МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
РІВНЕНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Кафедра теорії літератури і словістики
Типологічна подібність образів
Одіссея і Синдбада-мореплавця
Курсова робота
з зарубіжної літератури
Підготувала:
студентка ІІІ курсу
факультету іноземної філології
групи ІМ-33
Науковий керівник:
доц. Хмель В.А.
Рівне – 2006
Зміст
| Вступ………………………………………………………….. Частина І. Світ далеких мандрів Одіссея і Синдбада-мореплавця…. І.1. Одіссей і море………………………………………………. І.2. Синдбад-мореплавець: реальність і фантастика…………. Частина ІІ. Типологічна подібність образів Одіссея і Синдбада- мореплавця……………………………………………………… Висновки………………………………………………………… Список використаної літератури………………………………. | 3 5 5 11 16 20 23 |
ВСТУП
Музою далеких мандрів назвав російський поет ХХ століття Микола Гумільов прагнення людини до пізнавання нового, що існує далеко від нас. Він вважав, що саме вона надихає капітанів, мандрівників, першопрохідців на пошуки нових земель, на небезпечні подорожі й пригоди, на блукання на стареньких вітрильниках в океанському безмежжі, що завершуються відкриттям нових континентів. Хоч мотиви та причини цих прагнень різноманітні, все ж в них є спільне саме в завзятому пошуку нового, а також і в потязі до повернення додому.
Існує категорія людей, котрій властиве прагнення до пригод, перемог і рано чи пізно виникає бажання повернутися до рідного порогу. Саме цей психологічний стан є основою, що складає художній мотив пошуку пригод і повернення додому, що є основною темою поеми Гомера «Одіссея» та арабської «Казки про Синдбада-мореплавця».
Метою даної роботи є з’ясування типологічних подібностей образів Одіссея та Синдбада-мореплавця.
Завдання роботи обумовлені її метою:
1. Проаналізувати композиційні особливості та сюжет поеми Гомера «Одіссея» та «Казки про Синдбада-мореплавця».
2. Докладно розглянути образи головних героїв, а саме: Одіссея та Синдбада-мореплавця, зосередивши увагу на характерах та їх прагненні до пригод та мандрів.
3. Зробити порівняльну характеристику образів, визначивши типологічні збіги та відмінності персонажів.
Актуальність теми. Гостре відчуття вітчизни, любов до рідних і свого народу, прагнення пошуку нового і невідомого зробили образ Одіссея і Синдбада-мореплавця не лише прогресивним явищем свого часу, а й втіленням вічних ідей гуманізму, які і сьогодні є актуальними для людської спільноти.
Предмет дослідження – поема Гомера «Одіссея» та арабська «Казка про Синдбада-мореплавця» із книги «Тисяча і одна ніч».
Об’єкт дослідження – типологічні особливості образів Одіссея та Синдбада-мореплавця.
Практичне значення дослідження. Вивчення теми налаштовує на розуміння правильності розкриття образів, а саме застосування специфічних прийомів, найдоцільнішими з яких можуть бути метод компаративного аналізу і країнознавство.
Для вивчення літератури античного світу важливого значення мають фундаментальні роботи провідних вчених-літературознавців, а саме Підлісної Г.Н., Тронського І.М., Боннер А., Радцига С.І., Маркіша І.М., Лосєва О.Ф., які містять докладний аналіз вивчення античної літератури, в даному випадку характеристику поеми Гомера «Одіссея».
Для вивчення арабської народної новелістики («Тисяча і одна ніч», отже і про Синдбада-мореплавця) суттєвого значення мають роботи відомого літературознавця І.М.Фільштинського «Історія арабської літератури Х-ХVІІІ ст.», «Арабська класична література», Шидфара Б.Я. «Книга далека і близька – Тисяча і одна ніч», Шумовського Т.Л. «Араби і море».
Структура роботи обумовлена метою і завданнями та складається зі вступу, двох частин, висновків і використаної літератури.
Частина І. Світ далеких мандрів Одіссея і Синдбада-
мореплавця
Розділ І.1. Одіссей і море
Цивілізація – процес завойовницький і визвольницький. Твори, що дійшли до нас, а саме поема Гомера «Одіссея» та «Казка про Синдбада-мореплавця» із книги «Тисяча і одна ніч» розповідають про одне з найбільших виборювань такого роду: про подолання моря і повернення героїв на батьківщину. Героями таких виборювань стали образи Одіссея і Синдбада-мореплавця.
Як відомо, греки, які прийшли в свою країну, не знали ані моря, ані кораблів. Егейці, які були їхніми вчителями у мореплавному мистецтві, упродовж багатьох років користувалися весловими і вітрильними суднами й відкрили найголовніші «морські шляхи».
Тих, кого ми вважаємо істинним греками, лише дуже поступово переймали мореплавні традиції егейців – на це знадобилися цілі століття. Гомер використав розповіді мореплавців, що передували Одіссею і легенди, що були відомі у всіх приморських містах. «Одіссея» сповнена таких переказувань, як наповнена ними і «Тисяча і одна ніч». В «Одіссеї» всі пригоди мореплавців, винайдені народною фантазією в дусі тих, що дісталися на долю Синдбада-мореплавця, сипляться на долю героя Одіссея як із рогу достатку. Він притягує на себе пригоди і стає тією людиною, яка:
«Всяких людей надивився, міста їх і звичаї бачив,
В морі ж багато біди і тілом зазнав, і душею,
Щоб і себе врятувать і друзів додому вернути» [2; 1, 3-5]
Одіссей стає авантюристом моря, тією людиною, яка «мандрує повсюди», «багатостраждальним» героєм. Слово «одіссея» набуло загального значення і стало означати довгі мандри або поневіряння.
Розповідь про десять років мандрів і повернення є основним змістом «Одіссеї». Одіссей відрізняється від інших героїв епічних творів тим, що його мандри зумовлені не пошуком слави, а волею богів, які всіляко перешкоджають поверненню героя до рідної домівки.
Згідно із законами пригодницького жанру, автор не поспішає розповісти, де знаходиться Одіссей. Ми зустрічаємося з ним лише в п’ятій пісні. Він уже вісім років перебуває на острові німфи Каліпсо, вмираючи від нудьги і всім серцем прагнучи повернення на батьківщину. Каліпсо не збирається відпускати Одіссея і його звільняє лише втручання богів. На плоті, спорудженому Одіссеєм за допомогою Каліпсо, герой пливе розбурханим морем до омріяної Ітаки. Проте буря вщент розбиває пліт Одіссея. Він уплав досягає невідомого берега і, знесилений, засинає. У піснях п’ятій-восьмій описано перебування героя серед феаків – казково щасливого і безтурботного народу, що живе на чудесному острові Серія. Одіссей стає гостем володаря острова – царя Алкіноя і розповідає йому про свої пригоди.
З перших же слів помітно, що Одіссей дуже любить свою батьківщину, острів Ітаку:
«Я на Ітаці, іздалека видній, живу…
… Весь він скелястий, та дужих виховує хлопців. Не бачив
Кращої в світі ніде я країни, як мила Ітака» [2; 21, 27-28].
Одіссей розповідає, що відразу після перемоги над Троєю він потрапив у землю. Там герой зруйнував місто Ісмар, понищивши його жителів, отримав багато скарбів.
Ці пригоди, на думку Одіссея, відбуваються з волі богів, зокрема бога морів Посейдона. А тому він і далі блукає по морю і не може повернутись додому. Так, Одіссей потрапляє до землі лотефагів, що живляться тільки квітами, зокрема лотосом. Коли троє його супутників спробували лотоса, то від цих солодощів сп’яніли і не захотіли повертатись на батьківщину. Одіссей не лише не спокусився на ці плоди, але й силоміць вивіз кораблем тих, хто їх спробував. Отже, цей епізод вказує, що любов до батьківщини для героя є важливішою за всякі ласощі.
Доля закидає мандрівника у землю кіклопів (циклопів), які проживають в печерах, але кожен з них має свій «двір». Ці люди ні до чого не прагнуть. Одіссея дивує, що в них немає кораблів:
«Ні кораблів із червоними грудьми кіклопи не знають,
Ані майстрів ще не мають вони, будувати спроможних,
Їм міцно палубні судна, щоб всюди на них роз’їжджати,
В різних бувати містах серед різних людей, як звичайно
Роблять мужі, що морем спілкуються поміж собою.»[2; 9, 125-129].
Такий замкнутий світ не влаштовує волелюбного героя, хоч там і багато скота і німф. Герой прагне до пізнання моралі цього «суспільства». І тут розпочинається його зустріч з кіклопом (циклопом) Поліфемом, що був сином Посейдона, брата головного Бога Зевса. Так стикаються прагнення різних богів, бо ж Одіссей прибув сюди з волі Зевса і вступив у конфлікт з Поліфемом, що не мав ні моралі, ні богобоязні, ні доброзичливості, був непривітним і диким.
Страшна одноока потвора, що нагадує не людину, а «гірську верховину, лісом порослу, яка серед скель височіє самотньо» [2; 9, 191-192]. Поліфем живе відлюдно, розводячи для себе кіз, в його печері містяться ягнята й козенята, є сири в кошиках, сироватка. Одіссеєві супутники радять йому забрати це добро та й рушити на корабель, але справжнього мандрівника цікавить інше:
«Хотілось побачить його, чи не дасть мені сам гостинця?» [2; 9, 229]
Цей експеримент дорого обійшовся друзям Одіссея, бо Поліфемові нічого не варто було схопити двох ахейців, розбити їм голови і з’їсти. І це вже після того, як Одіссей пояснив йому, що вони повертаються з-під Трої і з волі Зевса лише потрапили до нього, сподіваючись на гостинність, на яку заслуговують як вояки.
Але кіклоп вважає себе сильнішим за Зевса, що призвело до його поразки. Він був впевнений, що у всякій боротьбі перемагає сила. Одіссея вважає дурним і навіть хоче випитати в нього місце пристанища його кораблів (та Одіссей розумніший і легко обманює кіклопа, кажучи, що їх порозбивав Посейдон). Тут уславлюються розум і хитрість Одіссея. Підготувавши палицю хазяїна в його відсутність, запаливши її, коли той спав, назвавши раніше своє ім’я замість Одіссей – Ніхто, герой разом з товаришами встромили цю палицю в єдине око велетня. І тут Поліфем отримав ще одну поразку, через дурість, бо, коли на його крик прибігли сусіди, він пояснив, що його згубив Ніхто. Почувши таку відповідь, циклопи розійшлися.