрити цю тему в усіх її кольорах, не приховуючи жодний відтінок.
Висновки
Отже, зробивши детальний аналіз двох романів, можна сміливо сказати, що розкриття теми голодомору через різні призми світла мають свій результат. Головні герої різні, аспекти наголосу також різні, побудова сюжету – аналогічно. Але є єдиний ключовий момент – голодомор. Дякуючи цим двом романам та їхнім авторам, наша сучасність може пізнати глибини тієї чорної дірки не з «штампованих» даних, а з вуст справжньої історії. Факти, яких не знайдеш в жодних архівах. Так, вивчаючи дані з «вуст народу» та архівні дані, можна мати майже цілу картину голодомору. Бачення цього геноциду з двох сторін – помираючої сторони та сторони влади. Це романи, які є тією другою частиною картини, що є страшнішою за першу, але набагато правдивішою. Саме ці романи спростовують красу «намальованих» даних тодішньою владою. Це ті чорні барви, які «псують натюрморт» всієї картини. Завдяки цим двом романам весь світ дізнався правду.